1.Охарактеризуйте основні періоди історії світового господарства.Періодизація – це визначення певних хронологічно послідовних етапів у господарському розвитку суспільства.Й до сьогодення немає спільного погляду навіть стосовно виділення основних підходів до періодизації. Формаційний(лінійний)підхід ґрунтувався на моделі К.Маркса, в основу якої було покладено спосіб виробництва як сукупність виробничих відносин і продуктивних сил. Існує також так званий плюралістичний підхід, який, навпаки, призводить до втрати моменту єдності всесвітньо-історичного процесу, а сам цей процес розглядається як механічна сукупність ізольованих культурно-історичних умов.Існує також нелінійний, цивілізаційний підхід. Поряд з уже зазначеними підходами, можна виділити такі напрямки розв’язання проблеми періодизації ек.історії: 1)підхід, в якому історія ек.розглядається як піднесення від нижчого до вищого рівнів її розвитку. Представники: - С.Десницький вирізняв чотири стадії економіч­ного розвитку1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральниц­тво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію.– Ф.Ліст виділив 5 стадій (стадія дикунства, скотарська, рільницька, рільницько-мануфактурна, рільницько-мануфактурно-комерційна); - Мечников виділтв 3 стадії (річковий період, середземноморський-Середньовіччя, океанський-Новий та Новітні часи). – Бруно Гільдебранд – 3 послідовні стадії(натуральне гос-во, грошове гос-во, кредитне гос-во). – К.Бюхер виокремив 3 стадії(замкнутого дом.гос-ва, стадію міського гос-ва, стадію н/г).-В.Ростоу виділяє 6стадій(традиційне сус-во, створення передумов для зрушення, стадія зрушення, або промисловий переворот, стадія наближення до зрілості, стадія, що забезпечує високий рівень масового споживання, пошук способів якісного поліпшення життєвих умов людини). 2)теорії історичного кругообігу, або циклічності історико-економічного розвитку сус-ва. Дж.Віко у культурній традиції кожного з народів виділяє 3 типи часу (релігійна доба-період дикунства, злиднів, безсловесного існування, коли людська фантазія обожнювала сили природи; героїчна доба-людство вступає у суспільні, родинні стосунки; людська доба-запровадження формального правопорядку).

2. Напрямки життєдіяльності в палеоліт-мезоліт. Доісторичний період на території України тривав досить довго, аж до часів, коли на узбережжя Чорного моря поширилася давньогрецька цивілізація у вигляді грецьких колоній-полісів і поселень. Таким чином, територія України (південна частина) згадується в письмових пам'ятках з часів Геродота. який описав ці землі досить детально. Найдревніші сліди життєдіяльності людей на теренах України належать до ранньоашельської епохи. Ще кілька десятиліть тому вважалося, що витоки первісних міграцій на її простори слід шукати на південному сході (у Кавказькому регіоні). Однак дослідження багатошарової стоянки біля с.Королеве в Закарпатті, найнижчий шар якої датується часом гюнцького зледеніння (близько 1 млн років тому), істотно змінили ці уявлення (В. Гладилін). Палеоліт(1 млн – 10 тис р до н е): підкорення вогню, побудова житла, самоусвідомлення себе і власної діяльності, винайдення мікролітів, пристосування до нових природно-кліматичних умов. Характер життєдіяльності людини – привласнюючий. Все це впливало на напрямки життєдіяльності. Напрямки – збиральництво, риболовство, мисливство.

У мезолітичних стоянках Криму знайдено кістки собаки та свині, яких почали приручати. З’явилися перші навички у виготовленні глиняного посуду. Для поховань часів мезоліту характерним був обряд трупопокладення у стані випростаному на спині або в скорченому на боці. Виникла криза мисливського господарства, постала необхідність пошуку та впровадження відтворювальних форм господарства – скотарства та землеробства.

Мезоліт (X-VI тис. до н.е.) є яскравим доказом сильного впливу географічного середовища на життя й еволюцію людства. Закінчується льодовиковий період: тепліє клімат, оновлюється рослинність, міняється фауна. Стали непотрібними великі громадські об'єднання, їх змінюють невеликі колективи мисливців. До цього часу відноситься чудовий технічний винахід - лук і стріли. Велика кількість водних просторів після розтанення льодовиків привела до широкого поширення рибальства. Міняється і характер збирательства, його основою стає збір диких злаків. Як матеріал для виготовлення знарядь широко використовується кістка. З'являється нова, більш ефективна, так звана мікролітична техніка обробки каменю: виготовлення кременевих пластин-вкладишів невеликого розміру - мікролітів. Наприклад, основу серпа робили з кістки, а лезо складали мікроліти. Ймовірно, в мезоліті люди освоїли плавання на колодах і плотах. Починається приручення тварин: першою прирученою твариною була собака

Мезоліт (10-6 тис р до н е) удосконалення знарядь праці, виникнення макролітів(сокира), винайдення водного транспорту (колоди), приручення диких тварин, Характер життєдіяльності людини – привласнюючий. Напрямки – риболовство снастями, річкове збиральництво.

3. Неолітична революція та її вплив на господарський розвиток первісного суспільства. На межі 10-12тис.років до н.е. почався перехід від палеоліту до неоліту. Неолітична революція означає зародження нової форми гос-ва -виробничо-відтворювальної. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності Основними ознаками неолітичної революції є: 1)перехід від кочового до осілого гос-ва; 2)спеціалізація госп. діяльностіті – від збиральництва до землеробства, від мисливства до тваринництва; 3)суб’єкт господарювання став власником вміння, не залежав від природи. Неол.революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхідного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. Наявність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства. З’являються перші історично сформовані соціальні інститути – поділ праці, сім’я, рід, плем’я, община, релігія, власність. В кінці епохи неоліту були відкриті колесо і плуг, почали використовувати робочу худобу, з'явилися торгові міста. На початку І тис. до н.е. поширюється металургія заліза і виготовлення залізних знарядь праці і зброї — розпочинається залізний вік.

Застосування заліза дало могутній стимул розвиткові виробництва і тим

самим прискорило суспільний розвиток. У період залізного віку у

більшості народів Євразії розпочинаються процеси державотворення. Це час розквіту цивілізацій Стародавньої Греції і Риму, Індії і Китаю.

5. Значення Трипільської культури. Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII—III тисячолітті до н.е.). археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині Пер­шим дослідником цієї культури був чеський археолог В. Хвойка, Отже, протоміста та протописемність дають підстави вважати Трипілля протоцивілізашєю, що зароджувалася паралель­но з найдавнішими містами-державами Близького Сходу. Трип. племена першими на території Укр вступили в добу використання металів, першими створили сонячний календар, господарство носило відтворювальний характер, формується наземний транспорт, у них сформувалася духовна культура та релігійні уявлення, зміцнювали екон зв’язки з ін. цивілізаціями. Трип. культура заклала господарсько-економ. традиції виробничої діяльності,етно-культурні особливості, філософсько-релігійні уявлення майбутнього словянського світу.

Питання Трипільської цивілізації - це питання походження та етнічної історії українського народу. Весь нагромаджений археологічний, етнографічний, лінгвістичний та історичний матеріал дає підстави стверджувати, що трипільське коріння українців - це не міф, а реальність. Історія починалася в Трипіллі-Кукутені, а Україна-Русь починалася з Трипілля. Трипільська культура - це праісторія України.

Історія завжди має продовження. Трипільці поєднували землеробство із скотарством, а в процесі занепаду Трипільської культури перейшли переважно до скотарства (суть кризи звелась до зміни форм господарства), тому вони трансформувалися і інтегрувалися в ямну культуру та культури шнурової кераміки, які представляли основну групу індоєвропейської спільноти. ипільська цивілізація назавжди залишиться загад-кою, її унікальність, зокрема, полягає в тому, що одна й та ж культура 3 000 років розвивалась на одній і тій же території завдяки наявності сприятливих умов і постій-ності населення.

6. особливості Сх рабстваРабство - стан суспільства, у якому допускається можливість знаходження деяких людей (називаних рабами) у власності в інших людей. Пан цілком володіє особистістю свого раба на правах власності. Будучи власністю іншого, раб не належить самому собі й не вправі собою розпоряджатися..Сх рабство виникло в 4 тис до н е в Стародавньому Єгипті.Спочатку рабів використовували на важких фізичних роботах, пізніше їхні функції розширювалися. Раби традиційно належили державі, джерелами рабства були: війни, борги; сх. Рабство не було класичним, основна сфера ек. життя залишалася поза рабовласницьким виробництвом, використання рабської праці носило малопродуктний характер.

Особливості східного рабства можна узагальнити так.

1. Воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного життя — сільське господарство — залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабів використовувалася для обробітку грунту, особливо в системі царського і храмового господарства.

2. Раби належали в основному державі. Головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство.

3. Використання рабської праці було однобоким і непродуктивним. Рабів використовували для обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналів тощо.

4. Східне рабство не було класичним, у ньому перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.

У період стародавніх цивілізацій у країнах Стародавнього Сходу і античного світу досягла свого розвитку рабовласницьке господарство, що пройшло шлях від східного патріархального до класичного античного рабства.

В економічному відношенні античне суспільство було більш розвиненим. Якщо у країнах Стародавнього Сходу раби займались переважно тяжкою непродуктивною працею, то у античних країнах праця рабів застосовувалась у матеріальному виробництві в усіх сферах господарства.

7. держ господарський комплекс Єгипту.Царське майно та господарство відрізнялося від господарств інших. Фараони мали величезні земельні багатства, розпоряджалися землею на свій розсуд, він міг її подарувати, передати у спадок. Всі с/г роботи контролювала царська адміністрація основною галуззю господарського комплексу Єгипту є сільське господарство. Оскільки на півночі розвивалося в основному тваринництво, а на півдні - землеробство, то між цими областями виникає жвава торгівля. На поливних долинах ріки Ніл розвивалося землеробство. Іншою важливою галуззю господарства стало тваринництво. Єгиптяни навчилися виготовляти з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Та найбільшим господарським досягненням Стародавнього Єгипту стала зрошувальна система землеробства. Основною продуктивною силою в первинній галузі виробничої діяльності (землеробстві) виступала вільна сільська общинна. Фараони та жреці поступово перетворювали вільних общинників у залежних через боргову систему. У своєму розпорядженні фараони мали величезні земельні багатства і роздавали їх знаті та храмам. Землевласники розпоряджалися землею на свій розсуд, міг її подарувати, передати у спадок. У Стар. Єгипті не було грошової системи, тавар обмінювали на товар, вартість якого була еквівалентною вартості.

7. Розкрийте особливості та сутність державного господарського комплексу, що склався у Єгипті

За археологічними свідченнями, найдавніші поселення земле­робів та скотарів у долині р. Ніл виникають на межі V та IV тис до н.е. Природно-кліматичні умови місцевості були особ­ливо придатні для сільськогосподарського виробництва. Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих ґрунтів дозволяв отри­мувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуван­ням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське викори­стання яких було можливим лише за умови створення зрошуваль­ної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Спору­джувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення річкової долини і злагоджені дії усіх номів (общин) для того, щоб підтримувати систему в порядку та по­стійно розширювати. З найдавніших часів спочатку номи, а потім державна влада виконували цю об'єднавчу функцію. Держава об'єдну­вала господарські дії сільських спільнот для будівництва зрошувальних систем, і це перетворювало вже сформовану общинну трудову повинність індивідів спільно здійснювати господарську діяльність у державну трудову повинність. Саме через суспіль­ні роботи східні владики підпорядковували собі вільних сільсь­ких землеробів, які фактично переставали бути вільними. Отже, можна стверджувати, що до III тисячоліття до н. є. в Єгипті було сформовано господарську модель тотальної підпо­рядкованості населення і його залучення в систему державного господарства, Тут руйнуються община з її традиціями колектив­ного землекористування і встановлюється панівна роль держав­ного господарства з ознаками адміністративно-командної систе­ми . Це і засвідчують найдавніші пам'ятки економічної думки. Так, у «Повчанні гераклеопольського царя своєму синові Мерікара» (XXII ст. до н.е.), написаного в формі порад батька синові, підкреслюється важливість і корисність централізованої влади та контролю за виробництвом і розподілом. А для цього правитель повинен був дбати про матеріальне заохочення чиновників та жерців. Згуртованість підданих, підпорядковане функці­онування системи управління розглядається як запорука стійкого владарювання. Про наслідки руйнації централізованої системи управління, що порушує сувору регламентацію госпо­дарського життя та необхідності відродження деспотично-бюро­кратичного механізму регулювання господарства і повернення до системи трудових повинностей для будівництва пірамід та ірига­ційних систем, ідеться в таких документах, як «Речення Іпусера» (XVIII ст. до н.е.,) і «Пророцтво Неферті» (XV ст. до н.е.).Адміністративно-господарські документи Стародавнього Єгип­ту (переписи населення, земельні кадастри, документи госпо­дарської звітності, юридичні акти) відображають особливості ор­ганізації господарської діяльності різних верств населення. Вони засвідчують, що все населення було розбите па вікові групи (діти, юнаки, зрілі чоловіки, старі люди) та соціальні розряди (зокрема це воїни, жерці, царські землероби та майстри). Розподіл та пере­розподіл ресурсів за професіями, розрядами, віковими категоріями був прерогативою представників державної влади. У господарському житті давнього єгипетського суспільства провідна роль належала натуральному господарству. Проте в цей період почали зароджуватися і перші ознаки торговельно-обмінних відносин. З'являються такі суб'єкти товарно-грошових відносин, як торгівці та лихварі, люди пов'язані з ринком. Мірою вартості виступає зерно (функції грошей — загаль­ного еквівалента ще не було). Про особливості сфери обігу певне уявлення дають древньоєгипетські юридичні акти, за допомогою яких здійснювалося оформлення торгово-лихварських операцій: купівля-продаж землі, худоби, рабів, боргові зобов'язання. На межі 1 тисячоліття до н.е. в Давньому Єгипті посилюються тенденції децентралізації господарської системи. Земельні ділян­ки, які держава виділяла чиновникам в умовне користування, пе­реходили в їхню особисту власність. Соціально-економічними наслідками формування особистої власності процес ожебрачення землеробів і збагачення власників землі, зростання лихварської залежності, послаблення централізації, зменшення розмірів дер­жавної скарбниці. У 1 тис до н.е. Стародавній Єгипет пере­творюється в залежну країну, яка постачає зерно та поповнює скарбниці провідним країнам Західної Азії.