3. Сучасний стан мінерально-сировинної бази України.

Україна, без сумніву, відноситься до одного з найбільш насичених мінеральними ресурсами регіонів світу.

На сучасному етапі у Державному кадастрі надр України налічується більше ніж 8130 родовищ 98-ми видів корисних копалин і, крім нього, майже 12000 їх проявів. За обсягом розвіданих запасів вугілля, залізних, марганцевих і титано-цирконієвих руд, а також графіту, каоліну, калійних солей, сірки, вогнетривких глин, облицювального каменю Україна на­лежить до однієї з провідних країн світу. Зокрема, відношення запасів вугілля стосовно світового рівня становить 7,1%, залізних руд – 15%, марганцевих – 42,8%, сірки – 17,2%.

Недоліки мінерально-сировинної бази України:

• на державний балансовий облік поставлено родовища, які не відповідають економічним умовам ринку. Ак­туальним залишається питання переоцінки їхнього наявного фонду.

- поклади залізних, марганцевих, а також уранових руд, що є головними і традиційними для України, відносяться до порівняно низькоякісних, а поклади вугілля характеризуються більш складними гірничо-геоло­гічними умовами розробки.

- обмеженість ресурсів викопних вуглеводнів – нафти та природного газу.

- відсутність (за окремими винятками) кольорових і рідкісних металів, найважливіших агроруд та деяких інших корисних копалин.

- недостатній ступінь вивченості виявлених перспективних об'єктів залишається, а звідси – невизначеність їхніх інвестиційних можливостей.

- конкурен­тоспроможність наявних ресурсних об'єктів є низькою або недостатньо з'ясованою. У зв'язку з цим доцільним є імпорт таких видів сировини і металів, як глинозем, магнезит, плавиковий шпат, мідь, свинець, цинк, олово, нікель, хром, молібден, вольфрам тощо.

Останніми роками у сфері мінерально-сировинної бази сталися позитивні зрушення. Підтверджено реальні можливості щодо подаль­шого приросту запасів кам'яного та бурого вугілля, нафти, газу, урану. Відкрито нові родовища газу на шельфі Азовського і Чорного морів. Активізація зусиль геологічної служби на пошуках і оцінці нетрадицій­них для країни корисних копалин призвели до виявлення низки рудних ділянок перспективних на мідь, свинець, цинк, золото, молібден, ва­надій, рідкісні і рідкісноземельні елементи, плавиковий шпат та деякі інші види корисних копалин. Відкриваються можливості виявлення на їхній базі інвестиційно привабливих об'єктів надрокористування. Крім того, продовжились пошуки алмазів, металів платинової групи, нікелю, фосфоритів.

Контрольні питання:

1. Що таке корисні копалини, за якими ознаками їх класифікують?

2. Охарактеризуйте класифікацію корисних копалин.

3. Розкрийте сутність поняття «запаси корисних копалин», їх класифікація.

4. Проаналізуйте сучасний стан мінерально-сировинної бази України.

5. Які запаси горючих корисних копалин є в Україні?

Управління природокористуванням

1. Мета, завдання і напрямки управління в галузі екології.

2. Функції і ієрархія державної системи управління.

3. Мета діяльності і завдання Міністерства екології і природних ресурсів України.

1. Мета, завдання і напрямки управління в галузі екології.

Сфера використання природних ресурсів: земельних, водних, лісових, надр землі, атмосферного повітря – потре­бує особливо ретельної організації, оскільки від цього зале­жить стан економіки держави, здоров'я і добробут нашого народу. Саме тому управління природокористуванням віді­грає провідну роль в еколого-економічних відносинах.

Державне управління природокористуванням – це діяльність держави, спрямована на організацію раціонального використання та відтворення природних ресурсів, охорону НПС, а також забезпечення законності в еколого-економіч­них відносинах.

Згідно чинного екологічного законодавства управління в галузі екології – це урегульовані правовими нормами суспіль­ні відносини, в яких реалізується діяльність державних орга­нів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, що спрямована на забезпечення ефективного викорис­тання природних ресурсів, охорони навколишнього природ­ного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізич­ними особами, дотримання екологічного законодавства, попе­редження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян.

Метою управління в галузі охорони НПС є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення введення ефективних комплексних заходів щодо хорони НПС, раціонального використання природних ресурсів.

Основні завдання управління:

• реалізація державної екологічної політики, спрямованої на забезпечення ефективного використання і відтворення природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища й забезпечення екологічної безпеки, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу господарської та іншої діяльності незалежно від форм власності;

• державний контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами, іноземними юридичними і фізичними особами на відповідній території, дотриманням екологічних вимог у пунктах пропуску через державний кордон;

• інформування населення за допомогою засобів масової інформації про екологічний стан навколишнього природного середовища на відповідній території, у тому числі стан екологічної безпеки об'єктів господарської та іншої діяльності;

• організація проведення державної екологічної експертизи.

До важливих завдань управління відноситься функція державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства.

Основні напрямки державного екологічного управління:

• охорона НПС;

• екологічне оздоровлення деградованих природних об’єктів та ландшафтів;

• формування національної екомережі;

• забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами;

• розвиток національного екологічного партнерства та підприємництва.

Державне управління природокористуванням визначається державною екологічною політикою.

В ос­нову її формування покладений принцип, відповідно до якого екологічна безпека є важливим елементом і складовою національної безпеки держави. Особливістю екологічної політики є вміння вибирати найбільш ефективні методи реалізації практичних заходів у різних сферах громадського життя для до­сягнення поставлених цілей. Це узгоджується з наведеним у міжнародному стандарті ISO 14001-97 визначенням екологіч­ної політики як політики, що створює основу для діяльності та досягнення екологічних цілей і завдань.

Реалізація державної екологічної політики здійснюється на трьох рівнях управління – національному, регіональному і місцевому. Управління в галузі природокористування здій­снюється згідно з Постановою Верховної ради України від 5.03.1998 року № 188/98-ВР «Про основні напрямки державної політики України в галузі охорони навколишнього середо­вища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки».