Колір мінералів

Колір мінералів визначається їхнім хімічним складом, кристалічною структурою, механічними домішками. В звичайних умовах він є характерною і постійною ознакою, але інколи один і той же мінерал буває забарвлений у різні кольори. Розрізняють колір мінералів у суцільному стані і в порошку. Оскільки лише порівняно невелика кількість мінералів має постійне забарвлення (малахіт - зелений, сірка - жовта), а багато мінеральних видів різнобарвні (кварц білий, чорний, димчастий, рожевий, зелений), надійною ознакою є колір порошку мінералу, або його риска. Колір риски визначають, потерши мінералом об шорстку поверхню фарфорової пластинки (бісквіта). Для кожного мінералу встановлюють дві характеристики: колір його в суцільному стані (в куску), який визначається візуально, і колір риски. Остання характеристика особливо важлива для непрозорих, густо забарвлених мінералів. Колір сліду частіше співпадає з кольором самого мінералу, але інколи між ними існують відмінності.

Блиск мінералів

Розрізняють і декілька різновидів блиску мінералів:

• мінерали з металічним чи напівметалічним блиском. Так блищать самородні метали, сульфіди, деякі оксиди, графіт.

• мінерали з неметалічним блиском. Це аморфний, скляний, жирний, перламутровий, шовковистий, восковий блиск.

Окремі мінерали в взагалі не блищать, у цьому разі їхній блиск характеризують як матовий.

Спайність

Спайністю називають здатність мінералів розколюватися чи розщеплюватись за певними площинами, паралельними дійсним чи можливим граням кристала які називають площинами спайності. Вони утворюються внаслідок неоднакових сил зчеплення між певними пласкими сітками кристалічної решітки кристала.

Розрізняють такі ступені спайності:

• Цілком досконалу - мінерал розщеплюється пальцями на окремі гладенькі пластини;

• Досконалу - мінерал від легкого удару розколюється в одному чи кількох напрямках з утворенням рівних гладеньких поверхонь;

• Середню - утворюються окремі уламки, обмежені рівними і нерівними поверхнями;

• Недосконалу - переважають уламки з нерівними поверхнями;

• Цілком недосконалу - всі уламки мають нерівні поверхні, тобто в цьому разі спайності немає зовсім.

Твердість

Під твердістю мінералів розуміють їхню здатність протистояти зовнішній механічній дії (дряпанню, різанню, стиранню, тощо). Твердість залежить від особливостей кристалічної структури мінералів. Німецький мінералог Ф.Моос запропонував десятибальну шкалу, в якій мінерали групуються відповідно до їхньої відносної твердості. Шкалу назвали його ім’ям - шкалою Мооса, або мінералогічна шкала твердості. Вона складається з 10 мінералів-еталонів, з яких кожний наступний завдає подряпин кожному попередньому. Мінерали з рівними значеннями твердості не дряпають один одного. Твердість цих мінералів умовно позначається балами: Тальк - 1б. Гіпс - 2б. Кальцій - 3б. Флюорит - 4б. Апатит - 5б. Ортоклаз - 6б.Кварц - 7б. Топаз -8б. Корунд - 9б. Алмаз - 10б.

Шкала твердості відносна. За її допомогою можна встановити лише який мінерал твердіший. Для порівняння наведено абсолютну твердість мінералів-еталонів, виміряну на спеціальних приладах - склерометрах. Мінерали з твердістю 1...2, за шкалою Мооса, умовно вважаються м´якими, з твердістю 3...6-середньої твердості, 6 і вище – твердими. За відсутності шкали Мооса орієнтовану твердість можна визначити підручними засобами. Такими можуть бути:

• Графіт м´якого олівця – 1б.

• Кухонна сіль – 2б.

• Ніготь пальця – 2,5б.

• Мідна монета – 3б_.

• Залізних цвях – 4б.

• Стальний ніж – 5,5 – 6б.

• Швацька голка – 6б.

Переважна кількість мінералів мають твердість не вище 7 б. Мінерали з більшею твердістю зустрічаються рідко.