3.Екологічна стандартизація.

Екологічні стандарти – це такі технічні вимоги, за допомогою яких регулюється стан, відтворення, охорона і використан­ня навколишнього природного середовища та природних ресурсів і тим самим попереджуються негативні впливи на здоров'я, діяльність людини та довкілля.

Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання та охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середо­вища, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів. Екологічні стан­дарти розробляються і вводяться в дію в порядку, що встановлюється законодавством України.

Екологічні стандарти поділяють на дві групи: стандарти якості навко­лишнього середовища для проживання (ambient standards); стандарти на вміст екологічно шкідливих домішок у продукті (content standards). За допомогою стандартів якості навколишнього середовища для про­живання регулюють максимально допустимі концентрації забруднюючих речовин у довкіллі (атмосфері, воді, ґрунтах). Стандарти на вміст еколо­гічно шкідливих домішок у продукті регулюють максимально допустимі концентрації шкідливих речовин у продуктах (наприклад, сірки в нафті, свинцю в пальному тощо).

Екологічні стандарти поділяються на міжнародні, державні, галузеві та локальні. Міжнародні стандарти затверджуються і впроваджуються Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), державні – спеціальними по­становами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, галузеві – наказом відповідного міністерства чи відомства, локальні – постановою відповідного територіального при­родоохоронного органу в межах його компетенції.

1. Система стандартів iso 14000.

Система стандартів ISO 14000 орієнтована не на кількісні параметри (обсяг викидів, концентрації речовин тощо) і не на технології (вимога використовувати або не використовувати певні технології, вимога використовувати «найкращу доступну технологію»).

Основним предметом ISO 14000 є система екологічного менеджменту. Типові положення цих стандартів полягають у тому, що в організації повинні виконуватися визначені процедури, повинні бути підготовлені певні документи, призначені відповідальні за визначені сфери екологічно значимої діяльності.

Стандарти серії ISO 14000 не містять ніяких «абсолютних» вимог до впливу організації на навколишнє середовище, за винятком того, що організація в спеціальному документі (екологічній політиці) повинна оголосити про своє прагнення відповідати національному природоохоронному законодавству і національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що ISO 14000 як міжнародні стандарти не повинні втручатися у сферу дій національних нормативів. З іншого боку, попередником ISO є «організаційні» підходи до якості продукції (наприклад, концепція «загального управління якістю»), згідно з якими, ключем до досягнення якості є побудова належної організаційної структури і розподіл відповідальності за якість продукції і послуг.

У впровадженні стандартів ISO 14000 світовими лідерами є такі індустріально розвинуті країни, як Японія, Німеччина, Великобританія, Швеція.