2. Класифікація за видами господарського використання.

Основний критерій підрозділу ресурсів у цій класифікації - віднесення їх до різних секторів матеріального виробництва. За цією ознакою природні ресурси поділяються на ресурси промислового і сільськогосподарського виробництва.

1. Ресурси промислового виробництва. Ця підгрупа включає всі види природної сировини, що використовуються у промисловості. Через дуже велику розгалуженість промислового виробництва, наявність численних галузей, що споживають різні види природних ресурсів і відповідно висувають до них різні вимоги, види природних ресурсів диференціюються таким чином:

1.1. Енергетичні, до яких відносяться різноманітні види ресурсів, що використовуються на сучасному етапі розвитку науки і техніки для виробництва енергії:

а) пальні корисні копалини (нафта, вугілля, газ, уран, бітумінозні сланці та ін.);

б) гідроенергоресурси – енергія вільно падаючих річкових вод, припливно-хвильова енергія морських вод тощо;

в) джерела біоконверсійної енергії – використання паливної деревини, виробництво біогазу з відходів сільського господарства;

г) ядерна сировина, що використовується для одержання атомної енергії;

1.2. Неенергетичні, які включають підгрупу природних ресурсів, що по­стачають сировину для різних галузей промисловості чи беруть участь у виробництві за умови технологічної необхідності:

а) корисні копалини;

б) води, використовувані для промислового водопостачання;

в) землі, зайняті промисловими об'єктами та об'єктами інфраструктури;

г) лісові ресурси, що постачають сировину для лісохімії і будівельної індустрії;

д) рибні ресурси відносяться до даної підгрупи умовно, тому що нині видобуток риби й обробка улову носить промисловий характер.

2. Ресурси сільськогосподарського виробництва поєднують види ресурсів, що беруть участь у створенні сільськогосподарської продукції:

а) агрокліматичні – ресурси тепла й вологи, необхідні для продукування культурних рослин чи випасу худоби;

б) земельні ресурси – земля та її верхній шар – ґрунт, що володіє унікаль­ною властивістю продукувати біомасу, розглядаються і як природний ресурс, і як засіб виробництва в рослинництві;

в) рослинні кормові ресурси біоценозів є кормовою базою худоби, що випасається;

г) водні ресурси – вòди, використовувані в рослинництві для зрошення, а у тваринництві – для водопою і утримання худоби.

3. Класифікація за ознакою вичерпності.

Усі природні ресурси за вичерпністю поді­ляються на дві групи: вичерпні та умовно невичерпні.

1. Вичерпні ресурси. Вони утворюються в земній корі чи ландшафтній сфері, але обсяг і швидкість їхнього формування вимірюються за геологічною шкалою часу. У той же час потреби в таких ресурсах з боку виробництва або для організації сприятливих умов існування людського суспільства значно перевищують обсяг і швидкість природного заповнення. У результаті неминуче настає виснаження запасів природних ресурсів. До групи вичерпних відносять­ся ресурси з неоднаковими швидкостями й обсягами формування. Це дозволяє провести їхню додаткову диференціацію. На основі інтенсивності та швидкості природного утворення ресурси поділяють на такі підгрупи:

Невідновлювальні, до яких відносять:

а) усі види мінеральних ресурсів або корисні копалини. Вони, як відомо, постійно утворюються в надрах земної кори в результаті безупинного процесу рудоутворення, але масштаби їхнього нагромадження настільки незначні, а швидкість утворення виміряється багатьма десятками і сотнями мільйонів років (наприклад, вік кам'яних вугіль нараховує більше 350 млн. років), що практично їх враховувати в господарських розрахунках не можна. Освоєння мінераль­ної сировини відбувається за історичною шкалою часу і характеризується постійно зростаючими обсягами вилучення. У зв'язку з цим усі мінеральні ресурси розглядаються не тільки як вичерпні, але й як невідновлювальні;

б) Земельні ресурси в їхньому природному вигляді – це матеріальний базис, на основі якого відбувається життєдіяльність людського суспільства. Мор­фологічний пристрій поверхні (рельєф) істотно впливає на господарську діяльність, на можливість освоєння території. Якщо землі порушити (наприклад, кар'єрами) під час великого промислового чи цивільного будівництва, то вони у своєму природному вигляді вже не відновляться.

До відновлюваних ресурсів належать ресурси рослинного і тваринно­го світу. Вони відновлюються досить швидко, і обсяги природного відновлення добре і точно розраховуються. Тому при організації господарського використання накопичених запасів деревини в лісах, травостою на лугах чи пасовищах, промислу диких тварин у межах, що не перевищують щорічне відновлення, можна цілком уникнути виснаження ресурсів.

Відносно відновлювані. Деякі ресурси хоча і відновлюються в історичні відрізки часу, але відновлювані обсяги значно менші за обсяги господарського споживання. Саме тому такі види ресурсів виявляються дуже «вразливими» і вимагають особливо ретельного контролю з боку людини. До відносно поновлюваних ресурсів відносяться і дуже дефіцитні природні багатства: продуктивні пахотно-придатні ґрунти та ліси з деревостоями спілого віку; водні ресурси в регіональному аспекті.

2. Умовно невичерпні ресурси. Серед тіл і явищ природи ресурсного значення є і такі, котрі практично невичерпні. До них відносяться кліматичні та водні ресурси. Усі види ресурсів пов'язані між собою зворотним зв'язком на основі термодинамічних принципів (закону збереження маси та енергії). Нарощування використання якогось із ресурсів понаднормово спричиняє різні зміни в інших ресурсних групах і зміни їхньої інтегральної сукупності, що завжди супрово­джуються втратою якихось ресурсних груп, на які було розраховано господарство. Так, надмірна експлуатація водних ресурсів річкового басейну призводить не лише до нестачі води для ведення господарства в розташованих нижче ділянках і басейнах, до виснаження рибних та інших морських ресурсів, а й різко впливає на рослинність, тваринний світ і навіть на клімат навколишніх терито­рій, що, у свою чергу, погіршує умови життя людей.

Усе це зумовлює необхідність вивчення інтегральної сукупності всіх ресурсних складових у регіоні, а також проведення інвентаризації всіх ресурсів за народногосподарськими потребами і складання кадастрів.

Кадастр – це систе­матичне зведення даних, яке включає якісний і кількісний опис об'єктів і явищ ресурсного характеру з їх економічною та соціально-економічною оцінкою. У деяких країнах (Канада, держави скандинавського півострову та ін.) ведуться роботи з інвентаризації ресурсів і складання їх кадастрів.

Зокрема, практикується водний, земельний, ландшафтний, лісовий, медико-біологічний (ступінь впливу природних комплексів на здоров'я людини), природних територій та об'єктів під особливою охороною, ґрунтовий (вужчий, ніж земельний, стосується лише гірських угідь), промисловий (окремо мислив­сько-промисловий, дичини, водно-біологічної дичини тощо), рекреаційний (ресурсів відпочинку, лікування), стану навколишнього середовища, фізичного простору та інші види кадастрів.

Щоб забезпечити просування вперед під час вивчення природних ресурсів, необхідно володіти різними методами оцінки ресурсів.