Україна і міжнародний рух капіталу

Протягом усього періоду існування незалежної України спостерігається "відплив капіталу за кордон", що є характерним для будь-якої нестійкої економіки. Оскільки це процес, властивий скоріше тіньовому сектору економіки і невраховуваний у платіжному балансі як прямі зарубіжні інвестиції резидентів України, то на сьогодні про офіціальний експорт капіталу з України говорити важко.

Українська економіка, головним чином, є об’єктом інвестування. За даними ЮНКТАД, у 1995 р. загальносвітовий обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) зріс порівняно з 1994 р. на 40% і становив 315 млрд. дол. 15% з них припали на "Азіатських тигрів". На частку 100 країн, які закінчують таблицю реципієнтів капіталу, в т. ч. Україну, припадає всього 1% ПІІ.

Однак слід сказати про зростання обсягів інвестицій у національне господарство України. На 01.01. 96 їх обсяг був меншим за 1 млрд. дол.; на 01.01. 97 - 1,4 млрд. дол. Найбільше прямих іноземних інвестицій в економіку України припадає на США - 217,4 млн. дол. (17% від усього обсягу ПІІ); на Німеччину - 176,6 млн. дол. (14,4%); Росію - 115,1 млн. дол. (9,4%); Нідерланди - 82,7 млн. дол. (6,7%); Кіпр - 66,5 млн. дол. (5,4%).

Україна і міжнародна міграція:

Для регулювання процесу взаємовідносин України з світовою економікою в галузі міграції населення створено Державний комітет у справах національних міграцій (ДКНМ). Крім того, управління у справах верховного комісара ООН з прав біженців відкрило свій офіс в Києві.

Загалом кордони України протягом року в обох напрямах перетинають понад 100 млн. чол.

На основі викладеного можна зробити висновок, що Україна як країна, що виникла в результаті процесів регіоналізації, процесу розвитку світової економіки, є досить інтегрованою у світове господарство і процес інтеграції визначається процесами формування нової структури системи "світове економіка".

Із запровадженням у грудні 1992 р. купона в обіг (не лише в готівковий,а й у безготівковий) почалося офіційне визначення його валютного курсу.Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, було визначено ринковий режим встановлення валютного курсу українського карбованця. Цей режим містив такі положення:

1. Офіційний курс українського карбованця, використовуваний суб'єктами господарських операцій та банками для здійснення поточних операцій, встановлювався НБУ на підставі результатів торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ).

2. Для здійснення власних операцій з іноземною валютою НБУ було надано право встановлювати курс покупця і курс продавця, за якими установи банку могли купувати і продавати валютні цінності поза межами валютної біржі.

3. Було надано також право уповноваженим комерційним банкам встановлювати власні курси покупця і продавця іноземної валюти для забезпечення здійснення платежів торговельного і неторговельного

характеру з відхиленням від офіційного курсу НБУ в межах 2,5 %.

4. Було визначено, що НБУ може встановлювати окремий курс українського карбованця для операцій, пов'язаних із рухом капіталу.

Як показала практика, встановлення ринкового режиму визначення валютного курсу українського карбованця не дало позитивних результатів.

Це пояснюється,

по-перше, повною відсутністю в держави необхідних валютних резервів, що їх можна було б застосовувати у стабілізаційних цілях;

по-друге, інтенсивним розвитком внутрішньої інфляції;

по-третє, значним дефіцитом платіжного балансу і високою часткою товарів критичного імпорту (сировинних ресурсів і комплектуючих машинобудівної промисловості) та їх подорожчанням у зв'язку з переходом на розрахунки за світовими цінами;

по-четверте, відсутністю ринкового середовища у сфері зовнішньоекономічної діяльності та ринкових регуляторів макроекономічних процесів.

Перелічені чинники вказують на те, що економіка України фактично не була готовою до запровадження режиму «плаваючих» курсів. Забігання наперед без створення необхідних економічних передумов спричинило подальше прискорення темпів падіння валютного курсу українського карбованця.

Не можна однозначно оцінювати і проведену 12 серпня 1993 р. НБУ на підставі рішень уряду фіксацію валютного курсу українського карбованця відносно долара, марки і рубля, а звідси — роздвоєння валютного ринку України.

Внаслідок цього зросла незбалансованість останнього. Система фіксованого валютного курсу існувала в Україні більше року — до жовтня 1994 р. Фіксація офіційного курсу карбованця забезпечила обмеження впливу курсового чинника на динаміку цін за критичними для України статтями імпорту, зокрема імпорту нафти й газу. В той же час система фіксованого валютного курсу мала істотні недоліки. Це по суті був відхід від логіки ринкової трансформації економіки України, який завдав великої шкоди економічному процесу.

Розділ 3:

Перспективи та розвиток валютної системи України, її інтеграцій в світову фінансову систему.

У міжнародній валютно-фінансовій системі велика увага приділяється еволюції світової валютної системи, тобто причини створення, переваги функціонування, недоліки, а також причини ослаблення впливу цих систем.

Пізнання міжнародної валютно-фінансової системи відкриває великі можливості для вивчення світової економіки. Для того щоб краще зрозуміти міжнародні відносини країн необхідно в першу чергу простежити еволюцію зміни світової валютної системи. А так як невід'ємною частиною фінансових відносин країн є гроші, то, отже, має сенс розглянути від чого залежить курс національної валюти і як він формується і впливає на міжнародні відносини країни.

Одним з основних завдань є розгляд міжнародних валютно-фінансових організацій, які має великий вплив на розвиток країни.

Перед тим, як перейти до еволюції світової валютної системи розглянемо її основні поняття:

Світова валютна система (МВС) є історично склалася формою організації міжнародних грошових відносин, закріпленої міждержавними домовленостями. МВС являє собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства. Її виникнення і подальша еволюція відображають об'єктивний розвиток процесів інтернаціоналізації капіталу, що вимагають адекватних умов у міжнародній грошовій сфері.

Розрізняються національна, світова, регіональна валютні системи.

МВС являє собою сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Світогосподарські зв'язки немислимі без налагодженої системи валютних відносин, під якими ми розуміємо економічні відносини, пов'язані з функціонуванням світових грошей. Валютні відносини обслуговують різні види господарських зв'язків (зовнішня торгівля, вивіз капіталу, надання позик, науковий обмін, туризм та ін.)

Національна валютна система - форма організації валютних відносин в країні, яка визначається національним законодавством.

Основна задача валютної системи - опосередкування міжнародних платежів.

Міжнародна валютна система виконує функцію світових грошей, а саме, світові гроші виступають як норма вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження багатства.

1. Еволюція світової валютної системи (МВС)

Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня її відповідності структурі світового господарства. При зміні структури світового господарства і співвідношення сил на світовій арені відбувається заміна існуючої форми МВС на нову. З'явившись в XIX столітті, МВС пройшла 3 етапи еволюції:

1.«Золотий стандарт» або Паризька валютна система,

2.Бреттон-Вудська система фіксованих валютних курсів

3.Ямайская система плаваючих валютних курсів.

1.1 Система "Золотого стандарту"

«Золотий стандарт" виник з початком відходу біметалічною системи, і припинив своє існування протягом першого місяця світової війни. Ера золотого стандарту іноді асоціюється з швидкою індустріалізацією та економічним процвітанням.

Початок золотого стандарту було покладено Банком Англії в 1821 р. Юридично ця система була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., що визнало золото єдиною формою світових грошей. За місцем оформлення угоди ця система називається також як Паризька валютна система.

Золотий стандарт базувався на наступних структурних принципах:

1.Его основою був золотомонетний стандарт.

2.Каждая валюта мала золотий зміст. Курс національних валют жорстко прив'язувався до золота і через золотий вміст валюти співвідносився один з одним за твердим валютним курсом. Відповідно до золотого змісту валют установлювалися їхні золоті паритети. Валюти вільно конвертувалися в золото. Золото використовувалося як загальноприйняті світові гроші.

3.Сложілся режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах «золотих точок» (так називають максимальні межі відхилення курсу валют від встановленого золотого паритету, які визначаються витратами на транспортування золота за кордон). Якщо ринковий курс золотих монет відхилявся від паритету, заснованого на їхньому золотому змісті, то боржники віддавали перевагу розплачуватися по міжнародних зобов'язаннях золотом, а не іноземними валютами.

Золотий стандарт грав певною мірою роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв'язків, грошового обігу, платіжних балансів, міжнародних розрахунків.

Різновидами золотого стандарту є:

-Золотомонетний стандарт, при якому банками здійснювалася вільне карбування золотих монет, (він діяв до початку XX в)

-Золотовалютний (золотодевізний) стандарт, при якому поряд із золотом в розрахунках використовувалися і валюти країн, що входять в систему золотого стандарту. Він відомий ще як Генуезький (1922 р - початок другої світової війни).

-Золотомонетний стандарт був відносно ефективний до першої світової війни, коли діяв ринковий механізм вирівнювання валютного курсу і платіжного балансу.

У період першої світової війни і, особливо в часи Великої депресії

(1929-1934гг) система золотого стандарту переживала кризи. Золотомонетний та золотослітковий стандарти зжили себе, оскільки перестали відповідати масштабам зрослих господарських зв'язків. Через високу інфляцію в більшості країн Європи їх валюти стали неконвертованими. США перетворилися на нового фінансового лідера, а золотий стандарт видозмінювався.

Генуезька міжнародна економічна конференція 1922 року закріпила перехід до золотодевізного стандарту, заснованого на золоті і провідних валютах, які конвертуються в золото. З'явилися «девізи» - платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків.

Золотодевізний стандарт або, як його ще називають, Генуезька валютна система, функціонував на наступних принципах:

1. Його основою були золото і девізи - іноземні валюти. У той період і грошові системи 30 країн базувалися на золотодевизному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів. Однак у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений не за однією валютою.

2. Збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватися не тільки безпосередньо, але і побічно, через іноземні валюти, що дозволяло економити золото державам, збіднілим під час першої світової війни.

3. Відновлено режим вільно коливних валютних курсів.

4. Валютне регулювання здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій, нарад.

У період між війнами країни послідовно відмовлялися від золотого стандарту. Першими вийшли з системи золотого стандарту аграрні та колоніальні країни (1929-1930 рр..), Тому що різко скоротився попит на сировину на світовому ринку і ціни на нього знизилися на 50-70%. У 1931 р. - Німеччина, Австрія та Великобританія, так як Німеччина та Австрія виявилися слабкою ланкою в МВС в зв'язку з відливом іноземних капіталів, зменшенням офіційного золотого запасу і банкрутством банків; Великобританія скасувала золотий стандарт через погіршення стану платіжного балансу та зменшення офіційних золотих резервів країни в зв'язку з різким скороченням експорту товарів.

У квітні 1933 р. США вийшли з системи золотого стандарту; безпосередньою причиною скасування послужило значне і нерівномірне падіння цін. Це викликало масові банкрутства. Банкрутство 10000 банків підірвало грошово-кредитну систему США і привело до скасування розміну доларових банкнот на золоті монети.

У 1936 р. Франція скасувала золотий стандарт. Вона підтримувала його довше інших країн. Штучне збереження золотого стандарту знижувало конкурентноздатність французьких фірм.

В результаті кризи золотодевізний стандарт або Генуезька валютна система втратив відносну еластичність і стабільність. Незважаючи на скорочення розміну банкнот на золото у внутрішньому обороті, збереглася зовнішня конвертованість валют у золото за згодою центральних банків США, Великобританії, Франції. У цей час на базі національних валютних систем провідних країн починають складатися валютні блоки та зони.

Валютний блок.

Валютний блок - угруповання країн, залежних в економічному, валютному і фінансовому відносинах від очолює його держави, яка диктує їм єдину політику в галузі міжнародних економічних відносин і використовує їх як привілейований ринок збуту, джерело дешевої сировини, вигідну сферу застосування капіталу.

Мета валютних блоків - зміцнення конкурентних позицій країни-лідера на міжнародній арені, особливо в моменти економічних криз.

Для валютного блоку характерні такі риси:

1) курс залежних валют прикріплений до валюти країни, очолює угруповання;

2) міжнародні розрахунки входять до блоку країн здійснюються у валюті країни-гегемона;

3) їх валютні резерви зберігаються в країні-гегемона;

4) забезпеченням залежних валют служать казначейські векселі та облігації державних позик країни-гегемона.

У цей час утворилися стерлінговий, доларовий та золотий валютний блоки.

Стерлінговий блок: був утворений в 1931 р., до нього увійшли країни Британської співдружності націй (крім Канади і Ньюфаундленду), території Гонконг, Єгипет, Ірак і Португалія. Пізніше до нього приєдналися Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія (де-факто), Греція, Іран.

Доларовий блок: очолюваний США, був створений в 1933 р. До нього увійшли: Канада, багато країн Центральної та Південної Америки, де панував американський капітал.

У червні 1933 р. на Лондонській міжнародній економічній конференції країни, прагнули зберегти золотий стандарт, створили золотий блок. Це країни: Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а пізніше до нього увійшли Італія, Чехословаччина та Польща. До 1936 р., у зв'язку зі скасуванням золотого стандарту у Франції, золотий блок розпався.

Під час другої світової війни всі валютні блоки розпалися.

Далі наведено переваги та недоліки золотого стандарту.

Переваги:

1) забезпечення стабільності, як у внутрішній, так і в зовнішній економічній політиці, що пояснюється наступним: транснаціональні потоки золота стабілізували обмінні валютні курси і створили тим самим сприятливі умови для росту і розвитку міжнародної торгівлі;

2) стабільність курсів валют, що забезпечує достовірність прогнозів грошових потоків компанії, планування витрат і прибутку.

Недоліки:

1) встановлена ​​залежність грошової маси від видобутку і виробництва золота (відкриття нових родовищ і збільшення його видобутку призводило до транснаціональної інфляції);

2) неможливість проводити незалежну грошово-кредитну політику, спрямовану на вирішення внутрішніх проблем країни.

Друга світова війна призвела до кризи та розпаду Генуезької валютної системи, яка була замінена на Бреттонвудскую.

1.2 Від Генуезької до Бреттон-вудська валютна система.

Друга валютна система була офіційно оформлена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 1 по 22 липня 1944 р. у м. Бреттонвудсе (США). Тут також були засновані МВФ і МБРР.

Цілі створення другої світової валютної системи:

1. Відновлення великої вільної торгівлі.

2. Встановлення стабільної рівноваги системи міжнародного обміну на основі системи фіксованих валютних курсів.

3. Передача в розпорядження держав ресурсів для протидії тимчасових труднощів в зовнішньому балансі.

Друга МВС базувалася на наступних принципах:

Встановлено тверді обмінні курси валют країн-учасниць до курсу ведучої валюти;

Курс ведучої валюти фіксований до золота;

Центральні банки підтримують стабільний курс своєї валюти по відношенню до провідної (у рамках + / - 1%) валюті за допомогою валютних інтервенцій;

Зміни курсів валют здійснюються за допомогою девальвації і ревальвації [1];

Організаційним ланкою системи є МВФ і МБРР. МВФ надає кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют, здійснює контроль за дотриманням країнами-членами принципів МВС, забезпечує валютне співробітництво країн.

Під тиском США в рамках Бреттонвудської системи затвердився доларовий стандарт - МВС, заснована на пануванні долара (США володіли 70% від всього світового запасу золота). Долар - єдина валюта, конвертована в золото, став базою валютних паритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютної інтервенції і резервних активів. Було встановлено золоте співвідношення долара США: 35 дол за 1 тройську унцію. США встановили монопольну валютну гегемонію, відтіснивши свого давнього конкурента - Великобританію.

Таким чином, національна валюта США стала одночасно світовими грошима, і тому Бреттон-вудська валютна система часто називається системою золотодолларового стандарту.

Валютні інтервенції розглядалися як механізм самоадаптаціі другого МВС до мінливих зовнішніх умов, аналогічно транспортуванні золотих запасів для регулювання сальдо платіжного балансу при золотому стандарті. Курси валют можна було змінювати лише при виникненні фундаментальної незбалансованості балансу. Ці зміни валютних курсів в рамках твердих паритетів називалися ревальвацією і девальвацією валют.

Друга МВС могла існувати лише до тих пір, поки золоті запаси США могли забезпечувати конверсію закордонних доларів на золото. Однак до початку 70-х рр.. відбувся перерозподіл золотих запасів на користь Європи. З'являються і значні проблеми з міжнародною ліквідністю, тому що в порівнянні зі збільшенням обсягів міжнародної торгівлі видобуток золота була невелика. Довіра до долара як резервної валюти падає і через гігантський дефіцит платіжного балансу США. Утворюються нові фінансові центри (Західна Європа і Японія), що призводить до втрати США свого абсолютного домінуючого положення у світі. Чітко виявляється парадоксальність даної системи, заснованої на внутрішньому протиріччі, відомому як парадокс, чи дилема Тріффена.

Причини кризи Бреттонвудської валютної системи (їх можна представити у вигляді ланцюжка взаємообумовлених факторів):

1. Нестійкість і протиріччя економіки. Початок валютної кризи в 1967 р. співпав з уповільненням економічного зростання.

2. Посилення інфляції негативно впливало на світові ціни і конкурентноздатність фірм, заохочувала спекулятивні переміщення «гарячих» грошей. Різні темпи інфляції в різних країнах впливали на динаміку курсу валют, а зниження купівельної спроможності грошей створювало умови для "курсових перекосів".

3. Нестабільність платіжних балансів. Хронічний дефіцит балансів одних країн (особливо США, Великобританії) і активне сальдо інших (ФРН, Японія) посилювали різкі коливання курсів валют відповідно униз і нагору.

4. Невідповідність принципів Бреттонвудської системи співвідношенню сил на світовій арені. Валютна система, заснована на міжнародному використанні схильних знеціненню національних валют - долара і почасти фунта стерлінгів, зайшла в суперечність з інтернаціоналізацією світового господарства. Це протиріччя Бреттонвудської системи посилювалося в міру ослаблення економічних позицій США і Великобританії, що погашали дефіцит своїх платіжних балансів національними валютами, зловживаючи їхнім статусом резервних валют. У результаті була підірвана стійкість резервних валют.

Принцип американоцентризму, на якому була побудована Бреттон-вудська система, перестав відповідати новій розстановці сил із виникненням трьох світових центрів: США - Західна Європа - Японія. Використання США статусу долара як резервної валюти для розширення своєї зовнішньоекономічної і військово-політичної експансії, експорту інфляції підсилило міждержавні розбіжності і суперечило інтересам країн, що розвиваються.

5. Активізація ринку «євродоларів». Оскільки США покривають дефіцит свого платіжного балансу національною валютою, частина доларів переміщається в іноземні банки, сприяючи, розвитку ранка євродоларів. Цей колосальний ранок доларів «без батьківщини» зіграв двояку роль у розвитку кризи Бреттонвудської системи. Спочатку він підтримував позиції американської валюти, поглинаючи надлишок доларів, але в 70-х роках євро-доларові операції, прискорюючи стихійний рух «гарячих» грошей між країнами, загострили валютну кризу. Надлишок доларів у вигляді лавини "гарячих" грошей періодично падав то на одну, то на іншу країну, викликаючи валютні потрясіння і втечу від долара.

6. Дезорганизующая роль транснаціональних корпорацій (ТНК) у валютній сфері: ТНК мають гігантськими короткостроковими активами в різних валютах, що більш ніж удвічі перевищують валютні резерви центральних банків, вислизають від національного контролю й у погоні за прибутками беруть участь у валютній спекуляції, надаючи їй грандіозний розмах.

Форми прояву кризи Бреттонвудської валютної системи:

«Валютна лихоманка» - переміщення «гарячих» грошей, масовий продаж нестійких валют в очікуванні їх девальвації і скупка валют - кандидатів на ревальвацію;

«Золота лихоманка» - втеча від нестабільних валют до золота і періодичне підвищення його ціни;

паніка на фондових біржах і падіння курсів цінних паперів у чеканні зміни курсу валют;

загострення проблеми міжнародної валютної ліквідності, особливо її якості;

масові девальвації і ревальвації валют (офіційні і неофіційні);

активна валютна інтервенція центральних банків, у тім числі колективна;

різкі коливання офіційних золотовалютних резервів;

використання іноземних кредитів і запозичень у МВФ для підтримки валют;

порушення структурних принципів Бреттонвудської системи;

активізація національного і міждержавного валютного регулювання;

посилення двох тенденцій у міжнародних економічних і валютних відношеннях - співробітництва і протиріч, що періодично переростають у торгову і валютну війни.

Розвиток кризи Бреттонвудської валютної системи можна розділити на наступні ключові етапи:

1) 17 березня 1968 р. Встановлено подвійний ринок золота. Ціна на золото на приватних ринках встановлюється вільно у відповідності з попитом і пропозицією. За офіційними угодами для центральних банків країн зберігається оборотність долара в золото за офіційним курсом 35 доларів за 1 тройську унцію.

2) 15 серпня 1971 р. Тимчасово заборонена конвертація долара в золото для центральних банків.

3) 17 грудня 1971 р. Девальвація долара по відношенню до золота на 7,89%. Офіційна ціна золота збільшилася з 35 до 38 доларів за 1 тройську унцію без поновлення обміну доларів на золото за цим курсом.

4) 13 лютого 1973 р. Долар девальвував до 42,2 доларів за 1 тройську унцію.

5) 16 березня 1973 р. Міжнародна конференція підпорядкувала курси валют законам ринку. З цього часу курси валют не фіксовані і змінюються під впливом попиту та пропозиції.

Таким чином, система твердих обмінних курсів припинила своє існування.

Після тривалого перехідного періоду, протягом якого країни могли спробувати різні моделі валютної системи, почала утворюватися нова МВС, для якої було характерно значне коливання обмінних курсів.

1.3 Ямайська валютна система.

Пристрій сучасної МВС було офіційно обговорене на конференції МВФ в Кінгстоні (Ямайка) в січні 1976 р.

Основою цієї системи є плаваючі обмінні курси і багато валютний стандарт.

Перехід до гнучких обмінних курсів припускав досягнення трьох основних цілей:

1 - вирівнювання темпів інфляції в різних країнах

2 - урівноваження платіжних балансів

3 - розширення можливостей для проведення незалежної внутрішньої грошової політики окремими центральними банками.

Основні характеристики Ямайської валютної системи:

1. Система поліцентричності, тобто заснована не на одній, а на декількох ключових валютах;

2. Скасовано монетний паритет золота;

3. Основним засобом міжнародних розрахунків стала вільно конвертована валюта, а також СПЗ і резервні позиції в МВФ;

4. Не існує меж коливань валютних курсів. Курс валют формується під впливом попиту та пропозиції.

5. Центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримки фіксованого паритету своєї валюти. Однак вони здійснюють валютні інтервенції для стабілізації курсів валют.

6. Країна сама вибирає режим валютного курсу, але їй заборонено виражати його через золото.

7. МВФ спостерігає за політикою країн в області валютних курсів; країни-члени МВФ повинні уникати маніпулювання валютними курсами, що дозволяє перешкодити дійсній перебудові платіжних балансів або одержувати однобічні переваги перед іншими країнами-членами МВФ.

За класифікацією МВФ країна може вибрати різні режими валютних курсів: фіксований, плаваючий або змішаний.

Фіксований валютний курс має цілий ряд різновидів:

1 - курс національної валюти фіксований стосовно однієї добровільно обраної валюті. Курс національної валюти автоматично змінюється в тих же пропорціях, що і базовий курс. Зазвичай фіксують курси своїх валют по відношенню до долара США, англійського фунта стерлінгів, французького франка, що розвиваються.

2 - курс національної валюти фіксується до СДР.

3 - «Кошик» валютний курс. Курс національної валюти прив'язується до штучно сконструйованим валютним комбінаціям. Зазвичай в дані комбінації (чи кошика валют) входять валюти основних країн - торговельних партнерів даної країни.

4 - курс, розрахований на основі ковзаючого паритету. Встановлюється твердий курс по відношенню до базової валюти, але зв'язок між динамікою національного і базового курсу не автоматична, а розраховується за спеціально обумовленої формулою, що враховує відмінності (наприклад, в темпах зростання цін).

У «вільному плаванні» перебувають валюти США, Канади, Великобританії, Японії, Швейцарії та ряду інших країн. Однак часто центральні банки цих країн підтримують курси валют при їх різких коливаннях.

Саме тому говорять про «керованому», або «брудному», плаванні валютних курсів.

Змішане плавання також має ряд різновидів. По-перше, це групове плавання. Воно характерне для країн, що входять в ЄВС. Для них встановлені два режими валютних курсів: внутрішній - для операцій усередині Співтовариства, зовнішній - для операцій з іншими країнами. Між валютами країн ЄВС діє твердий паритет, розрахований на основі відносини центральних курсів до ЕКЮ з межею коливань + / - 15%. Курси валют спільно «плавають» по відношенню до будь-якої іншої валюті, що не входить в систему ЄВС. Крім того, до цієї категорії валютних режимів належить режим спеціального курсу в країнах ОПЕК. Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Бахрейн та інші країни ОПЕК «прив'язали» курси своїх валют до ціни на нафту.

У цілому розвинені країни мають курси валют, що знаходяться в чистому чи груповому плаванні. Країни, що розвиваються зазвичай фіксують курс власної валюти до сильнішою валюті чи визначають його на базі ковзаючого паритету (див. таблицю «Режими валютного курсу»).

Важливу роль відіграють спеціальні права запозичення - СДР. У рамках Ямайської валютної системи вони є одним з офіційних резервних активів. Друга поправка до Статуту МВФ закріпила заміну золота СДР в якості масштабу вартості. СДР стали мірою міжнародної вартості, важливим резервним авуаром, одним із засобів офіційних міжнародних розрахунків.

Учасниками системи СДР можуть бути лише країни-члени МВФ. Однак членство у Фонді не означає автоматичної участі в механізмі СДР. Для здійснення операцій з СДР в структурі МВФ утворено Департамент СДР. В даний час всі країни-члени МВФ є його учасниками. При цьому СДР функціонують тільки на офіційному, міждержавному рівні, на якому вони вводяться в обіг центральними банками і міжнародними організаціями.

МВФ наділений повноваженнями, створювати «безумовну ліквідність» шляхом випуску в обіг коштів, виражених в СПЗ, для країн-учасників Департаменту СДР. Емісія СДР здійснюється і в тому випадку, коли Виконавча Рада МВФ приходить до висновку, що на даному етапі є довготривалий загальний недолік ліквідних резервів і існує потреба в їх поповненні. Оцінка такої потреби визначає розміри випуску СДР. Емісія СДР здійснюється у вигляді кредитових записів на спеціальних рахунках в МВФ. СДР розподіляються між країнами-членами МВФ пропорційно величині їх квот в МВФ на момент випуску.

Фіксовані курси, в тому числі:

До долара США 23 Аргентина, Сирія, Литва, Ірак, Панама, Туркменістан, Венесуела, Нігерія, Оман і ін

До французького франка 14 Африканські країни, що входять в зону франка.

До інших валют 7 Намібія, Лесото, Свазіленд (ранд ПАР), Естонія (марка ФРН), Таджикистан (рубль РФ)

До СДР 4 Лівія, М'янма, Руанда, Сейшельські острови

До кошика валют 20 Кіпр, Ісландія, Кувейт, Чехія, Бангладеш, Угорщина, Марокко, Таїланд та ін

Плаваючі курси 98

З урахуванням заданих параметрів 3 Чилі, Еквадор, Нікарагуа

Регульоване плавання 36 Ізраїль, Туреччина, Південна Корея, Росія, Китай, Малайзія, Польща, Словенія, Сінгапур та ін

Вільне плавання 59 США, Італія, Швейцарія, Індія, Україна, Канада, Філіппіни, Норвегія, Великобританія, Іспанія, Азербайджан і ін

Змішане плавання 14

До однієї валюти (долара)