53. Українська культура в 70-80-х рр. Ідеологічний диктат.

В українській культурі єдиним правильним методом продовжував визнаватись соціалістичний реалізм.

Великого розголосу у 70-х роках набула Українська гельсінська група, яка виступала в культурній опозиції ідеологічному диктатові. Свою діяльність вона спрямовувала на відстоювання людини. Саме в цей період все більш відчутною стає загальна криза соціалізму і дискредитація офіційної ідеології, що знайшло відображення в літературі дисидентського напрямку В. Симоненко, В. Стус. Виходять фільми режисерів: Л. Осики Захар Беркут 1971, Ю. Іллєнка Білий птах з чорною ознакою 1972, Л. Бикова В бій ідуть тільки старики 1974, де вдало спробували свої сили в галузі кінодраматургії І. Драч та Д. Павличко. У 80-х роках починають повертатися до творчості реабілітовані українські письменники. Повернено із небуття багато призабутих і зовсім забутих митців, які своєю діяльністю торували шлях розвитку самобутньої української культури В. Винниченко, О. Ольжич

54. Захист національних культурних традицій та української історичної спадщини (1950 – 1980-ті роки). Дисидентський рух.

Дисидент — той, хто має іншу думку інакомислячий, яка не співпадає з офіційною правлячою системою та ідеологією.

В дисидентському русі 60-х — поч. 80-х рр. можна виділити пять основних течій.

1. Самостійницька, яка мала на меті реалізувати право нації на самовизначення, на створення власної самостійної держави.

2. Національно-культурницька течія, яка рішуче виступала за розвиток української мови, культури, засуджувала шовінізм, русифікацію, виступала на захист прав і свобод усіх народів, їх національних інтересів.

3. Правозахисна, або демократична течія, представлена в нашій республіці Українською Гельсінською групою УГГ.

4. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті, за відродження національної релігії. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та Автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект.

5. Соціально-економічне дисидентство, рух за покращення соціальних та економічних умов праці. Проявами цієї течії дисидентства були робітничі заворушення, страйки

протягом 60-х — першої половини 80-х років в Україні значною мірою активізується опозиційний рух. Він стає фактором суспільно-політичного життя, його лідери чіткіше формулюють основну мету та орієнтири, У суспільстві, в якому домінували страх, апатія, пасивність, дисидентський рух був реальною моральною та ідеологічною загрозою системі, оскільки зберігав і формував гуманістичні, демократичні, національні та суспільні ідеали, наближав час утвердження незалежної, демократичної суверенної держави.

55. Українська культура в роки «перебудови». Діяльність неформальних громадських обєднань.

Було багато зроблено для відродження історичної памяті, повернення народові культурної спадщини попередніх поколінь. У 1990-1991 pp. окремими виданнями побачили світ праці М. Костомарова, Д. Яворницького, Л. Єфименко, М. Грушевського, І. Крипякевича, Д. Дорошенка, Д. Донцова та ін. Вийшов збірник пісень українських січових стрільців, матеріали до Історії визвольних змагань 20-50-х років XX ст. Видано багато мемуарної літератури. На екранах зявляються фільми С. Параджанова, Ю. Іллєнка, К. Муратової.

Змінився характер руху опору, більшість його учасників легалізувалися. Утворилися наступні неформальні організації: Український культурологічний клуб серпень 1987 року у Києві, Товариство Лева та молодіжний дискусійний політичний клуб у Львові, активізувала свою діяльність УГГ, яка у липні 1988 року перетворилася з правозахисної у політичну організацію і стала називатися Українською гельсінською спілкою. Також у 1988 році виникли просвітницькі організації Спадщина у Києві та Харкові, студентське обєднання Громада, у жовтні 1989 року засновано Всеукраїнську асоціацію Зелений світ, яка стала займатися захистом навколишнього середовища.