5.Швидкість обігу грошей та закон грошового обігу.

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

,

де V — швидкість обігу грошей;

P — середній рівень цін на товари та послуги;

Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (P  Q) й обернено пропорційно — з обсягом маси грошей, що є в обороті.

В Україні обсяг ВВП у 2000 р. становив 172,9 млрд грн. На початок року в обороті перебувало (за агрегатом М3) 22,1 млрд грн і на кінець року — 32,1 млрд грн, середньорічний обсяг — 27,1 млрд грн. Середня швидкість обігу гривні (V) за 2000 р. становила 6,4 раза , середня тривалість одного обороту гривні — 56,2 днів .

Як зазначалося вище, грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об’єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф — фактична маса грошей в обігу, а Мн — об’єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн — значить в обігу з’явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн — їх нестача. Причому мова йде не про всю масу грошей, що обслуговує грошовий оборот, а тільки про ті гроші, які обслуговують його частину — грошовий обіг.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

,

де P  Q — сума цін товарів, що реалізуються за певний період,

V — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

6.Грошовий мультиплікатор та процес грошово – кредитної мультиплікації.

Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.

Грошо́во-креди́тний мультипліка́тор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку:M = 1/r

Цей механізм спрощено виглядає так.

Наприклад, якщо банк, що одержав депозити(внески), повинен мати обов'язкові резерви, рівні 10% від суми депозитів, то 90% отриманої готівки він може витрачати на позички. Якщо клієнти, що одержали позички, використовують отримані гроші для оплати своїх боргів або покупки товарів, то ці гроші перейдуть у руки інших осіб, що збільшать свої внески в банках. Банки, у свою чергу, отримавши 10% у вигляді резервів витрачають отримані кошти на нові активи, що приносять прибуток.

Таким чином, хоча кожний банк дав у борг тільки 90% грошей, отриманих від клієнтів, усі банки, зрештою, розширили свої позички на суму, що у 9 разів перевищує суму вихідного депозитуі додали до своїх резервів 10% від отриманої суми депозиту. Процес грошового мультиплікатора або депозитної експансії не мав би меж зростання грошової маси, якби не було об'єктивних і суб'єктивних обмежень його зростання.

11.Сутність, цілі та інструменти грошово – кредитної політики.

Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Інструменти, якими оперує грошово-кредитна політика для регулювання грошового обігу, зображено на рис. 7.12.

 

Інструменти регулювання грошового обігу

Основною метою цієї політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.

Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів.

12.Інфляція в ринковій економіці: суть, види та причини існування. Наслідки інфляції.

 Інфляція - це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті, що виявляє себе через зростання цін. Термін інфляція (inflatio) перекладається з латинської мови як "вздуття ". Причини інфляції різноманітні, вони виникають як у процесі виробництва, реалізації товарів, так і в разі зміни маси й швидкості обороту грошей. Як правило, в основі інфляції лежить невідповідність грошового попиту й товарної маси. Диспропорції між попитом і пропозицією, перевищення доходів над споживчими витратами можуть зумовлюватись дефіцитом державного бюджету, надмірним інвестуванням ( обсяг інвестицій перевищує можливості економіки), випереджальним підвищенням заробітної плати порівняно із зростанням виробництва й продуктивності праці тощо.

Розрізняють внутрішні й зовнішні причини виникнення інфляції. Серед внутрішніх можна виділити не грошові та грошові - монетарні (рис. 5.1).