
- •Науковий центр досліджень з проблем заповідної справи Мінекобезпеки України Природно-заповідний фонд України: сучасний стан та перспективи розвитку
- •1. Сучасний стан системи природно-заповідного фонду україни з позицій природничого районування
- •1.1. Стан природно-заповідного фонду та проблеми районування
- •ГраФіК запоВіДання перспективних теритоРій
- •1.2. Біорізноманітність біосферних заповідників в зональному аспекті
- •1.3. Біорізноманітність природних заповідників і національних парків в зональному аспекті
- •2. Перспективи оптимізації природно-заповідного фонду України
- •3. Оцінка нормативно-правового та організаційного забезпечення діяльності природно-заповідного фонду України
- •4. Законодавчо захищені або природоохоронні території україни на фоні міжнародної природоохоронної практики
- •Ренатуралізовані землі, як резерв для розширення мережі пзф та інших природоохоронних територій
- •4.2. Пропозиції щодо внесення змін до природоохоронного законодавства
ГраФіК запоВіДання перспективних теритоРій
Умовна назва об'єкту |
Орієнтовний термін створення (роки)
|
1 |
2 |
ПРИРОДНІ ЗАПОВІДНИКИ |
|
Опукський |
1998 - 1999 |
Казантипський |
1998 - 1999 |
Черемський |
1999 - 2001 |
Рівненський |
1999 - 2001 |
Тарханкутський |
2000 - 2001 |
Дніпровський |
2000 - 2005 |
Словечанський кряж |
2000 - 2005 |
Десняський |
2000 - 2005 |
Холодний яр |
2005 - 2010 |
Середньосеймський |
2005 - 2010 |
РОЗШИРЕННЯ ТЕРИТОРІЇ ПРИРОДНИХ ЗАПОВІДНИКІВ |
|
Медобори |
1999 - 2000 |
Український степовий |
1999 - 2000 |
Луганський |
1999 - 2001 |
Національні природні парки |
|
Яворівський |
1998 - 1999 |
Сколівські Бескиди |
1998 - 1999 |
Стужиця |
1998 - 1999 |
Деснянсько-Старогутський |
1998 - 1999 |
Голосіївський |
1999 - 2000 |
Південно-Подільський (Чечельницький) |
1999 - 2000 |
Нижньодністровський |
1999 - 2000 |
Ічнянський |
1999 - 2000 |
Переяслав-Хмельницький |
1999 - 2000 |
Гомольшанський |
1999 - 2001 |
Черкаський бір |
1999 - 2001 |
Приазовський |
2000 - 2005 |
Лукомор’я |
2000 - 2005 |
Мезинський |
2000 - 2005 |
Севастопольський |
2000 - 2005 |
Передкарпатський |
2000 - 2005 |
Свидовецький |
2000 - 2005 |
Дністровський каньйон |
2000 - 2005 |
Розширити територію “Подільських Товтр” |
2000 - 2005 |
Кримський національний парк |
2005 - 2010 |
Коростишівський ("Івниця") |
2005 - 2010 |
Кременецькі гори |
2005 - 2010 |
1 |
2 |
Центрально-Подільський |
2005 - 2010 |
Чорнолісько-Дмитрівський |
2005 - 2010 |
Середньопридніпровський |
2005 - 2010 |
Тростянецький |
2005 - 2010 |
Гранітно-степове Побужжя |
2005 - 2010 |
Великий луг |
2005 - 2010 |
Сіверськодонецький |
2005 - 2010 |
Дніпровсько-Бузький (Нижньодніпровський) |
2005 - 2010 |
Гадяцький |
2005 - 2010 |
Диканьківський |
2005 - 2010 |
Костопільский |
2010 - 2015 |
Слобожанський |
2010 - 2015 |
Самарський бір |
2010 - 2015 |
Саки |
2010 - 2015 |
Національний парк "Чатир-Даг" |
2010 - 2015 |
Таврида |
2010 - 2015 |
Ворсклянський |
2010 - 2015 |
РЕГіОНАЛЬНі ЛАНДШАФТНі ПАРКИ |
|
Трускавецький |
2000 - 2002 |
Моршинський |
2000 - 2002 |
Мале Полісся |
2000 - 2005 |
Мізоцький |
2000 - 2005 |
Печенізьке поле |
2000 - 2005 |
Джарилгач |
2000 - 2005 |
Південноподільсько-Придністровський |
2005 - 2010 |
Сквирський |
2005 - 2010 |
Шептереди |
2005 - 2010 |
Донбаський |
2005 - 2010 |
Інгульський |
2005 - 2010 |
Вовчанський |
2010 - 2015 |
Старомандзирський |
2010 - 2015 |
БіОСФЕРНі ЗАПОВІДНИКИ |
|
Дунайський |
1998 - 1999 |
Розширити територію Чорноморського |
1998 - 1999 |
Кримський |
1999 - 2002 |
Розточанський |
2000 - 2002 |
Східні Карпати |
2000 - 2002 |
Старогутські та Брянські ліси |
2000 - 2005 |
Поліський |
2005 - 2010 |
Український лісостеповий |
2005 - 2010 |
провінції за ботанічними та зоологічними даними доцільно створювати саме заповідники із суворими вимогами до їх організації. Тому в таких випадках може йти мова про національні природні та регіональні ландшафтні парки. У сильно антропогенізованих регіонах залишки природних територій уже втратили свою еталонну функцію, яка необхідна при організації заповідників. Нині вони відсутні в Середньоросійській та Причорноморській степових, Кримській рівнинній степовій провінціях. З іншого боку необхідна диференціація відповідності різнорангових одиниць фізико-географічного районування в системі таких же різнорангових категорій природно-заповідного фонду. Як модель можна навести приклад поєднання системи категорій природно-заповідного фонду із системою геоботанічного районування, так як рослинність визначає основні закономірності формування мережі природно-заповідного фонду в Україні, що склалося історично.
Найвищими одиницями поділу у геоботанічному районуванні є область, провінція і підпровінція. Область виділяється за зональним принципом та ступенем поширення рослинності в Україні. Для охорони рослинності в зональних масштабах необхідно застосувати біосферний принцип, який відповідає міжнародній системі заповідання. За цим принципом охоплюється територія в межах геоботанічної області. Природно-заповідні території біосферного значення організовуються відповідно до рівня провінції. Завданням національного рівня системи заповідання відповідає рівень підпровінції (дуже рідко - провінції) за геоботанічним районуванням. На рівні геоботанічного округу варто розглядати регіональну, а на рівні геоботанічного району - місцеву систему заповідання. Наводимо приклад у таблиці 2, у якій співставляються одиниці геоботанічного районування з оптимальною для України структурою категорій системи природно-заповідних територій.
Таблиця 2.
Одиниці районування |
Созологічні категорії |
I. Провінція |
біосферний резерват, міждержавний заповідник, міжнаціональ-ний парк. |
II. Підпровінція |
природний заповідник, заповідна ділянка, національний парк, область охоронного ландшафту, регіон екологічного природо-користування. |
III. Округ |
регіональний ландшафтний парк, "зелена стрічка", заказник, пам'ятка природи загальнодержавного значення. |
IV. Район |
заказник і пам'ятка природи місцевого значення, заповідне урочище, "екоміст" (екокоридор). |
Таким чином, за сумарними показниками всіх рівнів охорони найбезпеч-нішою на нинішній час є ситуація із збереженням, наприклад лісів у Європейській широколистянолісовій області в цілому і зокрема, у її Центральноєврепейській провінції. Тут відмічається густа мережа природно-заповідних територій різних рівнів охорони. Ще однією особливістю є дуже добра забезпеченість заказниками і пам'ятками природи загальнодержавного значення північної частини Приазовсько-Чорноморської підпровінції Європейсько-Азіатської степової області. Перспективними для удосконалення мережі природно-заповідних територій на державному рівні охорони є такі підпровінції: в межах Лісової зони - Західноукраїнська, Подільсько-Бесарабська та Середньоросійська (на територіях яких потрібно створити щонайменше по одному заповіднику чи національному парку); в Лісостеповій зоні - Лівобережно-придніпровська та Середньоросійська підпровінції (тут доцільно організувати національні парки); у Степовій зоні на базі великих лісових масивів теж треба створити національні парки. На регіональному рівні охорони перспективними є такі регіони як Мале Полісся, Центральне Полісся, Середньоросійська височина, Лівобережний лісостеп.
Крім цього, у Поліській підпровінції слід звернути увагу на збільшення площі заповідників та нерівномірність в цілому в розподілі природно-заповідних територій в регіоні. Нині у Лівобережно-Придніпровській лісостеповій провінції зовсім не має заповідників і це позначається на недостатній репрезентативності мережі щодо лісового та степового типів рослинності. Загалом особливо необхідне створення заповідників та національних природних парків у Дніпровсько-Дністровській лісостеповій провінції, Середньоросійській лісостеповій провінції, Дніпровсько-Дністровській північностеповій провінції, Кримській степовій провінції та Лівобережжі Поліської підпровінції.
Як відомо, нині не в однаковій мірі збереглися природні регіони, в яких ступінь освоєння природних ресурсів і територій ще не став критичним, що відчутно позначається на стабільності екологічної ситуації. Тому особлива увага повинна надаватися охороні таких регіонів, як Карпати, Гірський Крим, які мають загальноєвропейське біосферне значення. Для цього необхідне врегулювання правових, економічних, соціальних та еколого-культурних відносин. Зважаючи на велику біосферну роль цих регіонів необхідно мати спеціальний закон про регіон особливого екологічного обгрунтованого природокористування чи просто про біосферний регіон. Цей закон мав би відображати такі пріоритети як природно-заповідний, рекреаційно-оздоровчий, екологічно-технологічний, природоосвітній, екоетнокультурний, тощо.
Отже, основними напрямками удосконалення загальнонаціональної мережі природно-заповідних територій є: побудова завершених регіональних мереж, формування мережі зарезервованих природних територій, створення мережі транскордонних природно-заповідних територій.
Повернімося знову до фізико-географічного районування і ми побачимо, що висновки на рівні провінцій вражаюче близькі до аналогічних у геоботанічному районуванні. Зокрема, заповідники досі не створено в Лівобережно-Дністровській лісостеповій, Середньоросійській, Причорноморській, Середньо-степовій, Кримській рівнинній степовій провінціях.
На Українському Поліссі та Лісостепу заповідники не репрезентують фізико-географічні області Волинського, Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся. Поліський природний заповідник представляє природу лише зандрового і частково заплавного типів місцевості. Канівський природний заповідник, навіть зважаючи на Канівські дислокації, не є типовим для Правобережного Лісостепу, так само як природний заповідник "Медобори" з унікальними західнополіськими товтровими ландшафтами). В основі заповідання має бути оптимальна репрезентативність компонентів ландшафту і самі ландшафти у межах фізико-географічних зон, провінцій, областей і районів, що дозволить мати мережу природно-заповідних територій, які стануть еталонами і даватимуть змогу організації екологічного моніторингу.
Зважаючи на те, що не кожна фізико-географічна провінція представлена заповідником, у даному звіті характеристика подається на національні природні парки або відомі регіональні ландшафтні парки чи заказники, як осередки біотичної різноманітності, які можуть стати основою створення заповідників чи національних природних парків.
Хочемо звернути увагу на необхідність вдосконалення фізико-географічної концепції, яка побутує в Україні вже декілька десятиріч, тобто "кожній фізико-географічній провінції - один заповідник". Якби вона витримувалась, то в Україні більше ніж 12 заповідників створювати вже не потрібно (12 провінцій).
Зі свого огляду варто висунути іншу концепцію для України, а саме: "кожній фізико-географічній області - як мінімум один природний заповідник (його філіал)" чи національний природний парк, або як виключення регіональний ландшафтний парк, «кожній фізико-географічній провінції - один біосферний резерват".
Дотримуючись викладеної вище концепції проаналізуємо забезпеченість спочатку провінцій біосферними заповідниками.