22. Суть та функції кредиту

  Кредит поєднує у собі два процеси:     І) акумуляцію тимчасово вільних коштів;   2) вкладення або розміщення цих коштів. Таким чином, кредит обслуговує більшу частину товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки об­мінного характеру. Він с важливим засобом забезпечення фінам сово-господарської діяльності економічних суб'єктів. Суть кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дає змогу встановити зв'язок креди­ту із системою економічних відносин. Розглядаючи суть і функціонування кредиту в сучасних умо­вах, слід враховувати, що кредит - джерело формування основ­них і оборотних фондів; він збільшує швидкість обороту фондів. Кредит тісно взаємодіє зі збалансованістю економіки, що є най­важливішою умовою ефективності суспільного виробництва - збалансованістю між тимчасово вільними ресурсами й обсягом коштів, що перерозподіляються. Недотримання цього балансу веде до перекручування природи кредиту і негативно впливає на грошовий обіг. Кредитні відносини, у свою чергу, впливають на збалансова­ність економіки, регулювання (підтримку або оптимізацію) про­порцій суспільного відтворення між виробничою і невиробни­чою сферами. В Україні відбувається перехід позикових капі­талів зі сфери виробництва у сферу обігу, що сприяє порушенню макроекономічної збалансованості. Кредит як один із факторів ринкових відносин впливає на товарно-грошову збалансованість, веде до збільшення виробництва товарів (а в 60-70-х роках, навпаки, викликав справжній товарно-грошовий дисбаланс, тому що гроші частково втрат товарне забезпечення). На діяльність підприємств кредит впливає через систему відносин комерційного розрахунку; зокрема, він впливає на відтворювальний процес через кругообіг і оборот фондів під­приємств. Із суті кредиту випливає, що він виконує функцію перерозподілу вартості в процесі відтворення. Перерозподільна функція полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту пере­даються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих і особистих потреб. Такий пере­розподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання. Тому перерозпо­діляються не лише кошти, а й матеріальні ресурси. Антипаційна (емісійна) функція полягає у створенні кредит­них грошей для грошового обігу, її виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції (звуження) регулюється кількість грошей в обігу, причому ви­лучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важ­че, ніж їх випуск в обіг. Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль над діяльністю позичальника. Можливості такого контролю ви­пливають із природи кредиту. Варто наголосити, що, вступив­ши у кредитні відносини, одержувач кредиту також повинен контролювати свою діяльність для того, щоб вчасно і повністю повернути кредитні ресурси. Оборотність кредиту дає можливість не лише виявляти по­рушення процесу виробництва або реалізації продукції, а й сти­мулює підприємство не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплати зайвих відсотків банку, до обмеження або повного припинення видачі кредитів.

23. Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин прийнято виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб'єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті - держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб'єктами є господарюючі структури, у міжнародному кредиті - резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб'єктів є фізична особа.

За такого критерію класифікації одна і та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).

Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити:

- виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

- споживчий кредит, що спрямовується на задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

На перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість знищується, "проїдається" і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, споживчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, "знищуючи" вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту.

За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п'яти років) та довгострокові (понад п'ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

За галузевою спрямованістю кредиту виділяються такі його види:

- кредити в промисловість;

- кредити в сільське господарство;

- кредити в торгівлю;

- кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

- кредити в інші галузі.

Класифікація кредиту за галузевою спрямованістю має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна специфіка кругообороту капіталу, яка обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі його види:

- кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

- кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва - житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

- кредит на створення запасів готової продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

- кредити, пов'язані з виникненням тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб'єкти повинні здійснювати платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна виділяти такі види кредиту:

- забезпечений і незабезпечений;

- прямий і опосередкований;

- строковий і прострочений, пролонгований;

- реальний, сумнівний, безнадійний;

- платний, безплатний.

Кожний із видів кредиту характеризує певну грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

24-25. Суть та призначення фінансового посередництва та його види.

Фінансове посередництво – це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб?єктами в обмін на свої зобов?язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності: на ринку з’являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули для формування вільних грошових капіталів; урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення; скорочуються витрати економічних суб?єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу. Суб?єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовимипосередниками, які поділяються на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи. Небанківські фінансово-кредитні установи – це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і розміщують їх у формі кредиту. Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб?єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а ще й як підприємства кредитної сфери. Певною характерною рисою небанківських кредитних установ є досить вузька спеціалізація, яка чітко регламентується державою.  Поява цих інститутів обумовлена низкою причин: - постійно посилюється інвестиційна активність населення, що обумовлено зростанням їх доходів; - з боку суб’єктів господарювання зростає потреба в інвестиціях; Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку з одним і тим же об?єктом – грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон?юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань.

Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності, оскільки брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов?язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім інакше – від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов?язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов?язаними з їх залученням. Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки. Їх економічне призначенняполягає в забезпеченні базовим суб?єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування (рис. 13.1) [31]. Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у [14;31]: • можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих затрат і так само оперативно повернути їх на початкові позиції; • скорочені витрат базових суб?єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів; • послабленні фінансових ризиків для базових суб?єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників; • збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу; • можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками, наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.

Становлення та розвиток фінансового посередництва в Україні відбувається дуже повільно, що пов’язано з такими проблемами: - недосконале правове поле, в межах якого функціонують ці установи й відсутність нормативних актів прямого впливу; - великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи; - сфера їх діяльності слабо контролюється державою, що значно підвищує ступень ризику всіх учасників цього процесу. У зв’язку з цим між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами йде гостра боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер. Нецінова конкуренція – конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, що виконують неоднакові операції, за якими не можна порівняти ціни. Порівняльна характеристика діяльності банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів наведена в табл. 13.1. [26]. Розвиток нових інформаційних технологій, зміни у державному регулюванні банківських систем, усунення так званих вхідних бар’єрів на ринок банківських послуг породили виразну тенденцію до посилення позицій небанківських фінансово-кредитних установ в конкурентній боротьбі з банками за клієнтів. Серед нових суперників банків – супермаркети, роздрібні торгові мережі, великі корпорації. Вони успішно конкурують з банками, за рахунок значно вигіднішої структури витрат і доходів, високої якості, зручності, а головне –