3. Характеристика глобальних екологічних проблем.

За останнє десятиріччя розуміння важливості екологічних проблем досягло найвищого рівня. Про це свідчить той факт, що на порядку денному – питання не лише охорони навколишнього середовища, а й його безпосереднього захисту. Природозахисна діяльність посіла важливе місце у політиці багатьох держав, стала цариною міжнародних взаємин. Проте, деградація природного середовища наприкінці ХХ-го століття набула таких масштабів, що зусилля, спрямовані на ліквідацію наслідків людської діяльності виявилися недостатніми. Тому проблема докорінних змін у ставленні до проблеми освоєння та використання навколишнього середовища набула особливої актуальності.

Особливе значення має робота, спрямована на попередження негативного впливу діяльності людини на природу на противагу концепції ліквідації її наслідків. Проте, таке прогнозування, або моніторинг розвитку навколишнього середовища зустрічає на своєму шляху чимало труднощів, пов’язаних передусім із тим, що по-перше, не всі наслідки діяльності людини можуть бути передбаченими, а, по-друге, часові межі виявлення таких наслідків нерідко суттєво різняться. Наприклад, ситуація, що склалася унаслідок аварії на ЧАЕС, прогнозувалася через вісім-десять років, а все відбулося значно раніше – через три-п’ять років. Йдеться про негативний вплив радіаційного випромінювання на організм людини, рослин і тварин. Отже, моніторинг навколишнього середовища, хоча і має позитивне значення у господарській та науковій діяльності, проте, його методи ще не є досконалими. Тому покладатися лише на них не можна.

На жаль, нічим не стримувана деградація природи продовжує загрожувати не лише благоустрою людей, а й загалом існуванню життя на планеті.

«Парниковий ефект»

Парниковий ефект є природним процесом, який допомагає при нагріванні поверхні Землі та атмосфери. Це пов’язано з тим, що деякі атмосферні гази, такі як оксид вуглецю, водяна пара і метан, змінюють енергетичний баланс планети за рахунок поглинання довгохвильового випромінювання від поверхні Землі. Без парникового ефекту життя на цій планеті, ймовірно, не існувала б, так як середня температура Землі була б -18 ° за Цельсієм, а не нинішніх 15 °. Енергія від сонця проходить через атмосферу і частина енергії (26%) відбивається назад в космос хмарами та іншими атмосферними частками. Близько 19% поглинається хмарами і газами в атмосфері. З решти 55% - 4% відбивається від поверхні землі назад у космос і в середньому 51% сягає поверхні. Ця енергія використовується для нагріву поверхні землі, танення снігу і льоду, випаровування води і фотосинтезу.

Основними парниковими газами, по зменшенню впливу на тепловий баланс Землі, є: водяна пара, вуглекислий газ, метан і озон.

Цей процес викликає розвиток парникового ефекту (greenhouse effect) – нагрівання нижніх шарів атмосфери й земної поверхні, яке підсилюється з ростом концентрації парникових газів в атмосфері, що призводить до глобального потепління.

Вже зараз ми можемо спостерігати що середньорічна температура зростає, у всякому разі в нашому регіоні. Останнє десятиліття є найтеплішим за всю історію спостереження за температурою в Україну. Про наслідки глобального потепління і парникового ефекту говорити безглуздо, але висновки вже можна зробити з тієї кількості природних катаклізмів які пережила планета за останні роки.

Глобальне потепління

Глоба́льне потепління – прогресуюче поступове підвищення температури поверхні Землі, що пов’язується з парниковим ефектом і призводить до зміни клімату у глобальних масштабах. Однак слід зазначити, що достеменно причини глобального потепління невідомі. Також треба розуміти, що потепління це загальна усереднена тенденція, зміна температур відбувається нерівномірно в залежності від сезону та місцевості, більше того місцями в деякі сезони клімат навіть стає холоднішим. Наприклад в Україні температури у зимовий період зросли значно більше ніж в літній, а в центральній Росії (Московський регіон) при значному потеплінні взимку літні температури не змінилися, а осінні похолоднішали.

За останню сотню років середня температура повітря над сушею зросла, як стверджується, більш, ніж на пів градуса. За даними доповіді Міжнародної групи експертів з питань зміни клімату це зростання складає за останні сто років 0,74 – 0,18 ^oC.

Наукова думка, виражена Міждержавною групою експертів по зміні клімату (МГЕЗК) ООН, полягає в тому, що середня температура по Землі піднялася на 0,7 °C з часу початку промислової революції (з другої половини XVIII століття), і що «велика частка потепління, що спостерігалося в останні 50 років, викликана діяльністю людини «в першу чергу викидом газів, що викликають парниковий ефект, таких як вуглекислий газ (CO₂) і метан (CH₄). Оцінки, отримані по кліматичних моделях, на які посилається МГЕЗК, кажуть, що в XXI столітті середня температура поверхні Землі може підвищитися на величину від 1,1 до 6,4 °C. В окремих регіонах температура може небагато знизитися.

Крім підвищення рівня Світового океану підвищення глобальної температури також призведе до змін в кількості і розподілі атмосферних опадів. У результаті можуть почастішати природні катаклізми, такі як повені, посухи, урагани та інші, знизиться врожай сільськогосподарських культур на постраждалих територіях і підвищиться – в ​​інших зонах (за рахунок збільшення концентрації вуглекислого газу). Потепління має, по всій вірогідності, збільшувати частоту і масштаб таких явищ.

Потепління клімату може призвести зміщення ареалів видів до полярних зон і збільшити ймовірність вимирання нечисленних видів – мешканців прибережних зон і островів, чиє існування в наш час знаходиться під загрозою.

Деякі дослідники вважають, що глобальне потепління – це міф, частина науковців відкидає можливість впливу людини на цей процес. Є ті, хто не заперечує факт потепління і допускає його антропогенний характер, але не погоджується з тим, що найбільш небезпечними з впливів на клімат є промислові викиди парникових газів.

Кислотні опади – усі види опадів, показник рН яких менший, ніж середнє значення рН дощової води, що дорівнює 5,6. Кислотний дощ утворюється в результаті хімічної взаємодії оксидів сірки і азоту з водою в атмосфері. Нині наслідки кислотних дощів спостерігаються практично у всіх країнах земної кулі. Вони негативно впливають на водоймища (озера, ріки, ставки), наземну рослинність (особливо чутливі до кислотних дощів хвойні ліси), руйнують будівлі та пам’ятки культури, трубопроводи, знижують родючість ґрунтів тощо.

Найбільш характерні кислотні дощі для індустріальних країн з високорозвиненою енергетикою. Найбільшу втрату вони нанесли лісам Центральної Європи, зокрема 35% лісів Німеччини (на площі більш 2,5 млн. га) ушкоджені ними. Збиток від кислотних дощів для європейських лісів оцінюється в 118 млн. м3 деревини в рік (з них близько 35 млн. м3 на європейській території Росії). У меншому ступені від кислотних дощів страждають сільськогосподарські рослини, оскільки підкислення ґрунтів тут можна контролювати агрохімікатами. Для боротьби з кислотними дощами необхідно направити зусилля на скорочення викидів забруднюючих речовин тепловими електростанціями. А для цього необхідно: використання низько сірчисте вугілля чи його очищення від сірки; установка фільтрів для очищення газоподібних продуктів; застосування альтернативних джерел енергії.

Озонові діри – це зтоншування озонового шару до 50%. Ще у 1985р. британські дослідники виявили над Північним і Південним полюсами області атмосфери зі зниженим вмістом озону (до 50%). Нині більшість учених дійшли висновку, що озоновий шар Землі руйнують фреони – хлорфторфуглеводні, надзвичайно хімічно стійкі речовини, що застосовуються як холодагенти в холодильниках, а також аерозолі. Руйнування озонового екрану призведе до високих рівнів ультрафіолетового випромінювання на Землі, що сприятиме збільшенню випадків раку шкіри у людей, мутацій у рослин тощо.

Багато хто не розуміє, чому озонова діра утворюється в Антарктиці, у той час як основні викиди фреонів відбуваються в Північній півкулі. Річ у тому, що фреони добре перемішані в тропосфері і стратосфері. З причини малої реакційної здатності вони практично не витрачаються в нижніх шарах атмосфери і мають термін життя в декілька років або навіть десятиріччя. Тому вони легко досягають верхніх шарів атмосфери. Антарктична «озонова діра» існує не постійно. Вона з’являється наприкінці зими – на початку весни. Причини, за якими озонова діра утворюються в Антарктиці, пов’язані з особливостями місцевого клімату. Низькі температури антарктичної зими приводять до утворення полярного вихору. Повітря усередині цього вихору рухається здебільшого замкнутими траєкторіями навколо Південного полюса. В цей час полярна область не освітлюється Сонцем, і там озон не утворюється. З настанням літа кількість озону збільшується і знову приходить до норми. Тобто коливання концентрації озону над Антарктикою – сезонні. Проте, якщо відстежити зміни усередненої протягом року концентрації озону і розміру озонової діри протягом останніх десятиріч, то є певна тенденція до падіння концентрації озону.

Контрольні питання:

1. У чому полягає сутність поняття «стратегія сталого розвитку»?

2. Назвіть одне з ключових понять Всесвітньої стратегії розвитку суспільства.

3. Що таке глобальні проблеми?

4. Охарактеризуйте класифікацію глобальних проблем. Які з них потребують нагального вирішення?

5. Чи стосуються глобальні проблеми України?

6. Назвіть основні глобальні проблеми в екологічній сфері.

7. Що на ваш погляд є причиною всіх глобальних проблем?

Завдання

Кожна країна вирішує проблеми екології, спираючись на міжнародний досвід. До важливих документів, що формують міжнародні екологічні керівні принципи, які є основою для екологічної політики та створюють фундамент для відповідної діяльності, належить “Декларація про навколишнє середовище та розвиток”( Ріо-де-Жанейро).

• Прочитайте основні принципи Декларації (Додаток 1).

• Поясніть з коментарем кожний принцип.

• Які принципи, на вашу думку, пріоритетні для України? Чому?