Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Заповідний фонд.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
387.07 Кб
Скачать

ГраФіК запоВіДання перспективних теритоРій

Умовна назва об'єкту

Орієнтовний термін створення (роки)

1

2

ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ

Опукський

1998 - 1999

Казантипський

1998 - 1999

Черемський

1999 - 2001

Рівненський

1999 - 2001

Тарханкутський

2000 - 2001

Дніпровський

2000 - 2005

Словечанський кряж

2000 - 2005

Десняський

2000 - 2005

Холодний яр

2005 - 2010

Середньосеймський

2005 - 2010

РОЗШИРЕННЯ ТЕРИТОРІЇ ПРИРОДНИХ ЗАПОВІДНИКІВ

Медобори

1999 - 2000

Український степовий

1999 - 2000

Луганський

1999 - 2001

Національні природні парки

Яворівський

1998 - 1999

Сколівські Бескиди

1998 - 1999

Стужиця

1998 - 1999

Деснянсько-Старогутський

1998 - 1999

Голосіївський

1999 - 2000

Південно-Подільський (Чечельницький)

1999 - 2000

Нижньодністровський

1999 - 2000

Ічнянський

1999 - 2000

Переяслав-Хмельницький

1999 - 2000

Гомольшанський

1999 - 2001

Черкаський бір

1999 - 2001

Приазовський

2000 - 2005

Лукомор’я

2000 - 2005

Мезинський

2000 - 2005

Севастопольський

2000 - 2005

Передкарпатський

2000 - 2005

Свидовецький

2000 - 2005

Дністровський каньйон

2000 - 2005

Розширити територію “Подільських Товтр”

2000 - 2005

Кримський національний парк

2005 - 2010

Коростишівський ("Івниця")

2005 - 2010

Кременецькі гори

2005 - 2010

1

2

Центрально-Подільський

2005 - 2010

Чорнолісько-Дмитрівський

2005 - 2010

Середньопридніпровський

2005 - 2010

Тростянецький

2005 - 2010

Гранітно-степове Побужжя

2005 - 2010

Великий луг

2005 - 2010

Сіверськодонецький

2005 - 2010

Дніпровсько-Бузький (Нижньодніпровський)

2005 - 2010

Гадяцький

2005 - 2010

Диканьківський

2005 - 2010

Костопільский

2010 - 2015

Слобожанський

2010 - 2015

Самарський бір

2010 - 2015

Саки

2010 - 2015

Національний парк "Чатир-Даг"

2010 - 2015

Таврида

2010 - 2015

Ворсклянський

2010 - 2015

РЕГіОНАЛЬНі ЛАНДШАФТНі ПАРКИ

Трускавецький

2000 - 2002

Моршинський

2000 - 2002

Мале Полісся

2000 - 2005

Мізоцький

2000 - 2005

Печенізьке поле

2000 - 2005

Джарилгач

2000 - 2005

Південноподільсько-Придністровський

2005 - 2010

Сквирський

2005 - 2010

Шептереди

2005 - 2010

Донбаський

2005 - 2010

Інгульський

2005 - 2010

Вовчанський

2010 - 2015

Старомандзирський

2010 - 2015

БіОСФЕРНі ЗАПОВІДНИКИ

Дунайський

1998 - 1999

Розширити територію Чорноморського

1998 - 1999

Кримський

1999 - 2002

Розточанський

2000 - 2002

Східні Карпати

2000 - 2002

Старогутські та Брянські ліси

2000 - 2005

Поліський

2005 - 2010

Український лісостеповий

2005 - 2010

провінції за ботанічними та зоологічними даними доцільно створювати саме заповідники із суворими вимогами до їх організації. Тому в таких випадках може йти мова про національні природні та регіональні ландшафтні парки. У сильно антропогенізованих регіонах залишки природних територій уже втратили свою еталонну функцію, яка необхідна при організації заповідників. Нині вони відсутні в Середньоросійській та Причорноморській степових, Кримській рівнинній степовій провінціях. З іншого боку необхідна диференціація відповідності різнорангових одиниць фізико-географічного районування в системі таких же різнорангових категорій природно-заповідного фонду. Як модель можна навести приклад поєднання системи категорій природно-заповідного фонду із системою геоботанічного районування, так як рослинність визначає основні закономірності формування мережі природно-заповідного фонду в Україні, що склалося історично.

Найвищими одиницями поділу у геоботанічному районуванні є область, провінція і підпровінція. Область виділяється за зональним принципом та ступенем поширення рослинності в Україні. Для охорони рослинності в зональних масштабах необхідно застосувати біосферний принцип, який відповідає міжнародній системі заповідання. За цим принципом охоплюється територія в межах геоботанічної області. Природно-заповідні території біосферного значення організовуються відповідно до рівня провінції. Завданням національного рівня системи заповідання відповідає рівень підпровінції (дуже рідко - провінції) за геоботанічним районуванням. На рівні геоботанічного округу варто розглядати регіональну, а на рівні геоботанічного району - місцеву систему заповідання. Наводимо приклад у таблиці 2, у якій співставляються одиниці геоботанічного районування з оптимальною для України структурою категорій системи природно-заповідних територій.

Таблиця 2.

Одиниці районування

Созологічні категорії

I. Провінція

біосферний резерват, міждержавний заповідник, міжнаціональ-ний парк.

II. Підпровінція

природний заповідник, заповідна ділянка, національний парк, область охоронного ландшафту, регіон екологічного природо-користування.

III. Округ

регіональний ландшафтний парк, "зелена стрічка", заказник, пам'ятка природи загальнодержавного значення.

IV. Район

заказник і пам'ятка природи місцевого значення, заповідне урочище, "екоміст" (екокоридор).

Таким чином, за сумарними показниками всіх рівнів охорони найбезпеч-нішою на нинішній час є ситуація із збереженням, наприклад лісів у Європейській широколистянолісовій області в цілому і зокрема, у її Центральноєврепейській провінції. Тут відмічається густа мережа природно-заповідних територій різних рівнів охорони. Ще однією особливістю є дуже добра забезпеченість заказниками і пам'ятками природи загальнодержавного значення північної частини Приазовсько-Чорноморської підпровінції Європейсько-Азіатської степової області. Перспективними для удосконалення мережі природно-заповідних територій на державному рівні охорони є такі підпровінції: в межах Лісової зони - Західноукраїнська, Подільсько-Бесарабська та Середньоросійська (на територіях яких потрібно створити щонайменше по одному заповіднику чи національному парку); в Лісостеповій зоні - Лівобережно-придніпровська та Середньоросійська підпровінції (тут доцільно організувати національні парки); у Степовій зоні на базі великих лісових масивів теж треба створити національні парки. На регіональному рівні охорони перспективними є такі регіони як Мале Полісся, Центральне Полісся, Середньоросійська височина, Лівобережний лісостеп.

Крім цього, у Поліській підпровінції слід звернути увагу на збільшення площі заповідників та нерівномірність в цілому в розподілі природно-заповідних територій в регіоні. Нині у Лівобережно-Придніпровській лісостеповій провінції зовсім не має заповідників і це позначається на недостатній репрезентативності мережі щодо лісового та степового типів рослинності. Загалом особливо необхідне створення заповідників та національних природних парків у Дніпровсько-Дністровській лісостеповій провінції, Середньоросійській лісостеповій провінції, Дніпровсько-Дністровській північностеповій провінції, Кримській степовій провінції та Лівобережжі Поліської підпровінції.

Як відомо, нині не в однаковій мірі збереглися природні регіони, в яких ступінь освоєння природних ресурсів і територій ще не став критичним, що відчутно позначається на стабільності екологічної ситуації. Тому особлива увага повинна надаватися охороні таких регіонів, як Карпати, Гірський Крим, які мають загальноєвропейське біосферне значення. Для цього необхідне врегулювання правових, економічних, соціальних та еколого-культурних відносин. Зважаючи на велику біосферну роль цих регіонів необхідно мати спеціальний закон про регіон особливого екологічного обгрунтованого природокористування чи просто про біосферний регіон. Цей закон мав би відображати такі пріоритети як природно-заповідний, рекреаційно-оздоровчий, екологічно-технологічний, природоосвітній, екоетнокультурний, тощо.

Отже, основними напрямками удосконалення загальнонаціональної мережі природно-заповідних територій є: побудова завершених регіональних мереж, формування мережі зарезервованих природних територій, створення мережі транскордонних природно-заповідних територій.

Повернімося знову до фізико-географічного районування і ми побачимо, що висновки на рівні провінцій вражаюче близькі до аналогічних у геоботанічному районуванні. Зокрема, заповідники досі не створено в Лівобережно-Дністровській лісостеповій, Середньоросійській, Причорноморській, Середньо-степовій, Кримській рівнинній степовій провінціях.

На Українському Поліссі та Лісостепу заповідники не репрезентують фізико-географічні області Волинського, Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся. Поліський природний заповідник представляє природу лише зандрового і частково заплавного типів місцевості. Канівський природний заповідник, навіть зважаючи на Канівські дислокації, не є типовим для Правобережного Лісостепу, так само як природний заповідник "Медобори" з унікальними західнополіськими товтровими ландшафтами). В основі заповідання має бути оптимальна репрезентативність компонентів ландшафту і самі ландшафти у межах фізико-географічних зон, провінцій, областей і районів, що дозволить мати мережу природно-заповідних територій, які стануть еталонами і даватимуть змогу організації екологічного моніторингу.

Зважаючи на те, що не кожна фізико-географічна провінція представлена заповідником, у даному звіті характеристика подається на національні природні парки або відомі регіональні ландшафтні парки чи заказники, як осередки біотичної різноманітності, які можуть стати основою створення заповідників чи національних природних парків.

Хочемо звернути увагу на необхідність вдосконалення фізико-географічної концепції, яка побутує в Україні вже декілька десятиріч, тобто "кожній фізико-географічній провінції - один заповідник". Якби вона витримувалась, то в Україні більше ніж 12 заповідників створювати вже не потрібно (12 провінцій).

Зі свого огляду варто висунути іншу концепцію для України, а саме: "кожній фізико-географічній області - як мінімум один природний заповідник (його філіал)" чи національний природний парк, або як виключення регіональний ландшафтний парк, «кожній фізико-географічній провінції - один біосферний резерват".

Дотримуючись викладеної вище концепції проаналізуємо забезпеченість спочатку провінцій біосферними заповідниками.