24.Міжнародна правосуб’єктність державоподібних утворень (квазідержав).

Державоподібне утворення - це особлива історично сформована політико-релігійна або політико-територіальна одиниця (Ватикан, Мальтійський орден). Міжнародна правосуб'єктність державоподібних утворень, до яких належать так звані вільні міста та території (Краків — до 1846 р.; "вільна держава Данциг" - 1920-1939 рр.; "вільна територія Трієст"); а також такі специфічні утворення як Ватикан і Мальтійський Орден обумовлюється міжнародними договорами. Державоподібні утворення мають певну подібність з державами, проте не володіють у повному обсязі притаманними державам ознаками. Такі учасники міжнародних відносин мають право укладати міжнародні договори з іншими суб'єктами міжнародного права, відкривати дипломатичні та інші представництва, брати участь у роботі міжнародних організацій тощо.

25.Проблема міжнародної правосуб’єктності фізичних осіб.

Під фізичними особами прийнято розуміти громадян даної держави, іноземців, осіб без громадянства й осіб, що мають подвійне громадянство. Всі вони разом складають населення, що мешкає на території певної держави, що підпорядковане її юрисдикції. Держава здійснює стосовно свого населення три види юрисдикції — законодавчу (встановлює юридичний статус осіб, які складають її населення) , виконавчу (адміністративну) і судову. Міжнародне право відіграє значну роль у регулюванні прав і свобод індивіда. Роль міжнародного права в регулюванні правового статусу індивідів виражається, зокрема, у тому, що держави: — у силу звичаєвих правових норм міжнародного права взаємно визнають виняткову юрисдикцію держав у регулюванні правового статусу осіб, що складають їхнє населення; — взаємно погодилися визнавати право патриманіальної (вітчизняної) держави в установлених випадках сприяти своїм громадянам, які знаходяться за межами їх державних кордонів на іноземній території, у здійсненні їх прав, передбачених для іноземців; — на взаємних договірних засадах регулюють питання, що стосуються колізії їхніх внутрішньодержавних норм про визначення статусу осіб, що відносяться до категорій їхніх громадян (зокрема, укладаючи угоди про виключення подвійного громадянства);

— регулюють на рівні норм загального міжнародного права правове становище осіб, що входять до складу їхніх закордонних органів зовнішніх зносин (дипломатичні представництва, консульські установи і т.д.);

26.Поняття, види, способи міжнародно-правового визнання.

Термін «визнання» в міжнародне право застосовується у в зв'язку зі появою якихось нових суб'єктів, фактів, ситуацій. 2 значення. У першому випадку йдеться лише про визнання суб'єктів міжнародного права: визнання — це акт держави, яким констатується виникнення нового суб'єкти міжнародного права. У широкому значенні під міжнародно-правовим визнанням розуміється акт держави, з якого воно констатує наявність певного юридично значимого факту чи ситуації або висловлює свою згоду з юридично значущими тамеждународно-правомерними діями інших суб'єктів.

Види визнання: Основні (- міжнародно-правове визнання держав;- визнання урядів.)

і перехідні (- визнання органів національного опору (звільнення); - визнання повсталою (воюючою) боку.) основні способи: явно виражене і мовчазне У першому випадку держава що визнала робить визнання про визнання акцій іншого суб'єкта (країни, уряду, органу національного звільнення, воюючою боку), і навіть про намір налагодити з нею ті чи інакші взаємини. При мовчазному визнання висновок про визнання робиться виходячи з конкретні дії визнає держави щодо визнаного суб'єкта (підписання договору, відкриття дипломатичного представництва, запрошення відвідати країну з офіційним візитом тощо.), без будь-яких спеціальних заяв про визнання.