Оболонки земної кулі
Земна куля складається з ряду оболонок – геосфер, що відрізняються одна від одної складом, або станом речовини. Крім відомих з географії літосфери, гідросфери, біосфери, ноосфери, атмосфери, Земля як об’єкт геології складається з земної кори, мантії (верхньої та нижньої), ядра (зовнішнього, внутрішнього).
Земна кора
Земна поверхня вкрита осадовими породами (глинами, пісками, пісковиками, гіпсами, вапняками), потужність цього шару від 0 до 15км. Осадовий шар складений породами, що утворилися в результаті осадження з вод морів, озер, річок. Давні товщі осадових порід метаморфізувалися (гнейси, сланці) і виділилися окремим шаром. Ще нижче розміщуються магматичні гірські породи, які утворилися при застиганні силікатної речовини - магми. У верхній частині кори знаходяться легкі (кислі) породи типу гранітів, що виділяються в окремий гранітний шар. Інколи його називають гранітно-гнейсовим. Він повсюди на суходолі підстилає осадовий чохол. Потужність шару становить 10-20км. Під гранітно-гнейсовим присутні породи,що відповідають базальтам. Цей шар називається базальтовим. Породи базальтового шару, як і гранітного, мали утворитися як за рахунок застигання лави відповідного складу, так і за рахунок метаморфізації осадових пород. Потужність цього шару досягає 40км. Межа між гранітним і базальтовим шаром називається розділ Конрада. Вона не скрізь виразно простежується по причині дифузійного проникнення маси базальтового шару в гранітний і навпаки, а також за рахунок
Рисунок 1.1 Оболонки Земної кулі
знищення блоків земної кори і поступового переходу одних порід в інші.
Океанічний тип земної кори складається осадового та базальтового шарів. Такий тип притаманний ложу океана та глибоководним океанічним западинам (базальтовий тип). Осадовий шар в верхній частині кори складається з пухких осадів віком 140-150млн років. Потужність осадів – сотні метрів. У нижній частині консолюдовані породи перемежуються з базальтовими та вулканічними породами.
Під океанами потужність земної кори менше. Під Атлантикою вона має 10-15 км, а в центральній частині тихого океану 4-6 км. У місцях відсутності гранітів дно океанів молоде, тут самий молодий базальт має вік лише 2 млн років, а самий древній - 150 млн.
Мантія
Нижче земної кори розміщується мантія. Межа між земною корою та мантією визначається умовно по розділу Мохоровичича, де помітно змінюється швидкість поширення сейсмічних хвиль. Мантія поширюється до 2900 км. У мантії по будові, складу, властивостях та інших ознаках виділяються 3 шари:
Верхня мантія (шар В - шар Гутенберга) - астеносфера. Вона відіграє вирішальну роль у тектонічних процесах верств, що залягають вище. В цій зоні спостерігаються осередки глибокофокусних землетрусів, зароджуються магматичні розплави, які за сприятливих умов проникають в товщу земної кори. Земна кора разом з надастеносферним шаром верхньої мантії складають літосферу Землі - єдиний жорсткий шар, який ніби плаває в пластичній астеносфері;
Шар С (шар Голіцина) - середня мантія – простягається до глибини 1000 км, за складом вона принципово не відрізняється від верхньої.
Шари D' і D'' – нижня мантія – потужність майже 2000...2900 км. Тут спостерігається поступове зростання швидкостей у шарі D'' Межу між мантією і ядром називають поверхнею Віхерта-Гутенберга. Згідно сейсмічних даних, речовина цієї оболонки знаходяться у твердому стані за винятком окремих локальних утворень.