5.1. Зміст теми:

Дерматовенерологія – наука, що вивчає хвороби шкіри та захворювання, що передаються статевим шляхом, а також можливі зміни на шкірі у хворих на загальну патологію. Мета і завдання дерматовенерології – вивчення причин, симп­томатики, методів діагностики, лікування та профілактики означеної патології. Зв’язок дерматовенерології з іншими дисциплінами визначається тим, що в окремих випадках загальної патології (хвороб внутрішніх органів, ендокринної системи, нервової системи, обміну речовин) спостерігаються зміни на шкірі, при правильній оцінці цих змін мож­на припустити наявність основної внутрішньої патології і відповід­но визначити тактику лікування та профілактики.

Шкіра – це зовнішній покрив людського тіла і має складну будову. Її загальна площа – 1,5-2 м², вага – у середньому 4 кг, що становить 4-9 % від загальної маси тіла. Товщина шкіри різна на різних ділянках і коливається в межах 0,5-4 мм. Під мікроскопом розрізняють три шари шкіри: епідерміс, дерму (власне шкіру) та підшкірну жирову клітковину.

Шкіра – не тільки зовнішній покрив тіла людини, це складний багатофункціональний орган, який поряд із захисною функцією, приймає участь у обміні речовин, здійснює терморегулюючу функцію, приймає участь у імунологічному захисті організму, тісно пов'язаний з функцією внутрішніх органів людини.

Шкірний покрив походить із :

зовнішнього (ектодерма) та середнього (мезодерма) зародкових листків

 

епітелій (епідерміс), власне шкіра (дерма),

додатки шкіри підшкірна клітковина

(гіподерма)

Епідерміс - це зовнішній епітеліальний шар шкіри, що скла­дається з базального (зародкового), остеподібного, зернистого, блис­кучого і рогового шарів. Він постійно оновлюється і замінюється впродовж 60 днів. В епідермісі є меланоцити, які виробляють корич­невий пігмент меланін, що в основному зумовлює колір шкіри. Під впливом ультрафіолетового проміння кількість меланіну збільшується і виникає засмага (посилена пігментація). Тут є клітини Лангерганса, що беруть участь в імунологічних процесах.

Епідерміс складається із 5 шарів:

• основний (базальний, гермінативний) - stratum basale

• остистий (шипуватий) - stratum spinosum

• зернистий - stratum granulosum

• блискучий - stratum lucidum

• роговий - stratum corneum.

Основний (базальний, гермінативний) шар (stratum basale),

один ряд високих призматичних клітин (епідермоцити);

меланоцити;

клітини Лангерганса – епідермальні макрофаги

Функції базального шару:

росткова (гермінативна),

пігментоутворююча (захисна),

участь в імунних реакціях захисту.

Остистий (шипуватий) шар (stratum spinosum):

5-8 рядів клітин неправильної полігональної форми із чисельними цитоплазматичними відростками (ості, аканти);

клітини Лангерганса

Основні функції:

захисна (забезпечує щільність та еластичність епідермісу);

росткова;

участь в імунологічному захисті.

Зернистий шар (stratum granulosum):

1 - 3-5 рядів (в ділянці долонів і підошв) сплющених ромбовидних клітин із зернами (кератиноцити) із часточками кератогіаліну.

Участь у процесах кератинізації (зроговінні) клітин.

Блискучий шар (stratum lucidum) -

1-3 ряди гомогенних плоских без'ядерних клітин.

В цитоплазмі - елеїдин, глікоген, ліпоїди, олеїнова кислота.

Забезпечує непроникливість шкіри для води та електролітів.

Кератогіалін  елеїдин  кератин

Роговий шар (stratum corneum) -

плоскі без'ядерні зроговілі клітини (у вигляді пластинок).

Пластинки містять: рогову речовину кератин, бульбашки повітря.

Основна функція рогового шару захисна завдяки:

цілісності епідермісу,

постійного фізіологічного злущення,

наявності кератину, який є непроникливим для лугів, кислот тощо.

Дерма (власне шкіра) складається з волокнистої субстанції, зу­мовленої наявністю колагенових, еластичних та ретикулярних воло­кон, основної аморфної речовини та клітинних елементів. Дерму умовно поділяють на сосочковий шар, що знаходиться безпосередньо під епідермісом і утворений заглибленими в епідерміс сосочками дерми, і сітчастий шар, основу якого складають переплетені еластичні та колагенові волокна, що проникають у підшкірну клітковину.

Підшкірна жирова клітковина складається із волокнистої спо­лучної тканини, скупчення жирових клітин, кровоносних судин, не­рвових стовбурів та волокон, цибулин волосся і клубочків потових залоз. Розрізняють поверхневу судинну сітку в межах сосочкового шару дерми, і глибоку. У підшкірній жировій клітковині нерви утво­рюють глибоке сплетення, від якого нервові волокна простягаються в сосочковий шар дерми, утворюючи поверхневе сплетення, що іннервує судини та додатки шкіри. Тут є нервові шкірні рецептори, що сприймають відчуття дотику, болю, холоду і тепла.

Додатки шкіри: потові та сальні залози, волосся, нігті. Потові залози знаходяться майже на всіх ділянках шкіри. Це прості трубчасті залози, які складаються з тіла у вигляді клубочка і вивідної протоки. За способом секреції (виділення поту) розрізня­ють мерокринові потові залози, у яких секреція відбувається без втра­ти секреторних елементів, і апокринові, у яких під час секреції руй­нується частина клітин. Останні знаходяться в шкірі статевих органів, мошонки, лобка, молочних залоз, ануса, пахвових складок і почина­ють функціонувати в період статевої зрілості.

Сальні залози знаходяться на всіх ділянках тіла, крім долонь і підошов. Вивідні протоки одних відкриваються у волосяні фоліку­ли, інших - просто на поверхні шкіри. Вони мають часточкову будову, клітини наповнюються крапельками жиру, руйнуються і виділя­ються на поверхню шкіри у вигляді шкірного сала, що змащує шкіру, запобігаючи її сухості.

Волосся є кількох видів: довге, щетинисте, пушкове. Довге - на голові, бороді, у пахвових ямках; щетинисте - брови, повіки, у носі та вухах; пушкове на всій іншій поверхні шкіри. Немає волосся на долонях, підошвах, слизових оболонках. Волосся складається із стрижня, що виступає над поверхнею шкіри, і кореня, що знаходить­ся в шкірі і закінчується потовщенням - волосяною цибулиною, з якої відбувається ріст волосся. Стрижень волосини складається з мозкової і кіркової речовини. Корінь волосини знаходиться у волося­ному мішечку (фолікулі), який відкривається на поверхні шкіри вічком, біля якого також відкриваються протоки сальних залоз. Ріст волосся відбувається циклічно: стадія росту (у ній знаходиться 80-90 % волосся), перехідна стадія (5 %), стадія спокою (10-15 %).

Нігті складаються з тіла, кореня, вільного і двох бічних країв. Це рогові утворення, що захищають кінчики пальців від травмуван­ня. Нігтьова пластинка обмежена нігтьовим ложем, звідки і росте ніготь. Відновлення нігтів залежить від віку людини і відбувається впродовж 110-170 днів.

Фізіологія шкіри

Шкіра як орган людського організму виконує цілу низку функцій.

Захисна функція: від впливу надмірного ультрафіолетового опромінення завдяки наявності в шкірі пігменту меланіну; від фізич­них впливів внаслідок механічної міцності та еластичності шкіри; від впливу хімічних чинників завдяки наявності шкірного сала; від інфекційних агентів (мікробів) завдяки щільності рогового шару епі­дермісу.

Видільна (секреторна) функція зумовлена наявністю в шкірі близько 2 млн. потових залоз, що впродовж доби виділяють 0,5-1,0 л поту, який на 99 % складається з води; функціонуванням сальних залоз, які виділяють щодоби до 20 г складного за хімічним складом напіврідкого шкірного сала, що має бактерицидні властивості.

Обмінна функція зумовлена участю шкіри у водному, міне­ральному, вітамінному, вуглеводному, жировому та інших видах об­міну речовин.

Терморегуляторна функція полягає в підтриманні сталої температури тіла шляхом тепловипромінювання, теплопровідності та випаровування води з поверхні шкіри.

Резорбтивна (всмоктувальна) функція полягає в тому, що через шкіру можуть всмоктуватись різні хімічні речовини та ліки, що може спричинити навіть отруєння (високі концентрації саліци­лової кислоти 5-10 %). Зволоження шкіри може посилювати її всмок­тувальну функцію у 10-100 разів.

Імунологічна функція зумовлена участю шкіри в імуноло­гічних реакціях.

Чутлива функція забезпечується наявністю в шкірі нерво­вих рецепторів, які зумовлюють три види шкірної чутливості: так­тильну (дотикову), температурну, больову. Виявлення порушень цієї функції має діагностичне значення (лепра, сирингомієлія).

Методика обстеження хворих на дерматози.

При опитуванні хворих на шкірну патологію увага звертається на:

- Скарги дерматологічних хворих: наявність висипки на шкірі та суб'єктивні відчуття (свербіж, біль, сухість, мокріння тощо), якими вона супроводжується.

- Анамнез хвороби:

1. Можливі причини: вплив фізичних, хімічних (у тому числі ліків) чинників, емоційних стресів, зараження тощо.

2. Тривалість хвороби: гостра (до 2 міс.), хронічна.

3. Попереднє лікування та його ефект.

4. Перебіг хвороби, які чинники провокують загострення (ліки, харчові алергени, алкоголь тощо).

5. Наявність подібних хвороб у членів сім'ї, що вказує на можливу контагіозність хвороби чи її спадковий характер.

Анамнез життя: перенесені раніше та наявні супутні захворювання, вплив професійних чинників, сприйняття організ­мом хворого ліків і харчових продуктів, шкідливі звички.

Об'єктивний стан: наявність гарячки, порушення загально­го стану. Огляд шкіри проводять при денному світлі і з'ясовують стан шкіри (колір) неуражених ділянок. Пальпація дозволяє з'ясу­вати еластичність, вологість шкіри, стан підшкірної жирової клітко­вини та периферійних лімфовузлів.

Для оцінки шкірної висипки використовують наступні методи дослідження: огляд, пальпацію, зішкрібування (лусочок), діаскопію (натискування на елемент висипки предметним склом). При огляді з'ясовують рельєф уражених ділянок, колір, поверхню, розповсюдженість (локальний чи поширений харак­тер) висипки, її взаєморозташування: дисеміноване (ізоловане), згруповане (герпетиформне), дифузне (за умови злиття у великі вогнища), серпігенуюче (з вирішенням у центрі і поширенням по периферії) чи зостериформне (розміщення по ходу нервів). Оцінюють також величину, площу, краї, форму, поверх­ню, схильність до периферійного росту, симетричність, згрупованість тощо. Слід зупинитись на оцінці характеру висипних елементів. Вони бувають первинні і вторинні.

Окрім зазначених вище клінічних методів дослідження, в дермато­венерології використовують додаткові методи: біопсію (досліджен­ня кусочка зміненої шкіри під мікроскопом), серологічні дослідження (виявлення антитіл при сифілісі, хламідіозі тощо), аналізи лусочок, волосся, нігтів на наявність грибків, імунологічні дослідження тощо.