19. Суть римського колонату.

Уже в 1-2ст. відбуваються зміни в організації аграрного виробництва. До 3ст. переважаючою формою поземельних стосунків стає система колонату. Колонат – система стосунків між власниками землі та колонами на основі рентно-орендних відносин. В основі колонату лежить право дрібної та великої оренди перцелл. Колони віддавали одну третину врожаю і відробляди 6 днів панщини, виконували державні повинності. Колони поступово стають особисто вільними, але через борги потрапляють у залежність від власника. Колонпт сприяє розвитку патронажу. Едиктом імператора Валентина І від 371 р було оформлено спадкове закріплення колонів за маєтком. Змінюється статус колоній – прекарій стає спадковим, не обумовлюється угодою, належить до колонів юридично оформляється конституціями імператорів, їх прикріпили до землі, заборонивши покидати помістя, їх не могли відчужувати від землі. Держава надавала рабовласникам певні адміністративні, фіскальні, судові права щодо колонів. Отже докорінно змінюються виробничі та поземельні відносини, які сприяють формуванню в надрах античного суспільства ранньофеодальних стосунків.

20. Причини занепаду Риму та ек наслідки.

Криза і занепад гос-ва позначилися ще у 73-71 рр. до н е , коли у Римі відбулися зовнішні(б-ба з Митридатом) та внутрішні потрясіння(повстання Спартака).

Причини: різке скорочення рабів, високі ціни на них, низькопродуктивна праця, зменшення рентабельності латифундій, обмеження абсолютної влади над рабами.

Наслідки: натуралізація господарства(замкнутість латифундій), розорення і декласація селян, агроризація господарства, дестабілізація грошової системи.

21. Форми та основні види податків в первісну добу та у античномо світі.

У 100-44рр до н е у ході реформи Гайян Юлія Цезаря чітко було визначено суму податків для окремих общин. Цензори перевіряли наявність майна та визначали суму податків. Громадяни складали клятву на самостійно декларувати власні доходи терміном на 5 років.

Визначається поняття прямого та непрямого оподаткування. До прямих податків відносили поземельний податок у розмірі 10 відсотків, податок на нерухоме майно, податок на рухоме майно та рабів, подушний податок, п’ятивідсотковий податок зі спадщини; до непрямих: одновідсотковий податок із обороту, чотиривідсотковий под. із обороту при торгівлі рабами, п’ятивідсотковий податок на звільнення рабів, акциз на торгівлю сіллю, п’ятивідсотковий митний збір, податок на промисел. Незаміжні жінки підлягали оподаткуванню в розмірі одного відсотка від їхнього майна та звільнялися від нього з моменту вступу в шлюб, а народження дитини давало батькам нові пільги.

22. екон думка Античного світу. Ксенофонт (444—354 рр. до Р.Х.) — афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального гос­подарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма. Щодо ремісництва та торгівлі, то Ксенофонт засуджує їх. Водночас Ксено­фонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством. З переходом від натурального господарства до грошового видатки держави різко збільшилися. Величезними були ви­датки на будівництво громадських споруд, на влаштування хра­мових святкувань та ігор. Джерелом доходів держави були мита на імпортовані товари, податки від нерухо­мості, різного роду конфіскації, але коштів, як правило, не вистачало. На цьому тлі поглиблюється соціальне розшарування, серед­ній клас зникає, держава, за словами Платона (348—229 рр. до Р.Х.), розпалася на дві половини — багатих і бідних, які жили ра­зом, але були ворожими одні до одних. відомі праці — «Держава» та «Закони», в яких автор пропонує докорінне реформування родини, держави та економічного ладу. Малюючи ідеальну дер­жаву, Платон ділить її населення на три класи, перші два з яких (філософи та воїни) повинні забезпечувати суспільні інтереси і не повинні мати власності та займатися господарською діяльністю;Їхнє матеріальне забезпечення повинно мати суспільний характер. Третій клас повинен забезпечувати потреби перших двох та власні(землероби, ремісникита купці).У «Законах» Платон пропонує оновлену модель ідеальної держави, розвиваючи та конкретизуючи свої аргументи щодо за­судження лихварства, обгрунтування провідної ролі землеробства порівняно з ремеслом та торгівлею. Вчення про господарські відносини між людьми в Аристотеля поєднується з ученням про суспільство. Метою поєднання людей у суспільство він вважає досягнення якомога більшого людського щастя, а для здійснення цієї мети існують такі суспільні групи, як громада та держава.Аристотель вбачає центр господарського життя у домашньому господарстві, яке повинно забезпечувати себе всім необхідним, а те, чого не вистачило, можна отримати через «справедливий обмін» з сусідами. Величезною заслугою Аристотеля було те, що він першим ви­явив певні категорії економічної науки про багатство, про вироб­ництво, про гроші, обмін і капітал. Так, багатством він вважав певну кількість продуктів, необхідних для споживання родиною та державою. Аристотель сформулював поняття «справедливої ціни», твер­дячи, що справедливою є та ціна, яка встановлюється за обопіль­ною добровільною угодою учасників обміну, які не є монополі­стами.Важливе місце в Аристотеля належить ученню про власність. Він вважає приватну власність цілком такою, що відповідає люд­ській натурі. У слід за Платоном він намагається намалювати «ідеальну державу», таку, яка б примирила суперечності між класами. На­селення цієї держави мало ділитися на п'ять класів: 1) землеробів 2) скотарів та 3) ремісників 4) торговців 5) найманих робітників та рабів.