Проект

вноситься народними депутатами України

Яценюком А.П.

Кличком В.В.

Тягнибоком О.Я.

Гриневич Л.М.

Оробець Л.Ю.

Павленком Р.М.

Розенком П.В.

Сичем О.М.

Фаріон І.Д.

Закон україни

«Про вищу освіту»

(нова редакція)

Цей Закон відповідно до Конституції України встановлює засади правового регулювання відносин у системі вищої освіти України.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ. ПРАВО НА ВИЩУ ОСВІТУ

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

1) автономія вищого навчального закладу – це незалежність вищого навчального закладу від держави, органів публічної влади (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим) та інших суспільних сил у прийнятті рішень стосовно освітньої діяльності, науково-дослідної роботи, інших пов’язаних з ними видів діяльності, а також адміністрування, внутрішньої організації та управління, майна і фінансів вищого навчального закладу, яка передбачає відповідальність закладу як центру вільної думки перед суспільством та державою за розвиток людського потенціалу, за науковий і технологічний прогрес суспільства;

2) агенція зовнішнього забезпечення якості вищої освіти – установа державної або приватної форми власності, яка здійснює оцінювання якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів, у тому числі зовнішнє оцінювання результатів навчання, виробляє для них рекомендації та надає допомогу в організації системи забезпечення якості, готує звіти та інформує громадськість й усі зацікавлені сторони про якість вищої освіти в країні;

3) академічна свобода – це свобода наукових, науково-педагогічних працівників та осіб, які навчаються, щодо здобуття, поширення і розвитку знань шляхом навчання, науково-дослідної роботи, обговорення, документування, публікування, із використанням індивідуальних чи колективних форм роботи;

4) акредитація – процедура оцінювання якості освітньої діяльності вищого навчального закладу, включно з оцінюванням навчальних досягнень осіб, які здобувають тут освіту;

5) вища освіта – освіта високого рівня спеціалізації та складності, яка ґрунтується на повній загальній середній освіті і передбачає здобуття фундаментальної освіти з галузей науки та відповідної професійної підготовки;

6) вищий навчальний заклад – освітньо-науковий заклад, що має статус юридичної особи, основними завданнями якого є освітня діяльність щодо надання вищої освіти та проведення наукових досліджень;

7) вчене звання – професійна кваліфікація особи щодо здійснення наукової та науково-педагогічної діяльності; в Україні встановлюються вчені звання старшого дослідника, доцента, професора;

8) державний електронний реєстр документів про освіту – база персональних даних про присвоєння особам освітніх, освітньо-наукових та наукових ступенів із зазначенням підсумків навчання з усіх навчальних дисциплін та предметів;

9) доктор наук – вищий науковий ступінь, що здобувається на основі освітньо-наукового ступеня доктора філософії;

10) докторант – особа, яка проходить навчання на третьому освітньому рівні вищої освіти з метою здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії у вищому навчальному закладі чи науковій установі на основі освітнього ступеня магістра;

11) європейська кредитно-трансферна система (ЄКТС) – орієнтована на студента система накопичення та трансферу (перенесення, перезарахування) кредитів, яка призначена для сприяння плануванню, наданню, оцінюванню, визнанню та підтвердженню навчальних дисциплін та кваліфікацій, а також для забезпечення мобільності студентів;

12) зміст вищої освіти - обумовлена цілями та потребами людини і суспільства система знань з певної галузі та суміжних галузей знань, умінь і навичок щодо застосування цих знань та здобуття нових знань у галузі, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі здобуття вищої освіти;

13) кваліфікаційний центр – ліцензована відповідно до закону установа, що здійснює оцінювання результатів професійного навчання (набутих компетентностей) відповідно до затверджених стандартів професійної кваліфікації і надає особі за результатами оцінювання відповідну професійну кваліфікацію;

14) компетентність – здатність особи застосовувати знання, вміння, персональні, соціальні та/або методологічні навички при виконанні робочих завдань чи для аналізу ситуацій, для професійного та особистого удосконалення/розвитку;

15) кредит ЄКТС (кредит) – обсяг навчальної роботи студента чи іншого здобувача вищої освіти з вивчення навчальної дисципліни або іншого виду навчальної діяльності, що ґрунтується на навантаженні студента, необхідному для досягнення очікуваних результатів навчального процесу на певному рівні, які можна відповідним чином оцінити; навчальний рік складає 60 кредитів; обсяг одного кредиту становить 36 годин;

16) ліцензування – процедура визнання спроможності вищого навчального закладу здійснювати освітню діяльність щодо надання вищої освіти в певній галузі знань для здобуття особою певного освітнього, освітньо-наукового чи наукового ступеня та післядипломної освіти відповідно до вимог Державного стандарту освітньої діяльності та Державного стандарту змісту вищої освіти, зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, оцінювання результатів професійної підготовки та інших освітніх послуг;

17) науковий працівник – особа, яка професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання;

18) науково-педагогічна діяльність - педагогічна діяльність у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, пов'язана з науковою та (або) науково-технічною діяльністю;

19) Національна система професійних кваліфікацій – сукупність механізмів правового, інституційного і фінансового регулювання правовідносин у сфері професійної підготовки, метою якого є забезпечення стандартизованої якості професійних кваліфікацій та їхньої відповідності поточним та перспективним потребам розвитку ринку праці та суспільства;

20) освітній ступінь – характеристика вищої освіти особи за обсягом здобутих знань, умінь, навичок та компетентностей у галузі знань; в Україні встановлюються освітні ступені бакалавра та магістра;

21) освітньо-науковий ступінь – характеристика вищої освіти особи за обсягом здобутих знань, умінь, навичок та компетентностей у галузі знань щодо здатності особи самостійно проводити наукові дослідження; в Україні встановлюється освітньо-науковий ступінь доктора філософії;

22) приватний вищий навчальний заклад – вищий навчальний заклад, одним із засновників якого є фізична особа чи юридична особа приватного права; приватний вищий навчальний заклад є юридичною особою приватного права;

23) професійна кваліфікація – характеристика особи за рівнем сформованості вмінь, навичок та компетентностей здійснювати певну професійну діяльність; в Україні на основі вищої освіти встановлюються професійні кваліфікації спеціаліста, магістра професійного спрямування, дослідника;

24) професійна освіта особи – певний обсяг компетентностей у сфері професійної діяльності, який забезпечує здатність особи виконувати завдання відповідного рівня складності; професійна освіта залежно від рівня складності виконуваних завдань може здобуватися на основі базової або повної середньої освіти та вищої освіти;

25) публічний вищий навчальний заклад – заснований уповноваженим органом публічної влади (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, органом влади Автономної Республіки Крим) вищий навчальний заклад, який є юридичною особою публічного права; публічні вищі навчальні заклади можуть бути державними та комунальними;

26) результати навчання – сукупність компетентностей, що виражають знання, розуміння, уміння, цінності, інші особистісні якості, які набув студент після завершення освітньої / навчальної програми або її окремого компонента;

27) спеціалізована вчена рада – колегіальний орган, уповноважений присвоювати освітньо-наукові та наукові ступені на підставі розгляду поданих наукових робіт (дисертацій) в порядку, визначеному законом;

28) спеціальність – категорія, яка характеризує спрямованість і зміст навчання при професійній підготовці фахівця; визначається за об'єктом діяльності або функцією та предметом діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності і сферу застосування його праці;

29) сталий фонд (ендавмент) - сума коштів або вартість іншого майна, призначених для інвестування або капіталізації на строк не менше 36 місяців, пасивні доходи від якого призначаються для використання з метою благодійної діяльності в порядку, визначеному благодійниками або уповноваженими ними особами;

30) стандарт змісту вищої освіти – сукупність норм, які визначають зміст вищої освіти у відповідній галузі знань через заплановані результати навчання здобувачів вищої освіти;

31) стандарт освітньої діяльності у сфері вищої освіти - сукупність норм, які визначають вимоги до організації навчання у вищому навчальному закладі для здобуття відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня;

32) якість вищої освіти – якісні та кількісні показники результатів навчання осіб, що здобули вищу освіту відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, які засвідчують рівень їх компетентності і здатності до професійної діяльності відповідно до напряму підготовки та спеціальності (спеціалізації);

33) якість освітньої діяльності у сфері вищої освіти – якісні та кількісні показники організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, що включають показники забезпечення науковими та науково-педагогічними кадрами, інформаційними ресурсами, науково-методичними матеріалами, лабораторним та іншим обладнанням, необхідним для засвоєння знань, здобуття вмінь та набуття компетентностей у процесі підготовки фахівців у вищому навчальному закладі.

Стаття 2. Законодавство України про вищу освіту

1. Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається з Закону України «Про освіту», цього Закону, Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

2. Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Стаття 3. Право на вищу освіту

1. Особи, які мають повну загальну середню освіту, мають право на доступ до вищої освіти.

2. Доступ осіб до вищої освіти здійснюється на конкурсній основі.

3. Особи вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, галузі знань, напряму підготовки і професійної спеціальності.

4. Громадянин України має право один раз безоплатно, за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів здобути вищу освіту кожного освітнього чи освітньо-наукового ступеня на конкурсній основі.

5. Громадянин має право повторно здобути певний освітній ступінь безоплатно, за рахунок коштів Державного чи місцевих бюджетів, у випадках, визначених законом.

6. Іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах постійно проживають на території України, мають рівні з громадянами України права на здобуття вищої освіти.

Стаття 4. Суб’єкти правовідносин у сфері вищої освіти

1. Суб’єктами правовідносин у сфері вищої освіти є:

1) вступники - особи, які мають право на доступ до вищої освіти відповідно до законодавства України та виявили бажання здобувати вищу освіту;

2) студенти, докторанти та інші здобувачі вищої освіти;

3) науково-педагогічні і наукові працівники;

4) вищі навчальні заклади;

5) наукові установи, які здійснюють підготовку за третім освітнім рівнем для здобуття освітньо-наукового ступеня доктора філософії;

6) агенції зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

7) кваліфікаційні центри;

8) експертний комітет;

9) Національна комісія регулювання освіти і науки;

10) центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки;

11) засновники вищих навчальних закладів;

12) інші центральні органи виконавчої влади, у підпорядкуванні яких є вищі навчальні заклади.

Стаття 5. Принципи освітньої діяльності у сфері вищої освіти

1. Освітня діяльність у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах:

1) безперервності;

2) доступності;

3) верховенства права;

4) законності;

5) гласності;

6) об’єктивності;

7) неупередженості;

8) академічної свободи;

9) автономії вищих навчальних закладів;

10) рівного доступу до вищої освіти;

11) професіоналізму;

12) доброчесності;

13) самоврядування осіб, що навчаються;

14) поєднання інтересів засновників вищих навчальних закладів та осіб, що навчаються;

15) свободи вибору змісту вищої освіти, форм і методів навчання;

16) справедливої конкуренції вищих навчальних закладів;

17) відкритості системи вищої освіти;

18) інтеграції системи вищої освіти у світовий та європейський освітній простір;

19) незалежності системи вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

20) визнання вищої освіти пріоритетним напрямом діяльності держави;

21) пріоритетності загальнолюдських духовно-моральних цінностей;

22) органічного зв’язку зі світовою та національною історією, культурою, традиціями.

Стаття 6. Державна політика у сфері вищої освіти

1. Державна політика у сфері вищої освіти визначається цим Законом та іншими законодавчими актами України.

2. Метою вищої освіти є всебічний розвиток особистості, примноження інтелектуального потенціалу нації, підготовка висококваліфікованих фахівців для ринку праці.

3. Державна політика у сфері вищої освіти ґрунтується на принципах освітньої діяльності у сфері вищої освіти.

4. Реалізація державної політики у сфері вищої освіти покладається на Кабінет Міністрів України та орган центральної виконавчої влади у сфері освіти і науки.

5. Реалізація державної політики у сфері вищої освіти забезпечується шляхом:

1) створення та забезпечення рівних умов доступу до вищої освіти на конкурсних засадах;

2) державної підтримки здобуття вищої освіти особами, які виявили бажання та здатність вчитися;

3) надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законом;

4) державної підтримки здобуття вищої освіти особами з особливими потребами (вадами) на основі спеціальних освітніх технологій;

5) підтримки та стимулювання наукових досліджень у вищих навчальних закладах;

6) забезпечення рівності усіх форм власності у системі вищої освіти;

7) правового забезпечення інтеграції системи вищої освіти України у європейську систему вищої освіти за умов збереження і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;

8) підвищення якості загальної середньої освіти, розширення можливостей для громадян України щодо доступу до вищої освіти;

9) забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою відповідно до потреб громадян та програм соціально-економічного розвитку держави;

10) здійснення державного контролю за діяльністю вищих навчальних закладів в межах та у спосіб, визначений законами, з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері вищої освіти в Україні.

Стаття 7. Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах

1. Навчання у вищих навчальних закладах України здійснюється державною мовою. Особи, які вступають на навчання до вищих навчальних закладів, повинні володіти державною мовою в обсязі, необхідному для вільної участі у навчальному процесі. Вищі навчальні заклади мають право використовувати у навчальному процесі літературу іноземними мовами.

2. Вищі навчальні заклади можуть забезпечувати викладання окремих курсів іноземними мовами, якщо метою цього є залучення до викладання провідних зарубіжних вчених, поглиблене вивчення іноземних мов, а також навчання іноземців. Перелік іноземних мов, якими може проводитися навчання, визначається статутом вищого навчального закладу.

3. За бажанням студентів вищий навчальний заклад створює можливості для вивчення відповідними групами студентів мови національної меншини в обсязі, що дозволяє професійну діяльність у вибраній галузі знань з використанням цієї мови.

4. Вивчення державної української мови як предмета у формі різних навчальних курсів (мови професійного спілкування, культури мовлення, риторики тощо) обов’язкове у всіх вищих навчальних закладах.

Розділ II. СТРУКТУРА ВИЩОЇ ОСВІТИ.

ДОКУМЕНТИ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ

Стаття 8. Освітні рівні вищої освіти

1. Перший освітній рівень вищої освіти передбачає засвоєння особою основ фундаментальних знань з відповідної галузі та набуття компетентностей, достатніх для їх практичного застосування. Нормативний обсяг навчання на першому рівні вищої освіти складає 180-240 кредитів.

2. Другий освітній рівень вищої освіти передбачає засвоєння особою фундаментальних знань з відповідної галузі та набуття компетентностей, достатніх для їх творчого застосування в практичній діяльності, початку дослідницької діяльності. Нормативний обсяг навчання на другому рівні вищої освіти складає 90-120 кредитів.

3. Третій освітній рівень вищої освіти передбачає здатність особи розв’язувати комплексні завдання в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності, що передбачає глибоке переосмислення наявних та створення нових цілісних знань та/або професійної практики. Нормативний обсяг навчання на третьому рівні вищої освіти складає не менше 30 кредитів і чотири роки для підготовки дисертації. Підготовка за третім освітнім рівнем у наукових установах здійснюється, як правило, у співпраці з вищим навчальним закладом.

Стаття 9. Галузі знань, галузі науки, напрями підготовки та напрями наукових досліджень

Перелік галузей знань та напрямів підготовки для здобуття особою вищої освіти, галузей науки та напрямів наукових досліджень затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Освітні та освітньо-наукові ступені вищої освіти

1. Особам, які здобули вищу освіту відповідного рівня, надаються відповідні освітні та освітньо-наукові ступені:

1) освітній ступінь бакалавра надається особам, які здобули вищу освіту першого рівня;

2) освітній ступінь магістра надається особам, які здобули вищу освіту другого рівня;

3) освітньо-науковий ступінь доктора філософії надається особам, які здобули вищу освіту третього рівня і успішно захистили дисертацію в порядку, визначеному цим Законом;

2. Освітній ступінь бакалавра надається в певній галузі знань чи за напрямком підготовки.

3. Освітній ступінь магістра надається в певній галузі знань за спеціалізацією, визначеною вищим навчальним закладом.

4. Освітньо-науковий ступінь доктора філософії надається в певній галузі науки. У назві освітньо-наукового ступеня доктора філософії вказується галузь науки (доктор філософії у галузі фізики тощо). Водночас щодо докторів філософії, які здобули свої ступені в галузі філософії, медицини, права, ветеринарії, теології (богослов’я), вживаються терміни: доктор філософії, доктор медицини, доктор права, доктор ветеринарії, доктор теології (богослов’я). У випадках, коли дисертаційне дослідження виконано в суміжних галузях знань, освітньо-науковий ступінь доктора філософії надається у провідній галузі із зазначенням міжгалузевого характеру роботи. Освітньо-науковий ступінь доктора філософії є підставою для здобуття вчених звань старшого дослідника, доцента, професора.

Стаття 11. Науковий ступінь доктора наук

1. Науковий ступінь доктора наук у галузі знань присвоюється уповноваженими на те спеціалізованими вченими радами особам, що мають освітньо-науковий ступінь доктора філософії, отримали високі наукові результати та успішно здійснюють підготовку докторів філософії.

2. Науковий ступінь доктора наук може присвоюватися за результатами захисту опублікованих наукових результатів, як правило, у вигляді монографій, або за результатами захисту дисертації.

3. Вищі навчальні заклади та наукові установи можуть надавати послуги, пов’язані з підготовкою докторів наук.

4. Особи, які мають освітньо-науковий ступінь доктора філософії і вагомі наукові результати, можуть отримувати державні гранти для підготовки до здобуття наукового ступеня доктора наук.

Стаття 12. Професійні кваліфікації, що здобуваються на основі вищої освіти

1. Спеціаліст - професійна кваліфікація особи, яка має освітній ступінь бакалавра, пройшла відповідну професійну підготовку і має фундаментальні та спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для самостійного виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

2. Магістр професійного спрямування - професійна кваліфікація особи, яка має освітній ступінь магістра, володіє фундаментальними і спеціальними уміннями та знаннями щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для самостійного виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для керівних посад у певному виді економічної діяльності.

3. Дослідник - професійна кваліфікація особи, яка має освітній ступінь магістра, володіє фундаментальними і спеціальними уміннями та знаннями щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для проведення наукових досліджень під керівництвом осіб, що мають освітньо-науковий або науковий ступінь.

4. Перелік професійних кваліфікацій спеціаліста та магістра професійного спрямування за спеціальностями встановлюються Національною системою професійних кваліфікацій.

5. Курс підготовки для здобуття професійної кваліфікації спеціаліста залежно від потрібного обсягу кредитів може бути інтегрований з навчальним планом першого освітнього рівня або надаватися в межах додаткового навчального часу після здобуття особою освітнього ступеня бакалавра. Нормативний обсяг навчання для здобуття професійної кваліфікації спеціаліста не перевищує 60 кредитів.

6. Навчальні плани вищого навчального закладу для першого освітнього рівня, як правило, передбачають здобуття хоча б однієї професійної кваліфікації на вибір студента.

7. Вищий навчальний заклад може самостійно визначати в рамках професійних кваліфікацій професійні спеціалізації, які будуть надаватися на базі освітнього ступеня бакалавра, з присвоєнням професійної кваліфікації спеціаліста і видачею відповідного документа вищого навчального закладу.

8. Документ про здобуття професійної кваліфікації видається особі за результатами зовнішнього незалежного оцінювання професійної підготовки.

Стаття 13. Безперервність вищої та професійної освіти

1. Принцип безперервності вищої та професійної освіти означає постійне підвищення особою свого освітнього та професійного рівня через різні форми освітньої підготовки.

2. Держава створює для громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, умови для підвищення рівня їхньої освіти, професійної підготовки чи здобуття нової професії.

3. Особа, яка здобула певний освітній ступінь, професійну кваліфікацію, має право на:

1) здобуття наступного освітнього чи освітньо-наукового ступеня в цій же чи суміжній галузі знань;

2) здобуття освітньо-наукового ступеня в іншій галузі знань;

3) здобуття інших професійних кваліфікацій на базі освітнього ступеня;

4) вивчення окремих дисциплін за програмами здобуття вищої освіти чи професійної підготовки;

5) післядипломну підготовку.

4. Вищі навчальні заклади в межах ліцензованих галузей знань та спеціальностей забезпечують надання освітніх послуг з метою забезпечення безперервності вищої та професійної освіти.

5. Вищі навчальні заклади і заклади післядипломної освіти в системі вищої освіти забезпечують післядипломну підготовку у формі:

1) асистентури-стажування, яка є основною формою підготовки науково-педагогічних, творчих і виконавських кадрів мистецького спрямування;

2) інтернатури, яка є обов’язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста;

3) лікарської резидентури, яка є формою спеціалізації лікарів-спеціалістів за певними лікарськими спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста згідно з переліком лікарських спеціальностей, затвердженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;

4) клінічної ординатури, яка є формою підвищення кваліфікації лікарів-спеціалістів, які пройшли підготовку в інтернатурі та/або резидентурі за відповідною лікарською спеціальністю;

5) перепідготовки - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітнього ступеня та практичного досвіду;

6) спеціалізації - набуття особою вмінь і навичок виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

7) розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою вмінь і навичок виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;

8) стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

6. Особа, яка пройшла післядипломну підготовку, в тому числі перепідготовку, спеціалізацію, розширення профілю (підвищення кваліфікації), стажування і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про освіту.

Стаття 14. Документи про вищу освіту

1. Встановлюються такі види документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та відповідного освітнього, освітньо-наукового чи наукового ступеня (документи про вищу освіту):

1) диплом бакалавра;

2) диплом магістра;

3) диплом доктора філософії;

4) диплом доктора наук.

2. Невід’ємною частиною документа про вищу освіту є додаток європейського зразка, що містить інформацію про результати теоретичного та практичного навчання, здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про освітній ступінь та професійну кваліфікацію.

3. Форма документа про вищу освіту та додатка до нього встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. Документ про вищу освіту видається вищим навчальним закладом за результатами державної атестації особи.

У документі про вищу освіту бакалавра та магістра зазначається повне найменування вищого навчального закладу, який видав цей документ, а в разі здобуття особою вищої освіти у відокремленому структурному підрозділі вищого навчального закладу - також повне найменування цього підрозділу.

Документи про вищу освіту для осіб, які отримали державні гранти на здобуття вищої освіти, та тих, хто навчається за державним замовленням, виготовляються за рахунок коштів державного бюджету, а для осіб, які навчаються за кошти фізичних або юридичних осіб, вартість документів про вищу освіту включається у вартість навчання.

5. Відомості про документ про вищу освіту заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту.

6. Особа, відрахована із вищого навчального закладу до завершення навчання за певним освітнім рівнем, отримує академічну довідку встановленого центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки зразка.

Стаття 15. Документи про здобуття професійної кваліфікації

1. Вищий навчальний заклад має право видавати документ про проходження навчання для здобуття професійної кваліфікації. В документі вказуються результати теоретичного та практичного навчання з усіх предметів навчального плану професійної підготовки та державної атестації особи.

2. Рівень професійної кваліфікації особи оцінюється відповідно до вимог системи професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами. За результатами оцінювання видається документ про здобуття професійної кваліфікації.

3. Кабінет Міністрів України створює кваліфікаційні центри для зовнішнього оцінювання рівня професійної кваліфікації осіб, які бажають працювати в органах державної влади, в державних закладах та установах, на державних підприємствах, нести службу у Збройних Силах України.

4. Юридичні та фізичні особи мають право створювати кваліфікаційні центри для оцінювання професійної кваліфікації осіб за групами професій, видами економічної діяльності, галузями знань.

5. Результати незалежного оцінювання рівня професійної підготовки фахівців можуть бути використані для оцінювання якості вищої освіти, яку надає вищий навчальний заклад.

6. Відомості про документ про здобуття професійної кваліфікації заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту.

Стаття 16. Державний електронний реєстр документів про освіту

1. Відомості про кожен виданий документ про вищу освіту та документ про здобуття професійної кваліфікації заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту.

2. Державний електронний реєстр документів про освіту створюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, який є його розпорядником відповідно до Положення про Порядок ведення Державного електронного реєстру документів про освіту, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

3. До Державного електронного реєстру документів про освіту заносяться такі відомості:

1) відомості, що ідентифікують особу (прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, місце народження, громадянство);

2) відомості про кожен документ про вищу освіту та документ про здобуття професійної кваліфікації, виданий особі: серія та номер документа, назва навчального закладу, який видав документ, дата видачі, підсумки навчання з усіх дисциплін, підсумки державної атестації.

4. Особі на її вимогу видається документ, який підтверджує запис у Державному електронному реєстрі документів про освіту. Документ засвідчується розпорядником Державного електронного реєстру документів про освіту.

5. Відомості Державного електронного реєстру документів про освіту надаються юридичним та фізичним особам для перевірки достовірності документів про вищу освіту та про здобуття професійної кваліфікації на безоплатній основі.

Внесення даних до Державного електронного реєстру документів про освіту для вищих навчальних закладів забезпечується на безоплатній основі.

Розділ ІІІ. Система Забезпечення якості вищої освіти

Стаття 17. Державні стандарти у сфері вищої освіти

1. В Україні діють два види державних стандартів у сфері вищої освіти:

1) Державні стандарти освітньої діяльності у сфері вищої освіти;

2) Державні стандарти змісту вищої освіти.

2. Державні стандарти у сфері вищої освіти затверджуються Національною комісією регулювання освіти і науки.

Стаття 18. Державні стандарти освітньої діяльності у сфері вищої освіти

Державний стандарт освітньої діяльності у сфері вищої освіти визначає вимоги до вищого навчального закладу залежно від його типу, галузей знань, спеціальностей, напрямів наукових досліджень, в яких ведеться освітня діяльність, освітніх і освітньо-наукових ступенів та професійних кваліфікацій, які надаються навчальним закладом.

2. Державний стандарт освітньої діяльності у сфері вищої освіти визначає:

1) вимоги до матеріального забезпечення вищого навчального закладу;

2) вимоги до методичного, науково-методичного та інформаційного забезпечення навчального процесу;

3) вимоги до кваліфікації науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу;

4) вимоги до документального забезпечення навчального процесу.

3. Зміни до Державного стандарту освітньої діяльності у сфері вищої освіти вносяться не частіше, як раз у п’ять років.

4. Дотримання вимог Державного стандарту освітньої діяльності у сфері вищої освіти є критерієм для надання вищому навчальному закладу державної ліцензії на здійснення освітньої діяльності у галузі знань за спеціальністю для здобуття особою певного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, професійної кваліфікації.

Стаття 19. Державні стандарти змісту вищої освіти

1. Державні стандарти змісту вищої освіти затверджуються для кожної галузі знань.

2. Державний стандарт змісту вищої освіти затверджується окремо для кожної галузі знань, кожного напрямку підготовки, кожного освітнього рівня та професійної кваліфікації.

3. Державний стандарт змісту вищої освіти визначає вимоги до змісту вищої освіти через заплановані результати навчання здобувачів вищої освіти, обсяг кредитів для здобуття відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, перелік компетентностей, які мають набуватися особою в процесі навчання, форми державної атестації.

4. Для підготовки кадрів за державним замовленням для потреб Збройних Сил України, для галузей діяльності, що забезпечують безпеку людини та держави, державний стандарт змісту вищої освіти може включати перелік спеціальних навчальних дисциплін та обсяг кредитів для їх вивчення.

5. Недотримання вищим навчальним закладом Державного стандарту змісту вищої освіти є підставою для анулювання ліцензії на ведення освітньої діяльності у відповідній галузі знань, за відповідним напрямом чи спеціальністю для здобуття відповідного освітнього чи освітньо-наукового ступеня, професійної кваліфікації.

Стаття 20. Національна система професійних кваліфікацій

1. Національна система професійних кваліфікацій визначає вимоги до професійних кваліфікацій, що складають професійні стандарти, в т.ч. до тих, які здобуваються на основі вищої освіти, узгоджених з міжнародними рамками кваліфікацій.

2. Національна система професійних кваліфікацій визначає професійні стандарти для кожної спеціальності та кожного рівня кваліфікації.

3. Вищі навчальні заклади забезпечують професійну підготовку на основі освітніх ступенів вищої освіти відповідно до професійних стандартів Національної системи професійних кваліфікацій.

4. Утворення та функціонування Національної системи професійних кваліфікацій визначається окремим законом.

Стаття 21. Оцінювання якості вищої освіти

1. Забезпечення якості вищої освіти в Україні включає внутрішнє та зовнішнє оцінювання якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів.

2. У вищих навчальних закладах створюються системи внутрішнього оцінювання якості вищої освіти.

3. Зовнішнє оцінювання якості вищої освіти у вищому навчальному закладі здійснюється агенціями зовнішнього забезпечення якості освіти за результатами навчання осіб, які здобувають чи здобули відповідні освітні чи освітньо-наукові ступені, рівні професійної кваліфікації, за результатами наукової роботи та іншими показниками діяльності вищих навчальних закладів.

4. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти різних форм власності здійснюють зовнішнє оцінювання результатів навчання осіб, які здобувають вищу освіту, якість навчального процесу у вищому навчальному закладі та надають за їх результатами рекомендації вищим навчальним закладам щодо поліпшення якості навчального процесу.

5. За результатами оцінювання результатів навчання осіб, які здобувають вищу освіту, що проводяться в обсягах державних стандартів змісту освіти, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки може вносити Національній комісії регулювання освіти і науки України письмову пропозицію щодо анулювання ліцензії вищого навчального закладу у відповідній галузі знань, за напрямом підготовки чи спеціальністю.

6. Результати зовнішнього оцінювання результатів навчання, рівня професійної кваліфікації використовуються при акредитації вищого навчального закладу.

7. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки може замовляти дослідження якості вищої освіти на конкурсних засадах.

8. Щороку центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки готує і подає Верховній Раді України доповідь про стан та перспективи розвитку вищої освіти і науки.

9. Інформація про результати зовнішнього оцінювання якості вищої освіти є відкритою та публікується упродовж одного місяця після завершення оцінювання у засобах масової інформації і на офіційному сайті вищого навчального закладу. Обсяг та порядок оприлюднення встановлюється Національною комісією регулювання освіти і науки. Відповідальність за публікацію результатів зовнішнього оцінювання якості вищої освіти покладається на керівників вищих навчальних закладів.

Стаття 22. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти

1. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти різних форм власності здійснюють зовнішнє оцінювання результатів навчання осіб, які здобувають вищу освіту, якість навчального процесу у вищому навчальному закладі та надають за їхніми результатами рекомендації вищим навчальним закладам щодо поліпшення якості навчального процесу.

2. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти є неприбутковими організаціями державної чи приватної форми власності.

3. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти державної форми власності створюються Кабінетом Міністрів України для оцінювання якості вищої освіти у галузях знань та спеціальностях, що мають пріоритетне значення для захисту прав громадян, державного суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки тощо.

4. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти приватної форми власності засновуються юридичними особами приватного права та фізичними особами.

5. Одним із співзасновників агенцій зовнішнього забезпечення якості освіти приватної форми власності має бути вищий навчальний заклад.

6. Фінансування діяльності агенцій зовнішнього забезпечення якості освіти може здійснюватися за рахунок коштів Державного та місцевих бюджетів, внесків вищих навчальних закладів та з інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

7. Агенції зовнішнього забезпечення якості освіти державної форми власності не можуть бути підпорядковані органам управління освітою.

8. Порядок діяльності агенцій зовнішнього забезпечення якості освіти державної форми власності визначається Кабінетом Міністрів України.

9. Керівники, штатні й позаштатні працівники, експерти агенцій забезпечення якості освіти не можуть бути включені до складу органів управління та громадського самоврядування вищих навчальних закладів.

10. Агенції забезпечення якості освіти мають право здійснювати свою діяльність після проходження акредитації в Національній комісії регулювання освіти і науки. Порядок проходження акредитації агенцій із забезпечення якості вищої освіти визначається Національною комісією регулювання освіти і науки.

11. Агенції забезпечення якості освіти, які протягом трьох років не здійснюють діяльність з оцінювання якості освіти, втрачають акредитацію.

Стаття 23. Науково-методичне забезпечення вищої освіти

1. Науково-методичне забезпечення вищої освіти включає підготовку навчальної, наукової і навчально-методичної літератури та забезпечення нею вищих навчальних закладів.

2. За науково-методичне забезпечення навчального процесу відповідає вищий навчальний заклад.

3. Експертний комітет та експертні комісії з галузей знань, утворені відповідно до вимог до цього Закону, забезпечують контроль за якістю навчальної, наукової та науково-методичної літератури: здійснюють незалежне рецензування видань, видають рекомендації щодо використання навчально-методичної та наукової літератури у навчальному процесі.

4. Центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки забезпечує видання наукової та науково-методичної літератури за кошти Державного бюджету на конкурсній основі в межах виділених асигнувань. Кошти від продажу літератури зараховуються до Державного бюджету України.

Розділ ІV. СТУДЕНТИ, ДОКТОРАНТИ ТА ІНШІ ЗДОБУВАЧІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 24. Студенти

1. До студентів (слухачів, курсантів, екстернів – надалі - студенти) вищого навчального закладу відносяться особи, які здобувають освітній ступінь бакалавра чи магістра.

2. Студент вищого навчального закладу зобов’язаний:

1) старанно і добросовісно навчатися відповідно до навчального плану обраного ним напряму підготовки чи спеціальності;

2) дотримуватись вимог статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

3. Студент вищого навчального закладу має право:

1) користуватися матеріальними ресурсами вищого навчального закладу для навчання та проведення наукових досліджень;

2) вибирати навчальні дисципліни з переліку, передбаченого навчальним планом, в кількості, що складає не менше двадцяти відсотків загального навчального навантаження;

3) вивчати навчальні дисципліни з відповідної чи суміжної галузі знань, які викладаються у вищому навчальному закладі, незалежно від обраної підгалузі чи спеціальності, та проходити підсумковий контроль знань, умінь і навичок;

4) проходити навчання за індивідуальним планом, якщо протягом останнього навчального року студент успішно виконував навчальний план і не мав академічних заборгованостей;

5) проходити навчання з відповідної галузі знань в іншому вищому навчальному закладі в Україні чи за кордоном і отримувати перезарахування отриманих кредитів в рамках виконання програми за основним навчальним планом;

6) на матеріальну допомогу та заохочення за результатами навчання;

7) на спеціальний навчально-реабілітаційний супровід відповідно до нозологічних показань за наявності обмежень життєдіяльності, пов’язаних з інвалідністю;

8) на вибір форми навчання під час вступу до вищого навчального закладу;

9) на безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

10) на безкоштовне користування бібліотеками, інформаційними фондами, навчальною, науковою та спортивною базами вищого навчального закладу;

11) на користування виробничою, культурною, побутовою, оздоровчою базами вищого навчального закладу у порядку, передбаченому статутом вищого навчального закладу;

12) на забезпечення гуртожитком на строк навчання осіб у порядку, встановленому законодавством;

13) на участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

14) на участь у заходах з освітньої, наукової, науково-дослідної, спортивної, мистецької, громадської діяльності, що проводиться в Україні та за кордоном, у встановленому законодавством порядку;

15) на участь в об’єднаннях громадян;

16) на отримання соціальної допомоги у випадках, встановленим законодавством;

17) на академічну відпустку або перерву у навчанні із збереженням окремих прав здобувача вищої освіти, а також на поновлення навчання у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки;

18) на захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

19) на отримання студентського квитка, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

4. Підставами для відрахування осіб, які здобувають вищу освіту, можуть бути:

1) завершення особою навчання для здобуття обраного освітнього чи освітньо-наукового ступеня;

2) заява особи про відрахування з вищого навчального закладу;

3) заява про переведення до іншого навчального закладу;

4) невиконання особою навчального плану в обсязі понад 10 кредитів.

Стаття 25. Докторанти

1. До докторантів вищого навчального закладу чи наукової установи відносяться особи, які здобувають освітньо-науковий ступінь доктора філософії.

2. Програма підготовки докторантів включає навчання та виконання самостійного наукового дослідження під керівництвом науково-педагогічного чи наукового працівника.

3. Докторант вищого навчального закладу зобов’язаний:

1) старанно і добросовісно навчатися відповідно до навчального плану обраної ним наукової спеціальності;

2) виконувати індивідуальний план підготовки дисертаційної роботи.

4. Докторант вищого навчального закладу має право:

1) користуватися матеріальними ресурсами вищого навчального закладу для навчання та проведення наукових досліджень;

2) вивчати навчальні дисципліни з відповідної галузі знань та суміжних галузей, які викладаються у вищому навчальному закладі, незалежно від обраного напряму навчання, та проходити підсумковий контроль знань, умінь і навичок;

3) першочергово захищати дисертацію в разі успішного виконання навчального плану;

4) проходити навчання за індивідуальним планом;

5) на матеріальну допомогу та заохочення за результатами навчання та наукової роботи.

Стаття 26. Академічна мобільність студентів та докторантів

1. Студенти та докторанти мають право короткочасно продовжувати навчання або вивчати окремі навчальні дисципліни чи проводити наукові дослідження з обраної ними галузі знань, напрямку наукових досліджень в іншому вищому навчальному закладі України чи за кордоном, як за кошти Державного чи місцевих бюджетів, так і за кошти, отримані з інших джерел, що не заборонені чинним законодавством.

2. Короткочасне (тимчасове) продовження навчання або вивчення окремих навчальних дисциплін чи проведення наукових досліджень з обраної студентом або іншою особою, що навчається, галузі знань, напрямку наукових досліджень в іншому вищому навчальному закладі України чи за кордоном не є підставою для відрахування такої особи з вищого навчального закладу або вчинення інших дій, що обмежують його академічну свободу.

3. Вищий навчальний заклад сприяє обміну студентами та докторантами з вищими навчальними закладами України та зарубіжними вищими навчальними закладами.

4. Обмін студентами та докторантами між вищими навчальними закладами України та вищими навчальними закладами зарубіжних країн не може бути обмежений міжурядовими угодами, укладеними Україною з відповідними зарубіжними країнами або поставлений в пряму залежність від укладення таких угод.

5. Умови навчання, побуту студентів та докторантів при здійсненні обмінів визначаються договорами між вищими навчальними закладами.

6. Вищий навчальний заклад може визнати еквівалентними власним та зараховувати кредити, здобуті під час навчання в іншому навчальному закладі за результатами навчання.

7. Особи, що мають право на продовження навчання або вивчення окремих навчальних дисциплін чи проведення наукових досліджень з обраної ними галузі знань, напрямку наукових досліджень в іншому вищому навчальному закладі України чи за кордоном, визначаються у вищому навчальному закладі за результатами конкурсу, порядок та умови проведення якого визначаються вченою радою приймаючого вищого навчального закладу.

8. Особи з інших навчальних закладів України чи з-за кордону, що мають право на продовження навчання або вивчення окремих навчальних дисциплін чи проведення наукових досліджень з обраної ними галузі знань, напрямку наукових досліджень у вищому навчальному закладі України, визначаються за результатами конкурсу, порядок та умови проведення якого визначаються вченою радою такого вищого навчального закладу.

Стаття 27. Студентське самоврядування

1. Студентське самоврядування – це право осіб, що навчаються, на вирішення питань їх навчання, побуту, захисту прав та інтересів і участі в управлінні вищим навчальним закладом.

2. Студентське самоврядування є однією з гарантій забезпечення академічної свободи та автономії вищих навчальних закладів. Студентське самоврядування здійснюється особами, що навчаються у відповідному вищому навчальному закладі, як безпосередньо, так і через органи студентського самоврядування, які обираються шляхом прямого таємного голосування.

3. Порядок здійснення студентського самоврядування визначається цим Законом, іншими законами, статутом вищого навчального закладу, а також положенням про студентське самоврядування.

4. Студентське самоврядування об’єднує всіх осіб, що навчаються у відповідному навчальному закладі. Особи, що навчаються у вищому навчальному закладі, мають рівні права та можуть бути обраними в робочі, дорадчі, виборні та інші органи студентського самоврядування.

Стаття 28. Органи студентського самоврядування.

1. Органи студентського самоврядування діють на принципах:

добровільності, колегіальності, відкритості;

виборності та звітності;

рівності права студентів на участь у студентському самоврядуванні;

незалежності від впливу політичних партій.

2. Студентське самоврядування здійснюється на рівні студентської групи, інституту (факультету), відділення, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.

Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (парламент, сенат, старостат, студентський ректорат, студентські деканати, ради тощо).

Орган студентського самоврядування може бути зареєстрований як громадська організація відповідно до законів України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Представницькі, виконавчі та контрольно-ревізійні органи студентського самоврядування обираються строком на один рік.

Керівник органу студентського самоврядування та його заступники можуть перебувати на посаді не більш як два строки.

Одночасно з припиненням особою навчання у вищому навчальному закладі припиняється участь такої особи в органі студентського самоврядування.

3. Органи студентського самоврядування:

1) беруть участь в управлінні вищим навчальним закладом в порядку, установленому цим Законом та статутом вищого навчального закладу, делегують своїх представників до робочих, консультативно-дорадчих та колегіальних органів вищого навчального закладу;

2) беруть участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, оздоровлення, побуту та харчування;

3) проводять організаційні, просвітницькі, наукові, оздоровчі та інші заходи;

4) беруть участь у заходах (процесах) щодо забезпечення якості вищої освіти;

5) захищають права та інтереси студентів;

6) вносять пропозиції щодо змісту навчальних планів та програм;

7) вносять пропозиції щодо організації наукової роботи студентів;

8) вносять пропозиції щодо розвитку матеріальної бази вищого навчального закладу, в тому числі з питань, що стосуються побуту та відпочинку студентів;

9) беруть участь у вирішенні питань забезпечення створення належних побутових умов проживання студентів у гуртожитках та організації харчування студентів;

10) приймають акти, що регламентують їх організацію та діяльність;

11) розпоряджаються коштами та іншим майном, які перебувають на їх балансі та банківських рахунках;

12) виконують інші функції, передбачені цим Законом та положенням про студентське самоврядування.

4. За погодженням з органом студентського самоврядування вищого навчального закладу приймається рішення про:

1) відрахування студентів з вищого навчального закладу та їх поновлення на навчання;

2) переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за державним замовленням, на навчання за контрактом за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб;

3) переведення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб, на навчання за державним замовленням;

4) призначення заступника декана факультету, заступника директора інституту, заступника керівника вищого навчального закладу, які відповідають за взаємодію адміністрації з органами студентського самоврядування;

5) поселення осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, в гуртожиток і виселення їх з гуртожитку;

6) затвердження правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу в частині, що стосується осіб, які навчаються;

7) діяльність студентських містечок та гуртожитків для проживання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі.

5. Пропозиції органів студентського самоврядування, внесені на розгляд, мають бути розглянуті наглядовою або вченою радою вищого навчального закладу, і за результатами має бути ухвалено мотивоване рішення про прийняття або відмову у прийнятті пропозицій та надано письмову відповідь.

6. Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів, що:

1) ухвалюють положення про студентське самоврядування та статут організації студентського самоврядування, визначають структуру, повноваження та порядок проведення прямих таємних виборів представницьких та виконавчих органів студентського самоврядування;

2) заслуховують звіти представницьких, виконавчих і контрольно-ревізійних органів студентського самоврядування, дають їм відповідну оцінку;

3) затверджують порядок використання майна та коштів органів студентського самоврядування, підтримки студентських ініціатив на конкурсних засадах;

4) затверджують річний кошторис витрат (бюджет) органів студентського самоврядування, вносять до нього зміни та доповнення, заслуховують звіт про його виконання;

5) обирають контрольно-ревізійну комісію з числа студентів для здійснення поточного контролю за станом використання майна та виконання бюджету органів студентського самоврядування.

7. Адміністрація вищого навчального закладу не має права втручатися в діяльність органів студентського самоврядування.

8. Керівник вищого навчального закладу сприяє створенню належних умов для діяльності органів студентського самоврядування (надає приміщення, меблі, оргтехніку, забезпечує телефонним зв’язком, постійним доступом до Інтернету, відводить місця для встановлення інформаційних стендів тощо).

9. Фінансовою основою студентського самоврядування є кошти, визначені вченою радою вищого навчального закладу в розмірі не менш як 0,5 відсотка власних надходжень відповідного вищого навчального закладу.

Кошти органів студентського самоврядування спрямовуються на виконання їх завдань і здійснення повноважень відповідно до затверджених ними кошторисів.

Стаття 29. Стипендії

1. Студенти та докторанти, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання соціальних та/або академічних стипендій.

2. Академічні стипендії призначаються за результатами навчання у вищих навчальних закладах.

3. Академічними стипендіями є:

1) стипендії Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, іменні стипендії, які призначаються студентам і докторантам за результатами навчання, розміри та порядок призначення яких визначається відповідно до закону;

2) іменні або персональні стипендії навчального закладу;

3) ординарні (звичайні) академічні стипендії.

4. За особливі успіхи у навчанні, участь у громадській, спортивній та науковій діяльності студентам і докторантам можуть призначатися іменні або персональні стипендії навчального закладу, виплата яких проводиться у межах коштів, передбачених для виплати стипендій, у порядку та розмірах відповідно до положення про іменні або персональні стипендії вищого навчального закладу, що затверджується його керівником.

5. Соціальні стипендії призначаються на підставі нормативно-правових актів на отримання державних пільг і гарантій для окремих категорій громадян.

6. Студентам та докторантам, які навчаються згідно з угодами, укладеними між вищими навчальними закладами та фізичними або юридичними особами, стипендії можуть виплачуватися за рахунок коштів цих осіб, якщо це передбачено умовами укладеної угоди.

7. Призначення і виплата стипендій студентам та докторантам, які є іноземними громадянами та особами без громадянства, провадиться відповідно до міжнародних договорів України у порядку, встановленому законом.

8. З метою стимулювання студентів та докторантів, які навчаються за окремими пріоритетними для держави напрямами підготовки, встановлюється підвищена академічна стипендія.

9. Розмір мінімальної академічної та соціальної стипендії не може бути менше за прожитковий мінімум, встановлений законом.

10. Виплата соціальних стипендій здійснюється органами соціального захисту.

11. Призначення звичайних академічних стипендій здійснюється згідно з рейтингом, складеним у вищому навчальному закладі за результатами семестрового контролю студентів кожного курсу за кожною спеціальністю.

Критерії призначення іменних або персональних стипендій вищого навчального закладу затверджуються вченою радою вищого навчального закладу, у якому навчаються студенти.

12. Рішення про призначення звичайних академічних стипендій та іменних або персональних стипендій вищих навчальних закладів приймає керівник вищого навчального закладу на підставі подання стипендіальної комісії.

13. Кількість осіб, що отримують академічні стипендії, повинна становити не менше 70 відсотків від кількості осіб, що навчаються у вищому навчальному закладі виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

Стаття 30. Стипендіальні комісії

1. Порядок використання коштів, передбачених на виплату звичайних академічних стипендій та іменних або персональних стипендій вищого навчального закладу, затверджується його керівником. Фінансовий звіт про використання коштів, передбачених на виплату цих стипендій, публікується на офіційному сайті вищого навчального закладу щорічно.

2. Для вирішення питань призначення та позбавлення звичайної академічної стипендії або іменної чи персональної стипендії вищого навчального закладу, заохочення кращих студентів за успіхи у навчанні, участь у громадській, спортивній та науковій діяльності, вищі навчальні заклади утворюють стипендіальні комісії. До складу стипендіальної комісії входять керівник навчального закладу, керівник фінансового підрозділу, представники кафедр вищого навчального закладу, що не займають адміністративних посад, представники вченої ради вищого навчального закладу або вчених рад структурних підрозділів закладу, представники організацій студентського самоврядування та представники виборних органів первинних профспілкових організацій співробітників вищого навчального закладу і осіб, що у ньому навчаються. Персональний склад та положення про стипендіальні комісії затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

3. Особи, що навчаються, або організації студентського самоврядування, які вважають, що в питаннях призначення або позбавлення стипендії порушене чинне законодавство та чинні нормативні акти, мають право звернутися до стипендіальної комісії вищого навчального закладу з мотивованою заявою. Комісія розглядає заяву протягом не більше, ніж 10 днів з дня отримання заяви та повідомляє про своє рішення заявнику. Рішення стипендіальної комісії про призначення, позбавлення звичайної академічної стипендії або іменної чи персональної стипендії вищого навчального закладу публікуються на сайті вищого навчального закладу та є обов’язковим до виконання.

Стаття 31. Проходження студентами практичної підготовки

1. Студенти, які навчаються у вищих навчальних закладах, систематично проходять практичну підготовку в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях різних форм власності, вартість якої включається до загальної вартості навчання і не може оплачуватись додатково особою, що навчається.

2. Графік та термін проходження студентами практичної підготовки визначається вищим навчальним закладом.

3. Підставою для проходження практики студентами в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях різних форм власності є укладений вищим навчальним закладом із зазначеними організаціями договір. Вищий навчальний заклад оплачує проходження практики відповідно до договору.

4. Керівництво практичною підготовкою студентів оплачується органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією різних форм власності особі, яка згідно з посадовими обов’язками здійснює таке керівництво.

5. Під час проходження практичної підготовки студентами в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях різних форм власності на них поширюються трудові гарантії, передбачені законодавством про працю.

6. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації різних форм власності можуть оплачувати виконувану студентом під час практичної підготовки роботу на умовах, передбачених укладеною між такою організацією та студентом цивільно-правовою угодою.

РОЗДІЛ V. НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІ ПРАЦІВНИКИ

Стаття 32. Статус науково-педагогічних працівників

1. До науково-педагогічних працівників вищого навчального закладу відносяться особи, які здійснюють наукові дослідження і викладають у вищому навчальному закладі дисципліни, передбачені навчальними планами, мають, як правило, освітньо-науковий або науковий ступінь та/або вчене звання, а також особи, які мають вищу освіту, значний досвід практичної діяльності у відповідній галузі знань і за рішенням вченої ради вищого навчального закладу здійснюють викладання навчальних дисциплін згідно навчального плану або керують проведенням навчальних практик.

2. Особа призначається на посаду науково-педагогічного працівника за результатами відкритого конкурсу строком на п’ять років.

3. Перелік посад науково-педагогічних працівників у вищому навчальному закладі затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

4. До посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів належать :

1) керівник вищого навчального закладу;

2) заступники керівника вищого навчального закладу, діяльність яких безпосередньо пов’язана з навчально-виховним або науковим процесом;

3) керівники структурних підрозділів вищого навчального закладу та їх заступники, якщо їх діяльність безпосередньо пов’язана з навчально-виховним або науковим процесом;

4) професор;

5) доцент;

6) старший викладач;

7) викладач;

8) асистент;

9) старший дослідник;

10) методист.

5. Вченою радою вищого навчального закладу до категорій посад науково-педагогічних працівників можуть віднесені й інші посади, робота яких впливає на якість навчально-виховного процесу.

Стаття 33. Обов’язки науково-педагогічних працівників

1. Науково-педагогічний працівник зобов’язаний:

1) проводити наукові дослідження у відповідній галузі знань;

2) здійснювати викладання навчальних дисциплін з донесенням до студентів та докторантів доступних для них нових наукових досягнень з відповідної дисципліни;

3) дотримуватись вимог статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Стаття 34. Права науково-педагогічних працівників

1. Науково-педагогічний працівник має право:

1) вибирати форми та методи науково-педагогічної діяльності;

2) використовувати матеріальні ресурси навчального закладу для проведення наукових досліджень у відповідній галузі знань;

3) розробляти робочі навчальні програми з відповідних навчальних дисциплін, з дотриманням вимог навчального плану, визначати методики навчання та контролю навчальних досягнень;

4) вносити пропозиції щодо змісту навчальних програм з відповідних дисциплін;

5) вносити пропозиції щодо змісту навчальних планів з відповідних напрямів (спеціальностей); такі пропозиції обов’язкові до розгляду вченою радою вищого навчального закладу;

6) вносити пропозиції щодо формування матеріальної бази навчального закладу відповідно до потреб вивчення відповідних навчальних дисциплін;

7) проходити наукове стажування у провідних вищих навчальних закладах України та зарубіжних країн не рідше одного разу на п’ять років загальною тривалістю не менше п’яти місяців із збереженням оплати праці.

2. Робочий час науково-педагогічного працівника визначається обсягом його навчальної, наукової, науково-методичної та організаційної роботи. Співвідношення між видами робіт науково-педагогічного працівника визначається вченою радою. Обсяг навчальної діяльності науково-педагогічних працівників протягом навчального року у формі лекцій, семінарів, практичних чи лабораторних занять не повинен перевищувати 600 навчальних годин та не повинен бути меншим за 150 навчальних годин.

Розділ VI. УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 35. Система вищої освіти

1. Система вищої освіти має функціональну та інституційну структуру.

2. Функціональна структура системи вищої освіти включає:

1) рівні вищої освіти;

2) освітні, освітньо-наукові та наукові ступені;

3) стандарти освітньої діяльності та стандарти змісту вищої освіти.

3. Інституційна структура системи вищої освіти включає:

1) вищі навчальні заклади всіх форм власності;