103Причини Першої світової війни

107. Чи позначилася участь царської Росії у І світовій війні на господарстві України.

Чи позначилася участь царської Росії у 1 св.війні на госп.Укр

Україна в планах воюючих держав.Участь у війні відповідала інтересам панівних класів Росії, їх політичним партіям. Війна руйнувала економіку України. Вже в перші місяці військових дій на Україні було закрито понад 400 промислових підприємств, а протягом 1915—1917 рр. — понад 1400. Обсяг промислового виробництва скоротився на ЗО—75%, розвалювався транспорт. Зростали ціни. Не вистачало продовольчих продуктів, знизилася продуктивність праці. Державні витрати перевищували прибутки в 1914 р. — на 39%, у 1915 р. — на 74%, у 1916 р. — на76%.У сг скоротилися посівні площі, знижувалася товарність селянського господарства, не вистачало людей.Війна принесла величезні збитки. Борги Росії збільшилися в два рази.

Все це викликало невдоволення мас. В Україні протягом першого року війни відбулося понад 100 страйків, в яких брало участь до 13 тис. осіб. Страйки охопили Катеринослав, Харків, Миколаїв. Керівництво ними на крупних заводах здійснювали підпільні соціалістичні організації. У 1916 р. на підприємствах України відбулося 218 страйків, в яких брало участь понад 193 тис. робітників 16 страйкарів Росії.Отже, в період з 1900 р. по лютий 1917 р. в економічному, соціальному і політичному розвитку України відбулися докорінні зміни. Перехід промислового капіталізму в імперіалізм загострив боротьбу проти феодальних пережитків, яка привела до революції 1905—1907 pp. Революційний рух в Україні тісно був переплетений з національно-визвольним. Хоча революція зазнала поразки, причини, які призвели до неї, продовжували існувати і в наступні роки, набувши особливого загострення під час Першої світової війн;!. У державі склалася революційна ситуація. Лютнева буржуазно-демократична революція повалила самодержавство.

108

Найбільш сприятливі умови для розвитку гос­подарства після завершення світової війни мали США. Сюди перемістилися центри фінансового життя, промислового і сільськогосподарського ви­робництва. В 1920 роках країна виплавляла 60% світового виробництва чавуну і сталі, видобувала 66,8% нафти. Незважаючи на те, що економічна криза 1921 р. дещо пригальмувала розвиток еконо­міки, протягом 20-х р. нарощуються темпи вироб­ництва. Така ситуація була зумовлена великими поставками американських товарів в Європу, яка інтенсивно відбудовувала зруйноване війною госпо­дарство.

Високими темпами розвивалися нові галузі ви­робництва: автомобільна, літакобудівна, хімічна, елек­тротехнічна, виробництво танків. Великих успіхів було досягнуто у справі організації і планування, ав­томатизації і механізації виробництва. Дедалі більшого поширення в промисловості набирає кон-вейєрна система. Інтенсифікація виробництва

за системою Тейлора надала можливість американським фірмам значно підвищити продуктивність праці.

У 20-ті роки посилюється концентрація виробництва. Ве­лика кількість дрібних і середніх підприємств поглинається великими корпораціями. На початковому етапі така концент­рація мала позитивні результати: зростала продуктивність праці, знижувалася собівартість продукції. Але в деяких галу­зях промисловості це вело до монопольного становища вироб­ника, який диктував ціни на сировину і готові вироби.

Складаються сприятливі умови для розвитку сільського гос­подарства. Високий рівень промисловості забезпечив аграріїв достатньою кількістю техніки і мінеральних добрив. За десяти­ліття чисельність тракторів збільшилась з 246 тис. до 920 тис., вантажних автомобілів — з 139 тис. до 900 тис., комбайнів з 4 тис. до 61 тис. Інтенсивність сільського господарства була дуже високою. Американський фермер виробляв с

109.

Економічний розвиток європейських країн у 20-х роках знач­но відрізнявся від США. В найбільш сприятливому становищі була Великобританія, хоча в роки світової війни вона зазнала значних людських втрат (750 тис. осіб загинуло і 1,5 млн. було поранено) і втрат засобів виробництва (торгового флоту - близько 40%). За роки війни випуск промислової продукції скоротився на 20%. Під час війни імпорт у порівнянні з експортом зріс удвоє. Зовнішній борг становив 1150 млн. ф.ст., внутрішній - до 6,6 млрд. ф. ст.

Незважаючи на таке складне становище, Англія мала певні позитиви: як країна-переможниця у війні вона домоглася знач­ної частки репарацій. До Великобританії відійшло кілька німецьких колоній, ще більше зміцнились її позиції в Африці й на Близькому Сході. Все це сприяло пожвавленню госпо­дарського життя. У промисловості сталися структурні зміни. Набирали ходи нові галузі промисловості: автомобілебудуван­ня, авіаційна, електротехнічна, хімічна. В той же час повільни­ми темпами зростало виробництво металу, вугілля. У особливо важкому стані було кораблебудування. Загальний обсяг вироб­ництва промисловості наприкінці 20-х років ледь перевищу­вав довоєнні показники.

110. Проблеми сплати репарацій Німеччиною і боргів союзниками США дуже загострилися. Термін дії «плану Дауеса» закінчував­ся в 1929 р., але він не визначав ані остаточної суми репарацій, ані періоду їхньої сплати. Союзники-переможці ще в 1929 р. створили «комітет експертів» на чолі з аме­риканським банкіром Юнгом, який виробив новий репа­раційний план. «План Юнга» після гострих суперечок був затверджений на Гаазькій конференції 12 держав і почав діяти з січня 1930 р.

«План Юнга» встановлював загальну суму репарацій Німеччини (в 1921 р. визначалося 132 млрд марок, тепер — 113,9 млрд марок). Остаточний термін їхньої сплати встановлено до 1988 р. Розмір щорічних репарацій змен­шувався на 20 % — до 2 млрд марок. Змінено порядок збирання репарацій — тільки за рахунок непрямих подат­ків і залізничних прибутків (без облігацій з концернів). Були ліквідовані всі види контролю над Німеччиною, за­сновано Базельський банк міжнародних розрахунків (за­мість репараційної комісії).

«План Юнга» становив продовження «плану Дауеса» й передбачав певну систему сплати боргів: Німеччина торгує з Радянським Союзом, сплачує репарації європейським союзникам, а ті, у свою чергу, сплачують борги Сполученим Штатам.

111. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20-30 рр. ХХ ст. у Франції.

Франція зазнала значно більших витрат у війні, ніж Анг­лія: на фронтах загинуло 1,3 млн. і 2,8 млн. чоловік було поранено, зруйновано близько 10 тис. підприємств, знищено половину торгового флоту; загальні витрати становили 134 млрд. зол. франків. Союзникам Франція заборгувала більш як 60 млрд. франків. Та все ж Франція залишилась однією з провідних країн світу. Вона отримала значні репарації і висо-корозвинуті індустріальні райони Ельзас і Лотарінгія, німецькі та турецькі колонії, понад 8 млрд. золотих марок у вигляді натуральних поставок лісу, цементу, вугілля тощо. Крім того,

уряд виділив на відбудову зруйнованих районів 100 млрд. франків. Це дало змогу не лише відбудувати, а й звести нові та модернізувати старі підприємства.

Перебудова промислової структури мала свої особливості. Якщо в США і Англії структурна перебудова супроводжувала­ся уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Важливе значення для ста­більного розвитку мали створені державні координуючі орга­ни — Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до її складу входили та­кож великі підприємці. Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк "Національний кредит".

Характерною рисою промислового розвитку Франції в 20-х роках було збереження великої кількості малих підприємств, на яких працювало від 1 до 10 робітників, більшість торгових підприємств і сільськогосподарських ферм не використовува­ли найману працю. Французькі бізнесмени продовжували вкла­дати кошти не в промисловість, а в цінні папери — у 1929 р. прибутки від вкладень у цінні папери втроє перевершували прибутки від промисловості.

Сільське господарство розвивалося повільними темпами, загальний обсяг його виробництва на кінець 20-х років майже не зріс у порівнянні з довоєнним рівнем.

112. У чому полягають причини та особливості світової економічної крзи п. 30-х рр. ХХ ст.?

Восени 1929 р. в ка¬піталістичному світі розпочалася глибока економічна криза, яка справила величезний вплив на економіку багатьох країн і міжнародні відносини. По суті сталася економічна катастрофа в капіталістичному світі.

Економічна криза 1929–1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

За причинами виникнення й характером це була типова криза відносного перевиробництва – результат загострення суперечності між суспільним характером виробництва і приватним способом присвоєння його прибутків. Але світова економічна криза 1929-1933 рр. не являла собою просте циклічне повторення попередніх. Вона мала свої характерні особливості.

Це була найбільша й найглибша в історії економічна криза. Світове капіталістичне виробництво в середньому знизилося на 45%, торгівля – на 56%. Такого всесвітнього економічного потрясіння людство не знало ні раніше, ні після того періоду.

Криза 1929-1933 рр. як ураган захопила всі капіталістичні та колоніальні країни. Жахлива катастрофа вразила майже всі галузі виробництва, відкинула його назад на З0-35 рр., призвела до зростання масового безробіття – роботу втратили понад 40 млн. ч., у тому числі 17 млн. ч. – у США, 7,5 млн. ч. – у Німеччині, 4 млн. ч. – в Англії, 3 млн. ч. в Японії тощо.

113. Охарактеризуйте етапи здійснення "Нового курсу" президента Ф.Рузвельта. в чому їх соціальна спрямованість?

Ф. Рузвельт, виступаючи 4 березня 1933 р. під час інаугурації, заявив, що економічна криза має не міжнародні аспекти (на цьому наполягали республіканці), а внутрішні причини, зажадав надання виконавчій владі широких повноважень для ведення війни проти лиха, наче це в країну “прийшов зовнішній ворог”.

Реалізація “Нового курсу” відбувалась у декілька етапів. Уряд Ф. Рузвельта приступив до проведення цілої серії надзвичайних заходів. 9 березня 1933 р. була скликана спеціальна сесія Конгресу, робота якої продовжувалась більше трьох місяців.

У першу, чергу був наведений порядок у фінансово-валютній області. 6 березня 1933 р. згідно розпорядження президента були закриті усі банки країни для переобліку, був введений жорсткий контроль за міжнародною фінансовою діяльністю, був заборонений експорт золота, а долар був приведений до золотого номіналу. 10 березня 1933 р. банки США були відкриті. Були надані державні субсидії “здоровим” банкам. 2 тис. банків було оголошено банкрутами.

Наступними кроками з боку нової адміністрації була заборона вільного продажу валюти. Усіх громадян зобов’язали обміняти золото на паперові гроші. За ухилення від виконання цього розпорядження була загроза 10 років тюрми і штрафу в 100 тис. доларів. Одночасно держава гарантувала вклади тим громадянам, що мали їх до 5 тис. доларів. Відміну “сухого закону” (13 березня 1933 р.) також було здійснено в інтересах зміцнення фінансової системи країни.

115. Економічна теорія монополістичної конкуренції – Е.Чемберлін.

Провідна ідея економічної теорії Е. Чемберліна полягає в тім, що в процесі монополізації виробництва виникає нове явище, не влас­тиве ринковим ситуаціям чистої конкуренції та чистої монополії. Воно є результатом синтезу цих ситуацій і породжує монополістич­ну конкуренцію, яка відрізняється від уже відомих форм тим, що дає можливість контролювати як пропозицію, так і попит.

Чемберлін обгрунтував нове уявлення про поведінку суб'єктів ринкових відносин за умов монополізації. Він стверджував, що ти­повим для сучасного ринку є поєднання конкуренції й монополії й увів поняття «монополістичної конкуренції». Це поняття знаменува­ло відмову від традиційних в економічній науці поглядів на конку­ренцію й монополію як на альтернативні поняття і від відповідного пояснення ціноутворення або категоріями конкуренції, або катего­ріями монополії. «Ми, навпаки, уважаємо, що більшість економіч­них ситуацій є складними явищами, котрі включають і конкурен­цію, і монополію», — писав він.

Чемберлін формує нові теоретичні уявлення про функціонування ринкової економіки. Він доводить, що конкурентна боротьба то­читься як між ринками, так і всередині цих ринків, а отже, форма конкуренції змінюється якісно, поширюється в іншу площину. Зро­зуміло, що попит і пропозиція за цих умов втрачають свою об'єк­тивність і значною мірою визначаються суб'єктивними чинниками, оскільки попитом, як і пропозицією, можна маніпулювати за допо­могою цілеспрямованої політики виробника і продавця. Тому проб­леми врівноважування суспільної економіки пересуваються, за Чем-берліном, на макрорівень.

116. Економічна теорія недосконалої конкуренції – Д.Робінсон.

Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополіс¬тичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монопо¬лій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули. Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особли­вих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати кон­курентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою кон­куренцією.

Механізми й форми недосконалої конкуренції за олігополії Робі­нсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, «витрати плюс», угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику «цінової дискримінації» за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика «знімання вершків» шляхом організації по­купців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.

117. Економічні погляди Дж.М.Кейнса.

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зо­крема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і гро­шей» (1936 p.), про яку Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опуб­лікованою».Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати пере­важно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визна­чають рівень та темпи зростання національного доходу. Та голов­ним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним.Кейнс намагався показати, що механізм автомати­чного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія, є утопією.Відповідно до концепції Кейнса «ефективний попит» є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання й нагро­мадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший — це витрати суспільства на споживчі блага, другий — на інвестиції (капітальні блага).

118. НЕП в Україні. Форми і методи господарювання.

На X з'їзді РКП(б) в березні 1921 р. Ленін переконав делегатів прийняти рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. Було покладено початок системі заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (неп).Неп зумовив певні успіхи й у внутрішній політиці. Було припинено масові розстріли. Влада проголосила амністію повстанцям і членам некомуністичних партій. Українським політичним емігрантам гарантувалося вільне повернення в Україну. Водночас не слід ідеалізувати і перебільшувати значення непу. Він не означав повного повернення до ринкової економіки. У 1922 р. Ленін заявив на XI з'їзді РКП(б), що відступ закінчено. Незважаючи на послаблення партійно-державного контролю, система управління економікою залишалася, по суті, командно-адміністративною. Політичні репресії, хоч і в менших масштабах, тривали і в роки непу.

119. У чому полягають особливості та економічні наслідки індустріалізації 20-30 рр. в Україні.

Процес індустріалізації в Україні в основному збігався із загальносоюзними тенденціями, але мав і свої особливості.

Особливості процесу індустріалізації в Україні. Вони зумовлені широким спектром природних багатств, спеціалізацією промисловості республіки, структурою розміщення продуктивних сил.

120. У чому полягають особливості та економічні наслідки колективізації 20-30 рр. в Україні?

Перехід до суцільної колективізації з метою “підхльостування” індустріалізації країни, офіційно проголошений у листопаду 1929 року Постановою Пленуму ЦК ВКПбоб здійсненні в самі короткі рядки колективізації в Україні, почався в її степових регіонах ще до весняної посівної кампанії 1930 року. Узагалі ж у республіці цей процес здійснювався до осені 1930 року

З метою зломити антиколективізаційну тенденцію і відповідно настрою в тім змісті селянства, Постановою Пленуму ЦК ВКПб “Про міри в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації” від 30 січня 1929 року на Україні розкуркулюється 200 тис. селянських господарств. Але бажаних результатів це не дало, хлібозаготівельні плани не виконувалися. Протягом січня – листопада 1930 року селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба. За цей період 1931 – 380 млн., а з липня по жовтень 1932 р.- 132 млн. пудів.

121. У чому сутність командно – адміністративної системи управління 20 – 30-х рр., її позитивні та негативні сторони?

В українській економічній літературі зявлялися праці, в яких критикувалися економісти, що обстоювали необхідність розроблення плану на основі врахування ринкових закономірностей. Так, на сторінках часопису «Господарство України» були піддані критиці погляди Л. Н. Юровського на проблему плану в радянському господарстві, концепції В. П. Аку-ленка стосовно темпів і типів індустріалізації в СРСР, перспективного планування тощо. Критикуючи погляди В. П. Акуленка, редакція часопису «Господарство України» наголошувала, що «на сторінках радянських економічних журналів … класово-політична оцінка системи поглядів або навіть окремих положень критикованого автора є обовязковою для кожного критика, який розкриває хибність теоретичних положень і поглядів, що розвиваються в критикованій статті. Тим паче це необхідно тоді, коли йдеться про актуальні питання нашого соціалістичного будівництва й економічної політики. Із запровадженням адміністративно-командних методів управління економікою критика концепцій ринкової економіки дедалі більше втрачала характер наукової полеміки, і наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років вона була зведена до викриття «анти-марксистських» і «антинаукових» теорій.У грудні 1929 р. И. В. Сталін виступив із промовою на конференції аграрІїв-марксистів.Ця промова Сталіна послугувала сигналом до розправи із багатьма економістами, які мали власну принципову позицію, чим було завдано відчутного удару по економічній науці. «Наука почала існувати в умовах ідеологічної автаркії та повного відокремлення від здобутків світової економічної думки». «Економісти відтепер відштовхувалися не від практики, а від «теорії», точніше — від політичних установок. Автори праць, в яких ішлося провикористання ринкових відносин у плануванні, оголошувалися буржуазними економістами. У країні були проведені господарські реформи, які завершили процес обмеження ринкових відносин і сприяли формуванню економічної системи, грунтованої на командно-адміністративних методах управління економікою. У 1929 р. були прийняті партійно-урядові ухвали «Про заходи з упорядкування управління виробництвом і встановлення єдиноначальності» та «Про реорганізацію управління промисловістю», а в 1930 р. — «Про кредитну реформу», «Про податкову реформу» тощо. У 1931-—1932 рр. додатково прийняли ухвали, що конкретизують заходи з управління промисловістю, кредитною системою і господарським розрахунком.На початку 1930-х років зросла кількість промислових наркоматів і главків, які були центрами оперативного керівництва підприємствами. Посилювалася єдиноначальність, що призвело до затвердження командного стилю в управлінні промисловістю і директивних методів керівництва.Усе це зумовило виникнення адміністративно-командної системи управління економікою, формування якої розпочалося у процесі індустріалізації.

122.

економіка країн світу в роки 2 св.війни

У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США. Людські втрати Великобританії в роки другої світової війни порівняно з іншими країнами невеликі — 245 тис. чол. вбитих, 278 тис. чол. — покалічених. Дуже постраждала її економіка. Державний борг збільшився з 7247,3 млн ф. ст. у 1939 p. до 23 741,9 млн. ф. ст. у 1945 p., зменшилися золоті та валютні запаси. Загальні втрати Великобританії оцінюються в 7300 млн ф.ст.У 1939—45 pp., налагодили масове виробництво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Імпорт сировини, інших стратегічних матеріалів надходив до Британських островів з перебоями. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди — у 12,4 раза. Виробництво с/г продукції скоротилося наполовину. Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. . У роки другої світової війни Франція втратила вбитими 1100 тис. чол., було знищено 2100 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. ферм, 195,5 тис. промислових підприємств. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції с/г зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Війна завдала Франції великих збитків, що оцінювалися у 1440 млрд довоєнних франків. Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Ще з середини 30-х років гітлерівська адміністрація вела відкриту тотальну підготовку до війни. Нагромаджувалися запаси продовольства, стратегічних матеріалів. Було запроваджено карткову систему на харчові продукти і промислові товари широкого вжитку. Восени 1939 p. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів — 500—600 тис. т, цукру — 1600 тис. т. Державний борг дорівнював 60 млрд марок.Німеччина виробляла в 2 рази більше стратегічних матеріалів, ніж Великобританія і Франція разом узяті. У виплавці алюмінію (194 тис. т) вона обійшла США і Канаду, зайнявши перше місце у світі. З 1933 по 1939 p. літакобудування зросло у 23 рази. На 1 липня 1939 p. машинний парк країни складався з 2 млн автомобілів. У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки.Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованіст.ь

123.

Відбудова та стабілізація світового фінансового господарства здійснювалася за допомогою так званої Бреттон-Вудської системи, яка почала формуватися ще у 1944 р.(міжнародна фінансова конференція, у роботі якої брали участь 45дійсних й асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн) з укладення перших валютних угод. Угоди передбачали міжнародну корекцію фіксованих курсів нац.валют. У 1971р. було впроваджено систему керованих зміннихкурсів нац.валют(до 2.5%).Систему зміцнювали 2 міжнародні інституції – МВФ та М(Вс.)БРР.

Міжнародний валютний фонд було ств. в американському м.Бреттон-Вудс у 1944р., з 1947р. відкрито штабквартири у Вашингтоні та Парижі, до його складу входить 5 департаментів, що аздійснюють діяльність у –Європі, Азії, Африці,Зах.півкулі та на Середньому Сході. У МВФ співпрацюють 170 країн світу. Статутний капітал цієї фінансової установи становить 15 млрд. дол.

Основними напрямами діяльності МВФ є:

• розвиток міжнародної торгівлі;

• надання фінансової допомоги;

• валютне співробітництво (встановлення та регулювання валютних курсів).

Міжнародний (Всесвітній) банк реконструкції та розвитку здійснює свою діяльність 3 1945 року (штабквартира у Вашингтоні). Ця фінансова інвестиційна інституція, керівництво якою здійснюється радою керуючих, директоратом та президентом. Щороку відбуваються сесії ради. Об’єдную 155 країн-членів банку. Основними напрямами діяльності М (Вс.) БРР є:

• надання фінансової допомоги на компенсаційній основі;

• здійснення міжнародних інвестиційних проектів у галузях енергетики, транспорту та зв’язку.

124. Чи відбувається процес інтернаціоналізації світового господарства після ІІ світової війни?

Після Другої світової війни сформувалися три основні центри, що ведуть між собою запеклу боротьбу. Це СІНА, Європейський Союз і Японія. Між ними постійно точиться боротьба за ринки збуту, за сфери вивозу капіталу, за доступ до мінеральних та інших ресурсів.

Інтернаціоналізація світового господарства означає не тільки певне переплетення виробництва різних країн. Вона виявляється в здійсненні узгодженої політики, у спільному прогнозуванні та плануванні. Світове господарство рухається до певної цілісності, а це у свою чергу, вимагає чіткої організації дій як у виробничій, так і в невиробничій сферах.

Інтернаціоналізація світового господарства на високому рівні свого розвитку веде до інтегративних економічних об'єднань. Вони виникають у другій половині ХХст. як регіональні об'єднання країн, що забезпечують глибокі економічні зв'язки їх національних економік. У межах цих об'єднань створюються єдині, часто пільгові, умови для пересування товарів, капіталу, робочої сили. Як правило, такі об'єднання закріплюються відповідними нормативними актами і в межах об'єднання формуються спільні органи управління й інші установи. Найбільш загальним елементом таких об'єднань є створення зони вільної торгівлі. Прикладом регіональних об'єднань такого типу стала Європейська асоціація вільної торгівлі, створена за ініціативою Великої Британії в 1960 р. Вона включила кілька десятків країн Британської Співдружності. Аналогічне інтеграційне об'єднання у формі зони вільної торгівлі було створено в 1988 р. найбільшими країнами північноамериканського континенту - СІНА і Канадою.

З розвитком інтеграційних процесів стали виникати інтеграційні економічні об'єднання більш високого типу. На відміну від зон вільної торгівлі та митних союзів, вони характеризуються вільним рухом не тільки товарів, а й капіталу і робочої сили. Такі інтеграційні об'єднання доповнюються валютними союзами, які характеризуються тісною співпрацею і навіть введенням єдиної валюти. Важливу роль починають відігравати спільні наднаціональні органи управління.

Найбільш потужним регіональним інтеграційним об'єднанням став Європейський Союз. Він почав формуватись після Другої світової війни за ініціативи Німеччини, Франції, Італії та країн Бенілюкса. Це об'єднання пройшло довгий шлях, від найпростіших форм інтеграції у вигляді зони вільної торгівлі аж до економічного союзу, що має власні наднаціональні політичні органи. Сьогодні Європейський Союз об'єднує 27 країн Європи. Це надпотужне економічне угруповання, яке має надзвичайно вагомий потенціал. У цьому об'єднанні з 2002 р. діє спільна валюта, яку ввели вже 16 країн. Розроблена й ратифікована наприкінці 2009 р. нова угода про політичну структуру ЄС, обрано президента й розроблені нові способи прийняття спільних рішень. У перспективі буде уніфіковано податкове законодавство, організація та функціонування транспорту і зв'язку тощо.

Європейський Союз з його потужним і реальним переходом до все більш тісної інтеграції країн привів до великих масштабних позитивних змін у національній економіці кожної країни - члена ЄС Суттєво зменшились витрати на виробництво продукції. Зросла й без того висока якість товарів, що виробляються в межах ЄС. Цьому потужно сприяє стандартизація та сертифікація продукції. Значно підвищилася продуктивність праці. Тільки завдяки введенню єдиної валюти, країни, які увійшли в зону ЄВРО, за розрахунками експертів, змогли збільшити свій ВВП у розмірі від 1 до 1,5 %. Європейський Союз за цілою низкою макроекономічних показників (населення, показників ВВП, частки у світовому товарообігу тощо) досяг рівня СІНА, а за деякими з цих показників і перевищив показники СІНА.

Потужним міждержавним економічним інтеграційним об'єднанням стала і зона вільної торгівлі, утворена СІНА і Канадою, яка після приєднання до них у 1994 р. Мексики отримала скорочену назву НАФТА. Щоправда, порівняно з ЄС це інтеграційне об'єднання не є таким самим по глибині інтеграції, як Європейський Союз.

125. Що таке трилітаризм?

Співробітництво Японії та Європейського Союзу було й залишається важливою темою двосторонніх дискусій. За останні десятиріччя дві провідні сили світової економіки - Японія та Європейський Союз - стали відігравати все більш активну роль в політичній сфері міжнародного життя. Першими спробами політичного співробітництва можна вважати кінець 60-х - початок 70-х років, коли американські стратеги запропонували концепцію трилітаризму - політичне і військове партнерство між США, країнами Західної Європи та Японією. Але в 70-х роках ХХ ст. за рядом об’єктивних причин так і не вдалося втілити ідею “політичної ув’язки” Японії, ЄЕС та США. Тим не менш, доктрина Тріади не зникла з порядку денного і набула нового імпульсу в кінці 80-х - на початку 90-х років минулого сторіччя після закінчення холодної війни. Укладання Маастрихтської угоди 1992 р. щодо створення Європейського Союзу, підписання у липні 1991 року Спільної Декларації про відносини між Європейським Співтовариством та його країнами–членами і Японією свідчили, що виникла необхідність наукового аналізу політичного співробітництва Японії та Європейського Союзу. Розвиток нових тенденцій у побудові партнерства та їх вплив на загальний стан відносин між країнами є однією з найважливіших тем міжнародного життя.

126. Які інтеграційні економічні обєднання серед провідних країн світу виникають у повоєнний період? Їх роль у світовому господарстві?

Важливим чинником економічного розвитку є інтеграційні процеси, що відбуваються в різних формах, зокрема економічна інтеграція. «Міжнародна економічна інтеграція — це взаємопристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювально-го процесу в інтернаціональних масштабах». . Це не лише масштаби міжнародної торгівлі — - економічної діяльності, а й охоплювані сфери, рівень і усталеність взаємодії національних економік.Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції розрізняє пять ступенів, або послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів: 1 зона вільної торгівлі; 2 митний союз; 3 єдиний, або спільний ринок; 4 економічний союз: 5 економічніш та валютний {монетарний союз, чи повніш економічніш союз. Сьогодні лише одна міжнародна інтеграційна група країн реально пройшла перші чотири із зазначених етапів -— Європейський Союз. Саме прикладом міждероісавногд регіонального обєднання як важливої частини міжнародної економічної системи є Європейське Економічне Співтовариство ЄЕС. Якщо на початковому етапі до ЄЕС входило шість країн ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург, то від 1 січня 1995 р. їх було вже 15. У 1973 році до ЄЕС приєдналися Данія, Велика Британія та Ірландія, у 1981 р. — - Греція, а в 1986 р. — - Іспанія та Португалія. Першого травня 2004 року до Європейського Союзу приєдналося ще 10 країн: Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина, Кіпр і Мальта, тож нині їх 25.

Створення єдиного ринку на четвертому етапі економічної інтеграції має завершитися формуванням справді єдиного економічного союзуЕС.В Європі єдиний ринок із вільним переміщенням капіталу, товарів, послуг та робочої сили було створено до початку 1993 року. Одразу було поставлено завдання створення Економічного і Валютного Союзу ЕВС, причому за стислий термін, до початку 1999 року.У межах ЄЕС його учасникам до початку 1980-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та спеціалізацію її за країнами. Як наслідок, Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни; ФРН — вантажних автомобілів, чоловічого одягу. Нині ЄС перетворився на один із головних центрів світового господарства. На ЄС припадає 13 світового товарообігу країн з ринковою економікою. ЄС також перевищив показники США за обсягом промислового виробництва і володіє половиною валютних резервів світу.

128.

У стратегії підйому західноєвропейської економіки не останнє місце приділялося відновленню й відновленню основних виробничих фондів. Була намічена досить інтенсивна програма розвитку основного капіталу. На 1948-1951 рр. планувалося витратити від 2 до 3 млрд.$ на відновлення й розвиток заводів з виробництва заліза й стали, 3-5 млрд.$ - на машини й устаткування для шахт, 3-4 млрд. $ - на сільськогосподарські машини.

Початі наприкінці 40- х – початку 50- х рр. інвестиції суттєво підвищили конкурентоспроможність європейського экспорту на зовнішніх ринках. Істотним фактором економічних досягнень Західної Європи став ефективний розподіл зусиль між розвитком традиційних і новітніх технологій.

Завдяки Плану було досягнуто наступне:

- ВВП у Європі підвищився на 32.8%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році. - Промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%. - До 1953 року обсяг європейської торгівлі підвищився на 40%.

План Маршалла досягся своєї мети підвищити продуктивність, стимулювати економічний ріст і сприяти розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні, соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму

Допомога за планом Маршалла офіційно припинилася 31 грудня 1951 року. Однак план Маршалла і його принципи самодопомоги заклали основи для продовження допомоги іноземним державам, що є ключовим елементом зовнішньої політики США. План Маршалла створив нову атмосферу співробітництва, взаємодопомоги й підтримки у відносинах між Західною Європою й Сполученими Штатами. Він дозволив створити сильний і міцний союз НАТО. Завдяки цим результатам він вважається найуспішнішою ініціативою зовнішньої політики в історії США.

129.

Програму, аналогічну плану Маршала, було розроблено для Японії Дж. Доджем — радником командувача окупаційними військами генерала Д. Макартура.

Ця програма пе­редбачала розробку та реалізацію ряду заходів, спрямованих на повернення від мілітаризму до лібералізації господарської системи та запуску механізму вільної конкуренції, за які отримала назву «зворотного курсу». З метою реалізації цієї програми були проведені надзвичайно важливі реформи, що забезпечували розвиток підприємницьких структур, необхідних для успішного функціонування ринкового господарства. Серед найголовніших реформ слід, перш за все, згадати розпуск дзайбацу — компаній, які утримували акції вертикальних концернів (холдингів), за рахунок чого відбувалася демонополізація економіки. Акції пущено у вільний продаж; з-під контролю холдингів, таким чином, вийшло багато фірм, на місці «надмонополій» утворилися нові фірми. Завдяки прийнятому в 1947 р. антимонопольному закону отримали правовий захист свобода торговельних угод та доступ до джерел фінансування.

Дуже важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки мала аграрна реформа (1947—1950 рр.), яка передбачала викуп поміщицьких земель державою і наступний перепродаж їх селянам. В умовах гіперінфляції земельні ділянки (не більше 1 га) дісталися селянам майже задарма. За рекомендацією керуючого Детройтським банком Дж. Доджа в 1950 р. було здійснено радикальну бюджетну реформу, відпо­відно до якої було запроваджено принципи суворого збалансування статей бюджету та його бездефіцитності, що дозволило зупинити інфляцію та зняти контроль над цінами.

Перетворення передбачали структурну перебудову економіки. Створюється багатогалузевий комплекс сучасних переробних галузей, які б враховували забезпечення експорту та заміщення імпорту. Було також забезпечено поєднання механізмів ринкового господарства з державною підтримкою приватного нагромадження, виходячи з принципу пріоритетів, які мінялися з розвитком структурної перебудови. Так, якщо в 50-ті роки пріоритет надавався базовим галузям (металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування), то на початку 60-х — автомобільній промисловості, нафтопереробці та нафтохімії, а наприкінці 60-х — електроніці. Структурна перебудова проходить надзвичайно високими темпами: в 1955—1970 рр. норма валового нагромадження наближалася до 35% і була найвищою серед розвинутих країн світу.

Прийнята ще в 1946 р. Конституція Японії передбачала заборону мати країні власну армію, що, практично, позбавляло Японію воєнних видатків у бюджеті, а це надзвичайно позитивно вплинуло на її економіку.

Дуже важливим фактором «японського дива» є запровадження в країні сучасних методів управління та організації праці: колективні форми стимулювання та відповідальності, систему довготривалого та довічного найму, просування по службі «за старшинством» та ін.

130.

У 40-50 рр. реалізувалися дві економічні програми - «Справедливий курс трумена» та програма Д. Ейзенхауера.

Значний вплив на економічний розвиток країни мала війна з Кореєю (1950-1953 рр.). Фінансові вклади в промислове виробництво зросли на 30 млрд. дол. , в ядерну енергетику – на 5 млрд.дол. Обсяги випуску промислової продукції зросли на 37%, а виробництво військової техніки – у середньому в 5 разів.

60-ті роки ознаменовані у світовому господарстві активними урбанізаційними процесами і розвитком науково-технічного прогресу. Швидкий хід відбудови господарства, інтеграція Європи зумовили різке зростання ВНП (у цілому 3,2 %) та його ролі у світовому господарстві (приріст ВНП у Франції становив 4,9 %, Німеччині-8,6 %, Японії-8,2 %.

Зростає конценрація та інтенсифікація виробництва . Важливою складовою економічної політики цього періоду була реалізація програми «нових рубежів» президента Дж. Кенеді.

До основних її складових потрібно віднести:

• стабілізацію цін;

• стимулювання темпів економічного зростання та підтримку ринкової рівноваги;

• регулювання бюджетно-кредитної сфери;

• збільшення заробітної плати (3 1 до 1,75 дол. за годину);

• утримання безробіття на рівні 4 %;

• заплановане зростання ВНП не менше 5 % на рік.

У 1962-1964 рр. у США відбулася чергова циклічна криза.

Структурні диспропорції призвели до нової циклічної кризи, що розпочалася 1969 року.

Після переходу до влади президента Р.Ніксона, влітку 1971 року, починається реалізація чотириступеневої «нової економічної програми».

Щорічне зростання інфляційних процесів привело до часткової заміни кейнсіанської концепції консервативним варіантом «Рейганоміка» державного регулювання економіки.

Заходи уряду сприяли структурній перебудові економіки та обновленню основного капіталу. Позначалося стійке зростання платоспроможного попиту. Відбулася стабілізація кредитно-грошової системи за рахунок низького рівня долара порівняно з іншими валютами.

131.

Великобританія розвивалася до кін 70-х р, але перебувла у складному становищі. З одного боку швидко розвивалися гігантські тмонополії в передових галузях вир-ва, які диктували умови на ринку та здійснювали серйозний вплив на внут та зовн політику урядових кіл країни. З іншого- збільшувався державний сектор економіки, що охоплював в основному старі традиційні галузі господарства, його продукція не біла достатньо конкурентно спроможною, тому що повільно прилаштовувалася до новин НТП.

79р. уряд консерваторів очолила М. Тетчер, яка запропонувала нову радикальну економічну програму, яка в історію ввійшла під назвами «Неоконсерватизм» або «Тетчеризм». Ідеологічною основою програми були такі елементи: 1) сприяння вільному підприємництву, 2) розвиток особистої ініціативи, 3) проповідування крайнього індивідуалізму, 4) повернення сусп-ва до («Вікторіанських цінностей»).

«Неоконсерватизм» або «Теччеризм» підтвердив, що капіталдістична система є гнучкою, здатною пристосовуватися до змін соц-економ умов, модернізовуватися.

132

1944 р. перехідний уряд Ш. де Голля розпочав відбудову французького господарства на основі розвитку державного монополістичного капіталізму. З цією метою розпочалася широкомасштабна націоналізація. Було проведено націоналізацію гірничодобувної, газової, авіаційної енергетики, банків, страхових компаній, ощадних кас тощо. Розширювалися права прфспілок в управлінні виробництвом. На підприємствах,де кількість працюючих становила 50 осіб, створювалися так звані «комітети підприємств».

З 1958 реалізовується економічна програма ш. де Голля. Вона передбачала:

1. здійснення лінії індустріального імперативу

2. перетворення НТП у виробничу силу

3. структурну перебудову промисловості на користь новітніх галузей

4. розвиток державно-монополістичного капіталізму

5. відміну державного екон. планування

133.Господ.розвиток Німеччини у 40-80.Реформац.політика Ерхарда

Повоєнна відбудова німецького господарства здійснювалася на основі участі в плані Маршалла та реалізації екон. програми Людвіга Ерхарда.

Так за перші роки реалізації плану Німеччина отримала від США > 2 млрд. доларів.

Програма Л. Ерхарда грунтувалася їдея створення соціального ринкового гшосподарства. У соціальній ринковій економіці рушійною силою суспільного благополуччя й потяг людини до покращення умов власного життя.Ерхард вважав, що ринкова економіка функціонує в вийняткових умовах свободи. Основними рушійними силами у відродженні країни він визначав вільну приватну ініціативу і конкуренцію у поєднанні з активною роллю держави в госп.житті. Одним із найважл. елементів соц.ринкового госп.вважався дрібний та середній бізнес.рехсмарок та впровадження дойчмарок.

Господарська реформа одночасно поєднувала грошову реформу та реформу цін.Ств.твердої власної валюти розпочалося із відміни дії

Характерною рисою госп.Нім.є збереження майже 2 млн.дрібних та середніх підприємств.

134. Що таке постіндустріальне суспільство?

Постіндустріа?льне суспі?льство — стадія суспільного розвитку, яка приходить на зміну індустріальному суспільству. Якщо попередня модель була зорієнтована на збільшення матеріального продукту за рахунок додаткової енергії, сировини, праці, то нова передбачає посилення фактора знань, інформації, використання відновлюваних видів енергії, захист довкілля.

Постіндустріальне суспільство — це суспільство, в якому сфера послуг має приоритетний розвиток і переважає над обсягом промислового виробництва та виробництвом сільськогосподарської продукції.

135. Господарство Японії в 60 - 90-х рр. ХХ ст. Визначіть фактори, які зумовили т. з. “японське економічне чудо“?

Серед факторів, які справляють основний вплив на динаміку національного доходу, С. Куз-пець називав: рух і чисельність населення, зміни його розподілу за віком, родом занять, професійним рівнем; структурні зрушення у промисловості; технічний прогрес; зміни структури та якості капіталу; зміни у соціальній сфері; інституціональш та політичні зміни, які безпосередньо стосуються ринкових відносин; розвиток міжнародної торгівлі; процеси міграції капіталів. Кузнець дійшов висновку, що за сучасних умов економічне зростання залежить від внесків у «людський капітал» куди більшою мірою, ніж від інвестицій в уречевлений капіта

Завдяки використанню емпіричних статистичних даних оуло виявлено, що підґрунтя процесу економічного зростання становлять тривалі структурні зрушення, зумовлені різноманітними факторами, що діють у промислових секторах. У звязку з цим учений розробив систему вимірювання граничної капіталомісткості. Оскільки відносний обсяг акціонерного капіталу зазвичай зростає у процесі економічного розвитку, годі як частка акціонерного капіталу в прибутку із часом зменшується, внесок капіталу в зростання національного виробництва є відносно незначним. Успішний приклад економічного поступу та зростання демонструвала у повоєнний період і Японія, стрімко перетворюючись на економічного лідера Південно-Східної Азії Ця країна, подібно до країн Західної Європи, переживала невтішні наслідки Другої світової війни: скорочення випуску промислової продукції у 1945 р. — 28,5 % від рівня 1935—1937 рр.; руйнування міст і більшості промислових обєктів, моральне и фізичне зношування обладнання; загострення продовольчої кризи; дефіцит бюджету та інфляційні явища. Крім того, в Японії гостро постала проблема браку природних ресурсів для відновлення економіки та неможливості придбання їх. Найважливішими аспектами повоєнного відновлення економіки Японії було проведення реформ, успіх яких зумовив ще одне поряд із німецьким економічне диво. Першою реформою була декартелізація методом реорганізації дзайбацу— закон про ліквідацію дзайбацу ухвалили 1945 року. Нагадаємо, що дзайбацу — форма монополії

Економічному зростанню Японії сприяли й такі чинники: -низькі за умовами капітуляції воєнні видатки вони не мали перевищувати 1 % національного доходу; -низький рівень порівняно зі США та Західною Європоюзаробітної плати у промисловості у 5,6 раза нижче, ніж у США,в 1,4 раза нижче, ніж у Франції, у 2,6 раза нижче, ніж у ФРН.Отже, японському «економічному диву» передовсім сприяла модернізація інституціонального середовища.Визначаючи особливості «японського дива», слід звернути увагу па особливі форми відносин праці та високий рівень капіталовкладень у національному доході. Японія інвестувала в господарство близько третини валового національного продукту.

136.

1.Е.Хансен у праці «Економ цикли і нац. дохід» формує динамічну теорію економ.циклічності. Було розроблено 4 моделі економ.циклів: малі цикли(2-3р.), великі(6-13р), будівельні(17-18р), вікові(50і більш.).Він вивів повну формулу сукупного ефективного попиту.Ця формула відображає суттєві зміни, які відбул.в макроеконом.системах у повоєнний період у зв язку з формуванням змішаних економ.систем.

2.П.Самуельсон склав підручник «економікс».Цінність та унікальність цієї книги – втілення у собі кращих досягнень різних напрямів світ.економ.думки сучасності.Він зазначає, що після 1с.в.полтекономія з одного боку далеко просунулась у розв.економ ситуації, але з іншого-не виробила розвиненої макроеконом.моделі.

3.Дж.робінсон очолида ліве кейнсіанство.Наукові праці- «Нариси з тнорії зайнятості », «економ теорія недосконалої конкуренції», та ін.Важливою складовою теорією є вчення про технічний прогрес.розгляд.3 типи тех.прог :нейтральний, капіталзберігальний та капіталовмісткий.також вивела умови «золотого віку», тобто ідеальні умови економ.розвитку, які викладені у праці «нагромадження капіталу»

137

Ф.Хайєк у працях «Конституція свободи», «Право, законодавство і свобода »він обгрунтовує концепцію спонтанного ринку. Ринок Хайєком інтерпретується як інформаційний механізм, що формує систему знань про економіку.ринок поширює знання через ціни зміниу попиту і пропозиції, рекламу.На його думку ринок здатний сам розподіляти ресурси, які раніше не були відомі на ділі.

В.Ойкен у праці «Основи нац.економіки» доводить природне існування двох типів економіки: мінової та централізовано керованої.Він також вирізнив 2 типи економ.устрою:1)природно-зростаючий-який утв. у процесі історичного розвитку без усвідомлення рішення;2)законодавчо встановлений-який утв. у результаті вкл. їхніх принципів до господарського законодавства.

138.

Технократичний інституалізм – Т. Веблен. саме він вперше досконоло обгрунтовує суспільство соціального партнерства. він підкреслює зростаючу роль інжинерно-технічної інтелигенції. зявляється «технократія» в економіці.

юридичний інституалізм – дж. Коммонс. у праці «Правові основи капіталізму» обмінні відносини він інтерпретує як правові. Основною економічною категорією є юридичне поняття угоди. Угода включає:

1. наявність конфлікту

2. наявність взаємодії

3. розвязання

139.

Емпіріостатичний – О. Мітчел. У праці «Лекції про типи екон. теорії» він поєднує економію із психологією та соціологією. Обгрунтовує необхідність державного регулювання економії через прогнозоване рекомендоване планування.

Мітчел сприяв формуванню нової економічної науки – економетриси.

Індустріально-технологічний – Дж. Гелбрейт. У праці «Нова індустріальна держава» він обгрунтовує ідеї постійної трансформації 7політичної системи, ідеї про зміну влади ринку рішеннями менеджерів.

Соціальний (індустріально-технологічний) Інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909р. нар.) — уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина його професорської і наукової діяльності пройшла у СІНА — у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардськом верситетах. Він відігравав активну роль у політичному житті Під час другої світової війни працював в Управлінні з контрол цінами, з 1947 р. — в Управлінні економічної політики Держа департаменту. У 1961 — 1963 рр. був послом в Індії. Гелбр своїх перших працях розробив концепцію “врівноважувальн ли”, пропагував “суспільство добробуту”, що дало підставу а канському історику економічної думки Селігмену не зарахов його “у табір інституціоналістів”¹. Але і в працях, опубліко у 50-х рр., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економі прогресу. А в його “Новому індустріальному суспільстві” ( знайшли найповніше відображення позиції теоретиків “індуст] ного інституціоналізму” .

140. юридичний – Дж. Коммонс;

юридичний інституалізм – дж. Коммонс. у праці «Правові основи капіталізму» обмінні відносини він інтерпретує як правові. Основною економічною категорією є юридичне поняття угоди. Угода включає:

наявність конфлікту

наявність взаємодії

розвязання

141. Гол.праця - “Загальна теорія вартості, процента і грошей” (1936). Кейнс розглядав національне капіталістичне господарство в цілому, оперував категоріями - споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість. Кейнс заперечив дію автоматичного механізму на ринку товарів, ринку робочої сили та капіталу.

Кейнс на перше місце висунув проблему «ефективного попиту». Сучасний рівень націо­нального доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима. Недостатній “ефективний попит”, за Кейнсом, лежить в основі кризових явищ (безробіття, інфляції, кризи і др). Він повинен бути компенсований за рах. зростання інвестицій. Він показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій.Щоб уникнути великих втрат від спадів та криз,необхідним є активне регулювання сукупного попиту з боку держави, що охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію ви­роблених товарів.

Обсяг зайнятості Кейнс узалежнює від рівня виробництва національного доходу, тобто від сукупного ефектив­ного попиту на споживчі та капітальні блага. За Кейнсом, обсяг наці­онального доходу, а отже, і сукупного попиту, знаходиться у певній залежності від загальної суми інвестицій. Цей к-існий зв’язок виражає особливий коефіцієнт – мультиплікатор. Він прямо пропорційний приросту національного доходу і обернено пропорційний приросту інвестицій за відповідний період.

Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші. До них належать: трансакційний мотив, мотив перестороги та спекулятивний мотив.

Теорія національного доходу та мультиплікатора увійшли в післякейнсіантські теорії ек. зростання;

142. М. Фрідмен – основоположник монетаризму

Фрідмен (1912) засновник чиказької монетаристської школи, розробляв теорії капіталізму як саморегу­лювальної системи, з формулюванням монетаристської доктрини, котру було визнано антиподом кейнсіанської системи державного втручання в економіку. Позитивізм теорії Фрідмена полягає в тім, що її орієнтовано на практичне застосування.Монетаризм — фактично є сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей. Основний принцип монетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує

Фрідмен доводить, що циклічність економічного розвитку має грошову природу: саме зростання грошової маси в обігу провокує інфляцію. Першопричиною інфляції вважав емісію грошей. Оптимальну кількість грошей у обігу він пропонує визначати за допомогою рівняння обміну.. Держава має контролювати пропозицію грошей, а не попит на них..Найкращим регулятором зайнятості є ринок., що забезпечує рівновагу. Важливу причину інфляції Фрідмен убачає і в політиці дефіцитного бюджетного фінансування. Отже, основним фактором економічної рівноваги в суспільстві, за Фрідменом, є стабільна, контрольована динаміка пропозиції гро­шей. Цей фактор розглядається як основа внутрішньоекономічної політики. Економічна модель капіталістичного суспільства Фрідмена має всі ознаки неолібералізму. Діяльність держави обмежується, по-перше, створенням умов для вільного функціонування ринку, а не для його регламентації; по-друге, забезпеченням безпеки грома­дян; по-третє, законодавчою функцією та контролем за дотриман­ням законодавства

143. У першій половині XVI ст. господарство Нідерландів досягле високого рівня розвитку. У північних провінціях населення займалося хліборобством, розведенням худоби. Більшість селян були вільними. Питома вага феодального землеволодіння становила лише 20-25%. Створювалися фермерські господарства, райони «торговельного землеробства», що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур. Успішно розвивалося рибальство, а нідерландська риба мала великий попит і збут у багатьох країнах.

Південні провінції крім хліборобства мали розвинуту промисловість мануфактурного типу. Фландрійські ткацькі верстати були відомі ще з часів середньовіччя і відзначалися високою досконалістю. Виробляли тут сукно, полотно, шовкові тканини. Значного розвитку досягла залізорудна промисловість. Сформувався національний ринок. Національний ринок ставав частиною європейського та світового ринків. Відбувалися зміни в сфері земельних відносин.

Успішно розвивалася торгівля Нідерландів з Італією, Францією, Англією й балтійськими країнами. Найголовнішим портовим містом був Антверпен. Сюди причалювало по кілька тисяч кораблів, іноземні фірми мали тут своїх представників, антверпенська біржа займала одне з перших місць у Європі.

XVI—XVIII ст. — період завершення становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було пов'язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвитком територіального поділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії. Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шосейних доріг і каналів. У 1657 p. було створено генеральний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його становив приблизно 40—60 млн фунтів стерлінгів на рік, або 4—6 млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік — у середньому 20 млн фунтів стерлінгів). Зв'язок між різними регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним ярмаркам, подорожуючим купцям.

145. Кейнсінізм.

Поряд з цим у 80-ті роки економісти не відмовилися від ідеї синтезу, від того, щоб інтегрувати макроаналіз і неокласичну теорію, що на відміну від неокласичного синтезу отримало назву кейнсінізму. Кейнсінізм, як і раніше, орієнтує на використання таких кейнсіанських категорій, як ефективний попит, макроекономічний аналіз ринку, раціональні переваги грошей та ін. Разом з тим, прихильники кейнсінізму не протиставляють кейнсіанські постулати неокласичній концепції. Навпаки, принципи нео- класики розглядаються як універсальні. Особливаувага приділяється ви- користанню ринку, конкуренції в розподілі ресурсів відповідно до агрегативних переваг індивідумів.

Сучасні кейнсіанці вважають, що економічна теорія потребує оновлення і подальшого розвитку. Як і раніше, приділяється велика увага таким факторам, як інвестиції, інвестиційний попит. Намагаються знайти нові підходи, які розширюють можливості регулювання. Прикладом цього може служити обгрунтування концепції бюджету капіталовкладень, розробка методів його збалансування. Велику увагу дослідників привертає також теорія фінансової нестабільності, яка розглядається як основа для визначення антикризових заходів, регулювання бюджетного дефіциту. Разом з тим, сучасні кейнсіанці шукають засоби ефективного впливу на ринковий механізм, регулювання конкуренції, з'ясовують вплив ринку на динаміку інвестицій, руху безробіття, інвестиційних процесів. Сучасні послідовники Дж. Кейнса наполегливо продовжують пошук шляхів оновлення кейнсіанства. Процес цей складний, неоднозначний, розвивається далеко не гладко, але він дає окремі позитивні результати, які сприяють життєздатності вчення Кейнса.

Ліве У свій час на основі вчення Кейнса утворилася течія, кейнсіанство представники якої виступали з антимонополістичних позицій — ліве кейнсіанство. Найбільше поширення воно мало в Англії. Його основу становила впливова група економістів Кембриджського університету, який був цитаделлю кейнсіанства. Очолила ліве кейнсіанство Джоан Робінсон. Прихильниками його були Н. Калдор, П. Сраффа, Дж. Ітуелл, Л. Пазінеттітаін. Дж. Робінсон однією з перших заявила про кризу ортодоксального кейнсіанства. Відкидаючи неокласичну теорію, ліві кейнсіанці піддали критиці і концепцію ортодоксії. Вони критикували ортодоксальну концепцію за те, що в ній не знайшли відображення і не отримали розв'язання соціальні проблеми (наприклад, нерівність у розподілі доходів), без яких неможливе позитивне вирішення питань функціонування економіки, її регулювання.

146. М. Фрідман – основоположник монетаризму.

Фрідман Мілтон Фрідман є провідним представником Чиказької школи. Його імя асоціюється головним чином з монетаристською доктриною, що принесла йому значну популярність і вплинула на перегляд у 70-80-і рр. монетарної політики, що проводиться центральними банками, головним чином у Сполучених Штатах. Досягнення Фрідмана в області теорії грошей так чи інакше звязані з аналізом теорії Дж. М. Кейнса і його послідовників, що виходили з положення про несуттєвий вплив грошей на загальні витрати, споживання і ціни і переконаності в нездатності ринкової економіки автоматично домогтися належній зайнятості і стабільності цін. Критику цих положень Фрідман виклав у статті «Відносна стабільність швидкості звертання грошей і мультиплікатор інвестицій у Сполучених Штатах, 1897—1958 р.» «The Relative Stability of Money Velocity and the Investment Multiplier in the United States, 1897—1958», яка написана в співавторстві з Д.Мейселменом. У ній показано, що номінальні споживчі витрати визначаються скоріше грошовою масою, ніж окремими статтями державного бюджету. Виходячи з визначальної ролі грошей стосовно цін і доходів, Фрідман доводив, що зміни інтенсивності зростання номінальних доходів переважно обумовлені змінами в росту грошової маси. Стаття Фрідмана і Д.Мейселмена поклала початок полеміці з кейнсіанцями з питань монетарно-фіскальної політики, що розгорнулася в 60-70-і рр. і результатом якої став визначений перегляд монетарної політики в США.У 1951 році нагороджений медаллю Джона Бейтса Кларка.У 1971 отримав премію імені Джона Комонса.

148.Проблеми господ.розвитку Укр. у період повоєнної відбудови.

Одразу після визволення від окупації розпочин.відбудова нар.гос-ва Укр.Було прийнято постанову «про невідкладні заходи щодо відбудови нар.гос-ва в районах, звільнених від нім.окупації». Уряд РСР виділив кошти на відбудову зруйнов.гос-ва Укр. Але вони не відповідали потребамУкр. Відновлення екон.потенціалу Укр-головне завдання наступної п’ятирічки

Особливості відбудови:1)опора на внутр.ресурси 2)пріоритет у відновл.роботи важкої індустрії 3)посил. ролі мобілізаційно-пропаганд.заходів(рухів передовиків,новаторів).4)використання позаеконом.примусу. Зовсім поганою була ситуація с/г. ситуацію погіршував і голодомор 46-47.

Найважл.завданням уряд ставив-впорядкувати і зміцнити горо.обіг.Прийнято постанову «про проведення грош.реформи і відміну карток на прод.та промисл.товари» Паралельно розгорт. колективізація-обєднано в колгоспи 93%селян.господ-в.(побиття громадян, вилуч.у них майна,незаконні арешти). УПА і ОУН протидіяли цьому, за що їх карала рад.влада. Масове виселення куркулів. Гальмується розвиток соц.сфери, легкої і харч.пром-сті.

149. Однією з характерних особливостей індустріальних суспільств є різноманітність їх економчного й політичного розвитку. Послаблення позицій США і поява на авансцені економічного протистояння зх. Європи ,Японії. Господарство країн західної європи та японії було зруйноване.До 1950 року обсяг промисл. Вир-тва США перевищував відповідний показник країн зх.європи приблизно в 1,5 рази,Японії-більше ніж у 30 разів.Однак це прискорення змінило співвідношення сил на початку 60х років.У 60-70 роки темпи економ розвитку США і Зх.європи зрівнялись.Важливу роль тут відігравала політика високих процентних ставок.Японія стала другою економічно розвинутою країною світу.Нерівномірність економ розвитку окремих країн привела до невілювання їх рівнів.Інтернаціоналізація господарського життя підштовхнула країни до орієнтації на певний технічний рівень.Істотно зблизилася загальна галузева структура господарства,структура зовнішньо економ зв’язків.Проте це ніяк не зменшувало гостроти боротьби між індустріальними державами.Зхєвропейські та японські монополії досягли успіхів у конкурентнй боротьбі на світових ринках,що послабило позиції США.

150. У 50-90х роках господарство України розвивалось в умовах прискорених темпів науки і техніки. Україна перетворилась на сировинний придаток СРСР.95% промисл. Підприємств підпорядковувалось Москві.Ніякі постанови і рішення не вивели із стану застою с/г. В управлінні колгоспами панували адміністративні фактори. Слабкою була матеріальна зацікавленість робітників та колгоспників у результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався,загострювалися соц. суперечності.на тлі економ. Кризи 1929-1930х років створювалося враження швидкого економ. Прогресу. Окремі галузі економіки розвивалися з випередженням,інші-відставали. Внаслідок цього на новобудовах не вистачало коштів,устаткування,кадрів. У роки першої п’ятирічки в Україні будувалося 400 нових підприємств.Велика промисловість України перейшла у підпорядкування загальносоюзних наркоматів.Таким чином,Україна була позбавлена економічної самостійності.У роки 2 пятирічки 1933-1937р. стали до ладу гіганти металургійної промисловості-Запоріжсталі,Криворіжсталь,Азовсталь,Новокраматорський завод.Виконання перших п’ятирічок потребувало надзвичайних зусиль.Причому вони не були розраховані на піднесення матеріал. Становища.

152. Осн. тенденції господ.розвитку Укр.на сучасному етапі

Економіка Укр. охоплює всі ланки сусп.. вир-ва, розподілу та обміну та обміну на всій території. Має складну, диференційовану структуру. Переважна орієнтація на розвиток важкої індустрії в Укр. порушила струк-ру всієї еконо-ки, тому в перспективі потрібні рішучі зміни на користь прискореного розвитку вир-ва товарів народ.споживання, що сприятиме не лише розвитку легкої і харчової пром.-ті, а й активн. залученню машинобудівн. та оборонного комплексів до випуску товарів народ. споживання.

Функціонування та вдосконал. господ-ва Укр. пов’язані з раціон.використанням природ.,матеріальн. і трудових ресурсів, забезпеч. відповідних пропорцій у межах галузей, регіонів, всього господ-ва, переведенням екон-ки на інтенс. шлях розвитку, підвищ. рівня сусп.вир-ва, охороною навкол.середов.

За показниками рівня життя Україна займає 95-те місце у світі.

Сучасний стан господ-ва Укр. - криза. З окремих проблем можна виділити:

-надзвичайне обтяження економіки соціальними виплатами

-зростання тіньового сектора

-переважання сировини в експорті та готової продукції в імпорті.

-інфляція

-низький рівень інвестицій в інновації

Найяскравішим прикладом виходу з кризового стану економіки Укр. є різке пожвавлення зовн. торгівлі.

Отже,перспективи екон-ки залежать від методів управління нею. Надходження в екон-ку країни потоків іноз. інвестицій, розвиток зовнішньо-екон. зв'язків, збільшення поставок на внутр. ринок високоякісних товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної, ринкової інфраструктури, ефективне використання природних ресурсів.

153.Розвиток радянської економічної науки в 30—90-ті рр.

Умовно в розвитку радян. економічної теорії можна виділити кілька етапів:

період становлення (20—30-ті роки), коли йшлося про спроби моделювання нового суспільства, визначення засадничих принципів його побудови, форм та методів його дослідження;

період ідеологізації екон. поглядів (друга половина 30-х — 40-ві роки);

період формування політекономії соціалізму як науки, що обслуговує ідеологію (50-ті — 60-ті роки);

період занепаду (70-ті — 80-ті роки).

Характерною рисою екон. думки у 20—30-ті роки був справжній плюралізм. Відбувались численні теоретичні дискусії. Проте з кінця 20-х рр. науково-аналітичний підхід замінюється класово-партійним та ідеологічним. Починається догматизація основн. положень марксистсько-ленінського вчення. Методологічні дискусії 20—30-х рр. позитивно позначились на розвитку екон. теорії і передовсім сприяли визнанню необхідності існування політ. економії навіть у соціалістичн. сусп-ві, визначили її структуру.

Для 2-го періоду (друга половина 30-х — 40-ві рр.) характерним є те, що науку було обмежено жорсткими ідеолог. рамками. З науки повністю зникають альтернативність суджень, вилучається сама науковість.Завданням екон. науки стає, по суті, тільки всебічне обґрунтування тези щодо переваг соціалізму над капіталізмом.

3-й період (50-ті -60-ті рр.) характериз. тим, що екон. теорія, яка була побудована на марксистських догматах і цілком підпорядковувалась ідеолог. потребам, з огляду на конкретні вимоги життя повинна була розширити коло своїх досліджень. Це виявилось, зокрема, у новому підручнику з політекономії (1954).

В економічній літературі досліджувались та обговорювались в ході дискусій такі осн. проблеми: 1)аграрні, зокрема теорія кооперації;2)госпрозрахунок промисл. підпри-в, організація ринку;3)відтворення, нагромад-ня, народногоспод. планування;4)кредит і грош. обіг;5)методологічні і загальнотеоретичні проблеми економ. науки.