Обстеження пацієнтів

проводять за визначеною схемою і включає в себе суб’єктивні, об’єктивні і додаткові методи.

До суб’єктивних методів відносять те, що може сповістити сам хворий, його родичі або оточуючі. Основним методом суб’єктивного обстеження хворого є розпитування.

Щоб зібрати цінні для діагностики відомості, необхідно спиратися на власні знання і досвід, бути тактовним і терплячим. Всі дані, зібрані під час опитування, заносять в амбулаторну картку або історію хвороби. Схема розпитування повинна складатися із наступних розділів:

- Загальні відомості про хворого ( прізвище, ім’я, по батькові, вік, освіта, сімейне становище, професія і в якій установі працює та на якій посаді, місця проживання, дату звернення за допомогою ).

- Скарги хворого – включає детальну характеристику (деталізацію ) скарг.

- Анамнез (спомин ) теперішнього захворювання.

- Анамнез життя або загальний анамнез.

- Розпитування по окремим органам і системам.

Скарги хворого – нерідко відіграють вирішальну роль для розпізнавання за-хворювання, дають уяву які органи і системи страждають під час хвороби. Скарги хворого слід збирати активно (за допомогою навідних питань ) і систематизовано

(за визначеною схемою ).

Анамнез захворювання дає уявлення про стан хворого на момент обстеження, про розвиток даної хвороби. З цією метою визначають:

- характер початку захворювання;

- перебіг захворювання;

- появу перших симптомів та їх змінення;

- з чим пов’язує хворий виникнення хвороби;

- чи виникало подібне захворювання раніше;

- чи звертався за медичною допомогою, чим лікувався і з яким ефектом.

- якщо захворювання хронічне, то де обстежувався і лікувався до цього загострення, з яким ефектом.

- як часто виникають загострення, з чим вони пов’язані і як довго тривають.

Історія теперішнього захворювання дає уявлення про загальну картину хвороби та її розвиток – динаміку.

Історія життя хворого – медична біографія хворого по основним періодам його життя. Анамнез починають збирати із таких даних:

• місце народження і проживання – має значення для ендемічних захворювань (типових для визначеної геохімічної області), дає уяву про кліматичну зону проживання.

• умови, в яких виріс;

• хвороби, перенесені в дитинстві;

• умови життя і праці в теперішній час;

• харчування і образ життя (харчування може бути недостатнім або не-раціональним, спосіб життя – малорухомим або активним );

• шкідливі звички (паління і скільки цигарок на день, та з якого віку почав палити, зловживання алкоголем);

• дані при стан здоров’я родини, близьких родичів з метою виявлення спадкових захворювань;

• дані про захворюваність туберкульозом, венеричними захворюваннями, хворобою Боткіна, СНІДом;

• контакт із інфекційними хворими ( чи був і як тривало );

• обов’язково збирається алергічний анамнез;

Всі дані зібрані про життя і захворювання пацієнта є строго конфіденційними, не підлягають розголошенню. Далі переходять на розпитування по окремим системам.

• В першу чергу визначають зміни в загальному стані хворого – самопочуття, зміни маси тіла, працездатність, стомлюваність, гарячковий стан.

• Система дихання – чи має хворий скарги з боку дихальної системи – кашель, задишка, кровохаркання, біль в грудній клітці.

• Серцево-судинна система – чи має хворий скарги з боку ССС – біль в ділянці серця, серцебиття, головокружіння, головний біль, набряки.

• Система травлення – чи має хворий скарги з боку системи травлення – зміна апетиту, біль в животі, нудота, блювання, присмаки у роті, розлади стулу.

• Сечостатева система – чи має хворий скарги з боку сечостатевої системи – біль в попереку, розлади сечовипускання.

• Нервова система – чи є у хворого скарги з боку нервової системи – порушення сну, головні болі, запаморочення, напади епілепсії, судоми, порушення чутливості, емоційний стан хворого.

Наступним кроком в обстеженні хворого буде об’єктивне обстеження.

Об’єктивне обстеження дає необхідні відомості про загальний стан організму, його органів і систем. Об’єктивні обстеження проводиться по визначеній схемі, всі отримані дані заносять в амбулаторну карту або в історію хвороби. Спочатку проводять огляд хворого, потім пальпацію, перкусію і аускультацію по схемі:

- органи системи дихання;

- органи серцево-судинної системи;

- органи системи травлення;

- органи сечовивідної системи;

- опорно-руховий апарат, ендокринна і нервова системи.

Огляд пацієнта досить інформативний метод клінічного обстеження пацієнта, який вимагає повноти і послідовності проведення (від голови до п’ят). За допомогою огляду визначають загальний вигляд хворого та окремих частин його тіла. Необхідною умовою при проведені огляду – достатнє освітлення. Якщо хворий перебуває у ліжку, звертають увагу на його положення. Положення у ліжку може бути:

• активним;

• пасивним;

• вимушеним;

• ортопноє, коли хворий займає положення напівсидячи, для зменшення задишки. Отже ортопноє – стан, коли задишка посилюється у горизонтальному і зменшується у вертикальному положенні.

Далі звертають увагу на стан свідомості, яка може бути ясною (норма) і порушеною. Виділяють такі види порушення свідомості:

• Сопор – сплячка, стан із якого хворого можна вивести на короткий час сильним збудником ( оклик, біль), при цьому рефлекси збережені.

• Ступор – стан приголомшення. Хворий слабо орієнтується в оточенні (час, місце), на питання відповідає із затримкою.

• Кома – повна втрата свідомості, з відсутністю рефлексів і порушенням вітальних функцій організму.

• Марення – поява у хворого бачень, не пов’язаних із реальним життям.

Під час загального огляду звертають увагу на вираз обличчя (перелякане, втомлене, страждальницьке, нерухоме, байдуже), яке може свідчити про симптоми деяких хвороб. Важливі відомості дає огляд будови тіла, яка включає в себе конституцію, масу і зріст людини. Конституція – сукупність анатомо-фізіологічних особливостей організму. Конституція людини закріплена генетично і визначає індивідуальну реактивність організму, його адаптаційні особливості, перебіг фізіологічних і патологічних процесів. Розрізняють три типи конституції людини:

• нормостеніки – з пропорціональною будовою тіла;

• астеніки – високі, вузькі у плечах;

• гіперстеніки – низькі, широкі у плечах.

Маса тіла людини може бути: недостатньою – зниженого вигодування; нормальною – задовільне вигодування; надмірною – підвищеного вигодування; кахексія – крайній ступень схуднення.

При загальному огляді звертають увагу на форму голови (мікро-, макроцефалія, «баштовий череп»), положення голови (мимовільні рухи, хитання). Крім цього можлива поява на обличчі ознак протилежної статі (оволосіння у жінок при ендокринних порушеннях), одутлість (при захворюваннях нирок і ендокринних порушеннях ). Існують деякі зміни в обличчі, типові для певних хвороб:

• обличчя Корвізара – одутле, жовтувато-бліде, акроціаноз;

• акромегалічне – збільшення випнутих частин (ніс, підборіддя), при ендокринному захворюванні;

• обличчя «воскової ляльки» - одутле, бліде з жовтуватим відтінком, при анемії Аддісона-Бірмера;

• обличчя Гіппократа – бліде, з загостреними рисами, типове для колаптоїдних реакцій.

Потім звертають увагу на повіки і форму очної щілини:

• набряклість повік – захворювання нирок;

• ксантоматоз – холестеринові мішечки жовтуватого кольору на повіках, при ураженнях печінки і атеросклерозі;

• витрішкуватість (екзофтальм або випинання очей) – при захворю-ваннях щитоподібної залози.

Важливе значення мають форма і розмір зіниць :

• міоз – звуження зіниць, при уремії, пухлинах і крововиливах у мозок;

• мідріаз – розширення зіниць – ознаки коми;

• анізокорія – зіниці очей неоднакового розміру.

При огляді порожнини роту звертають увагу на стан слизової оболонки – висипки, виразки, тріщини, крововиливи, які є ознаками хвороб. Відсутність багатьох зубів може сприяти виникненню захворювань травного каналу, а наявність каріозних зубів є джерелом хронічних інфекцій. Обов’язково оглядають язик – в нормі він вологий, чистий, але при деяких захворюваннях він вкривається нальотами (білим, жовтим, темно-коричневим), стає сухим, змінюється структура його поверхні – гладкий, тріщини, «лакований».

При огляді шиї звертають на такі можливі зміни:

• зміна конфігурації – потовщення дифузне або часткове при захворюван-нях щитоподібної залози;

• збільшення шийних лімфатичних вузлів при туберкульозі, онкологічних захворюваннях і хворобах крові;

• патологічна пульсація судин – при хворобах крові, серця.

Велике значення в діагностиці внутрішніх хвороб має огляд шкіри. В нормі шкіра блідо-рожевого кольору, еластична з нормальним тургором. При певних захворюваннях змінюється колір шкіри:

• блідість – анемії, колаптоїдні реакції, захворювання крові, серця;

• ціаноз – синюшність, яка спостерігається при критичних станах, хворобах крові, серця. Ціаноз може бути дифузним (всього тіла) і акроціаноз – периферійна синюшність;

• іктеричність – жовтушність при захворюваннях печінки і крові;

• сірувато-землистий – при онкологічних захворюваннях.

Зменшення еластичності шкіри спостерігається при зневоднюванні організму, ендокринних хворобах, кахексії. Крім цього шкіра може бути сухою – при трофічних порушеннях, і надмірно вологою – гарячка, туберкульоз, ендокринні хвороби.

Пальпація – метод обстеження пацієнта за допомогою дотику (тактильне відчуття), проводиться пальцями однієї руки або обох рук (бімануальна). За допомогою цього методу визначають фізичні властивості досліджуваних об’єктів (органів, утворень), зокрема такі, як величина, форма, щільність, рухомість, температура, вологість тощо. Один із основних методів, що широко застосовується в клінічній практиці. Цей метод дає цінні відомості під час дослідження шкіри, суглобів, кісток, м’язів, лімфатичних вузлів, щитоподібної залози, грудної клітки, ділянки серця, периферійних судин, живота і органів черевної порожнини. Під час пальпації потрібно дотримуватись певних умов і технічних правил.

Перкусія – вистукування, постукування. Принцип його полягає в тому, що під час постукування в певній ділянці тіла виникають різні звуки, характер яких залежить від структури і ступеня пружності тканин. Перкуторним методом досліджуються органи грудної клітки (легені і серце), органи черевної порожнини (печінка, шлунок, кишечник).

Аускультація – вислуховування, метод дослідження звуків, які утворюються самостійно в різних внутрішніх органах під час їх діяльності. Звуки виявлені під час аускультації відзначаються певною гучністю, тривалістю і висотою. Об’єктами аускультації передусім є органи грудної клітки (легені і серце), деякі периферійні судини (сонна, стегнова, плечова артерії, яремна вена), та меншою мірою – черевна порожнина (шлунок, кишки), в яких визначають нормальні і патологічні звукові явища.

Інструментальні і лабораторні методи, хоч їх і прийнято вважати допоміжними чи додатковими, у деяких випадках набувають значення основних методів дослідження , без яких встановити діагноз захворювання стає сумнівним або взагалі неможливим. До них відносять:

• Х - променеве дослідження – скопія, графія з використанням контрастних речовин і без них, томографія, комп’ютерна томографія.

• Ендоскопічні методи – метод дослідження слизової оболонки порожнистих органів за допомогою ендоскопів – езофагоскопія, гастроскопія, дуоденоскопія, іригоскопії, колоноскопії, лапароскопія.

• Методи функціональної діагностики – визначення функціональних проявів систем і органів під час різних захворювань – спірографія, електрокардіографія, фонокардіографія, сфігмографія.

• Ультразвукові дослідження (УЗД) – метод дослідження органів за допомогою ультразвукових сигналів, відбитих від тканин організму.

• Радіонуклідні методи – реєстрація випромінювань уведених в організм радіонуклідів. Застосовують радіоактивні ізотопи. Розподіл ізотопів в органах реєструється сканером.

• Лабораторні методи – фізичні (колір, густина, щільність, запах), хімічні (кислотність, вміст хімічних складових), біохімічні, мікроскоп-пічні, бактеріологічні і вірусологічні, імунологічні.

• Морфологічні методи дослідження – діагностичні пункції, пункцій ні біопсії.