Тема 3. Правові основи фінансового контролю в Україні (2 год.) Лекція 3. (2 год.)

Мета заняття: Ознайомити студентів з правовим регулюванням фінансового контролю; основними видами фінансового контролю; правовим статусом органів, що здійснюють фінансовий контроль; навчити користуватись нормативно-правовою базою; формувати у студентів правове мислення; прививати любов до обраної професії.

План

1. Поняття, суб’єкти та об’єкти фінансового контролю.

2. Основні види фінансового контролю.

Рекомендована література: 1, 7, 14, 15, 19, 21, 22, 23, 25, 26, 28

Лекція 5. (2 год.)

Мета заняття: Ознайомити студентів з правовим статусом органів, що здійснюють фінансовий контроль; навчити користуватись нормативно-правовою базою; формувати у студентів правове мислення; прививати любов до обраної професії.

План

1. Повноваження Верховної ради України. Повноваження Рахункової Палати.

2. Повноваження Кабінету Міністрів України.

3. Повноваження Міністерства фінансів України.

4. Повноваження Контрольно-ревізійної служби України.

5. Повноваження Національного банку України.

6. Повноваження Державного казначейства України.

Рекомендована література: 1, 7, 14, 15, 19, 21, 22, 23, 25, 26, 28

1. Поняття, суб’єкти та об’єкти фінансового контролю

Державний фінансовий контроль – це одна з найважливіших функцій державного управління, спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стандартів законності, доцільності та ефективності управління фінансовими ресурсами та іншою державною власністю, а також на вжиття необхідних відповідних коригувальних і запобіжних заходів.

Підходи до визначення сутності контролю:

1. Контроль як метод (форма) управлінської (виконавчо-розпорядчої) діяльності.

2. Контроль – це особлива стадія управлінського циклу (проектування та визначення цілей; організацію виконання прийнятого рішення; контроль виконання).

3. Контроль – це форма зворотного зв’язку, за допомогою якого керована система отримує необхідну інформацію про дійсний стан керованого об’єкта та виконання управлінських рішень.

4. Контроль – це регулярна перевірка дотримання законодавства, виявленні відповідних порушень.

5. Державний контроль – це регламентована нормами права діяльність державних органів влади та управління, що базується на специфічних принципах владного впливу на об’єкт контролю.

Ознаки контролю:

• Оперативність;

• Своєчасність;

• Економічність;

• Владність (наявність у контрольних органах низки повноважень);

О.Ю Грачова характеризує фінансовий контроль як контроль з боку уповноважених державою органів і організацій за законністю дій під час збирання, розподілу та використання грошових фондів держави і муніципальних утворень з метою здійснення ефективної фінансової політики.

Державний фінансовий контроль – одна з найважливіших функцій держав­ного управління, спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стандартів законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурсами та ін­шою державною власністю, а також на своєчасне вжиття необхідних відповідних коригувальних і запобіжних заходів.

Від ефективності державного фінансового контролю багато в чому залежить економічне благополуччя нації.

Призначення фінансового контролю – сприяння успішній реалізації фінансо­вої політики, ефективному використанню фінансових ресурсів.

Організаційно-економічний зміст контролю необхідно розглядати з трьох мето­дологічних позицій:

• контроль — це економічна категорія, що має зміст і понятій­ний апарат;

• комплексна функція та невід'ємна частина діяльності з управління;

• самостійний управлінський процес і цілісна система.

Сутність контролю полягає в тому, що суб'єкт управління здійснює облік і перевірку того, як керований об'єкт виконує його вказівки.

Контроль – це процес спостереження та перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта прийнятим управлінським рішенням.

Специфікою державного контролю є те, що він реалізується в різних напрямах, але від імені та в інтересах держави.

Державний контроль – це регламентована нормами права діяльність державних органів влади та керування, що базується на специфічних принципах владного впливу на об'єкт контролю.

Загалом під державним контролем розуміють контроль з боку державних ор­ганів за дотриманням законів, нормативних актів, правомірним веденням фінан­сово-господарської діяльності, сплатою податків; форму здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів та інших нормативних актів, видаваних органами держави.

Фінансовий контроль – не лише перевірка правильності ведення фінансової доку­ментації, дотримання фінансово-господарського законодавства, виявлення порушень фінансової дисципліни. Це насамперед найважливіша функція управ­ління фінансовими, а відтак — і економічними процесами, що має спеціальну цільову спрямованість, певний зміст і специфічні способи здійснення.

У правовій літературі можна зустріти тлумачення фінансового контролю як спостереження фактичного стану показників фінансової діяльності суб'єктів фі­нансових правовідносин порівняно із заданими показниками.

Правильному розумінню фінансового контролю сприятиме виділення суб'єктів, предмета і об'єктів контролю.

Суб'єкти фінансового контролю — це державні органи, уста­нови та організації, їх структурні підрозділи, органи місцево­го самоврядування, а також окремі особи, які відповідно до чин­ного законодавства наділені контрольними функціями щодо: формування публічних фондів коштів, їх розподілу та вико­ристання; управління державним чи комунальним майном.

М. Ф. Базась поділяє суб'єктів фінансового контролю на:

• органи державної влади та управління (Рахункова пала­та, Державна податкова адміністрація України, Міністерство фі­нансів України та його підрозділи (державна контрольно-реві­зійна служба України, Державне казначейство України), Фонд державного майна України, Міністерство економіки, Міністер­ство фінансів України, Міністерство праці та соціальної політи­ки України, Державний комітет статистики України, Антимоно-польний комітет України, Національний банк України;

• спеціалізовані органи контролю (Державний комітет Украї­ни із стандартизації, метрології та сертифікації, Державний мит­ний комітет України, Державний комітет України у справах за­хисту прав споживачів, Державна інспекція України з контролю за цінами, Державна автомобільна інспекція, Державна пожеж­на інспекція, Державна санітарна інспекція);

• ради депутатів різних рівнів та їхні комісії, незалежні профспілки, члени партій та рухів;

• незалежні спеціалізовані фірми (аудиторські фірми), окре­мі фізичні особи (аудитори);

• контрольно-ревізійні служби міністерств, відомств, кон­цернів, асоціацій, акціонерних виробничих об'єднань;

• утворені власником органи, бухгалтерська та фінансово-економічна служби, аудиторські фірми (аудитори)¹.

Враховуючи викладене вище, вважаємо, що суб'єкти фінан­сового контролю поділяються на суб'єктів, що здійснюють фі­нансовий контроль та контролюючих суб'єктів.

До суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, відносяться Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Мі­ністерство фінансів України, Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, які поряд з виконанням інших функцій наділені контрольними повноваженнями. Для цих суб'єктів контрольна функція у фінансовій сфері є другорядною.

До контролюючих суб'єктів відносяться: Рахункова палата, органи державної податкової служби України, Національний банк України, Державна митна служба України, Державне каз­начейство України, Державна контрольно-ревізійна служба Украї­ни, Аудиторська палата України, Державний комітет фінансо­вого моніторингу, інші державні органи, недержавні організації, незалежні аудитори, також відповідні служби підприємств, уста­нов, організацій, основною функцією яких є здійснення фінан­сового контролю.

В Україні вищим органом фінансового контролю, хоча про це не йдеться у чинному законодавстві, можна вважати Рахун­кову палату, оскільки це єдиний державний орган фінансового контролю, правовий статус якого визначено у Конституції Украї­ни, що має широкі контрольні повноваження.

Об'єкт фінансового контролю — це фінансова та пов'язана з нею господарська діяльність підконтрольних суб'єктів, стан їх внутрішнього контролю, на яку спрямовуються дії контролюю­чих суб'єктів чи суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, публічні фінанси, майно, що належить державі чи органам міс­цевого самоврядування.

Підконтрольний суб'єкт — це підприємства, установи, орга­нізації, державні органи, органи місцевого самоврядування, їх структурні підрозділи тощо, що беруть участь у формуванні, роз­поділі і використанні публічних фондів коштів, управлінні дер­жавним чи комунальним майном.

Предмет фінансового контролю — це окремі аспекти фінан­сової і пов'язаної з нею господарської діяльності підконтроль­них суб'єктів, фінансові, бухгалтерські документи, що відобра­жають рух публічних фінансів тощо.

У науковій та навчальній літературі, нормативних актах у більшості випадків предмет фінансового контролю не виділяєть­ся, він ототожнюється з об'єктом контролю. Предметом державного фінансового контролю є наявність, стан і/або дія будь-якої ланки системи його об'єктів. Стверджують також, що безпосереднім предметом фінансового контролю виступають усі етапи бюджетного процесу, надходження податкових та інших платежів до бюджету, відрахування в поза­бюджетні фонди, цільові бюджетні фонди, дотації, субсидії, трансферти тощо.

До функцій фінансового контролю відно­сяться: інформаційна, аналітична, стабілізуюча, правоохоронна, запобіжна та виховна функції.

Інформаційна функція полягає в тому, що в результаті здійс­нення фінансового контролю відбувається збір певної інформа­ції, яка свідчить про результати функціонування підконтроль­ного суб'єкта, його діяльність у сфері публічних фінансів, управ­ління державним чи комунальним майном тощо та є підставою для прийняття відповідного управлінського рішення, проведен­ня необхідних дій, що забезпечать нормальне функціонування підконтрольного суб'єкта, зокрема вжиття корегуючих заходів тощо. З цією функцією тісно пов'язана інша — аналітична, оскіль­ки будь-яка інформація, яка отримується під час проведення контрольних дій, підлягає аналізу, бо необхідно виявити пору­шення та визначити причини, що привели до їх вчинення, про­вести корегуючі дії з метою запобігання фінансовим порушен­ням у майбутньому, а при наявності заподіяної шкоди вжити за­ходів щодо її відшкодування.

Принципи фінансового контролю — основні засади, на яких ба­зується організація та здійснення фінансового контролю

До основних принципів фінансового конт­ролю слід віднести:

• законність,

• плановість,

• публічність,

• незалеж­ність,

• об'єктивність,

• компетентність,

• оперативність,

• системність.

Принцип законності означає, що діяльність суб'єктів фінан­сового контролю повинна відповідати чинному законодавству держави, їх працівники мають неухильно дотримуватися пра­вових норм.

Принцип плановості властивий фінансовому контролю, оскільки від належного планування контрольних заходів зале­жить повне і своєчасне виконання його завдань і функцій, тобто фінансовий контроль повинен здійснюватися за чітко визначе­ним планом.

Важливим принципом фінансового контролю є принцип пуб­лічності. У навчальній та науковій літературі частіше йдеться не про публічність, а про гласність. Юридична енциклопедія ви­значає гласність як відкритість громадського життя, що означає доступність достовірної інформації про діяльність державних органів, або як один із принципів здійснення демократії, ефек­тивного функціонування усіх її інститутів, діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування та об'єднань грома­дян, реалізації права на інформацію^.

Публічність та прозорість діяльності суб'єктів фінансового контролю забезпечується через налагодження зв'язків з громад­ськістю шляхом розгляду та надання на звернення (запити, скар­ги, заяви) громадян письмової або усної інформації за погоджен­ням з ініціаторами контрольних заходів.

Принцип незалежності означає, що суб'єкти фінансового контролю повинні бути не залежні від підконтрольних суб'єк­тів і захищені від стороннього впливу. Крім цього, незалежність передбачає відсутність у осіб, що проводять контрольні заходи, будь-якої зацікавленості стосовно підконтрольного суб'єкта. Можна говорити про існування двох понять «абсолютна неза­лежність» і «відносна незалежність». Контролюючі суб'єкти по­винні бути відносно незалежними від інших державних органів, оскільки у певних випадках, відповідно до чинного законодав­ства, останні дають доручення їм, які повинні бути виконані, та абсолютно не залежними від підприємств, установ, організацій тощо, що ними контролюються.

Принцип об'єктивності є специфічним принципом фінансо­вого контролю. Об'єктивність передбачає необхідність забезпе­чення контролюючими суб'єктами неупередженого підходу до підконтрольних суб'єктів під час проведення контрольних дій, узагальнення результатів контролю, які повинні ґрунтуватися на достовірній інформації, а також точність, достовірність резуль­татів контролю. Особисті стосунки осіб, що здійснюють конт­роль з посадовими чи іншими особами підконтрольного суб'єк­та не можуть впливати на результати контролю, формування висновків. Цей принцип тісно пов'язаний із принципами публіч­ності та незалежності, бо для прийняття об'єктивних висновків контролюючими суб'єктами вони повинні бути не залежними від підконтрольних суб'єктів. В той же час основним критерієм об'єк­тивності висновків є законність. Об'єктивність висновків посадо­вих осіб контролюючих суб'єктів забезпечується встановленням певних кваліфікаційних вимог до осіб, які претендують на відпо­відні посади, та забороною займатися певною діяльністю тощо.

Існування принципу компетентності випливає із наявності принципу об'єктивності, оскільки для об'єктивного прийняття відповідних рішень у сфері фінансового контролю посадові осо­би контролюючих суб'єктів повинні бути професіоналами своєї справи, мати високий рівень професійної підготовки і необхід­ний практичний досвід.

Працівники контролюючих суб'єктів повинні бути високо­кваліфікованими, досвідченими спеціалістами і сповідувати ви­сокі моральні принципи для належного виконання покладених на них обов'язків. Це сприятиме не лише дотриманню принципу законності, а і принципу компетентності. Тому процедура до­бору кадрів до органів фінансового контролю повинна бути ре­тельною. Так, призначення на посади і звільнення з посад Голо­ви та членів Рахункової палати стаття 85 Конституції відносить до повноважень Верховної Ради України. Спочатку кандидату­ра члена Рахункової палати обговорюється в бюджетному комі­теті, у депутатських групах і фракціях, потім йде представлення Верховній Раді України, обговорення на сесійному засіданні й затвердження шляхом таємного голосування.

Принцип оперативності передбачає швидке та чітке прове­дення контрольних дій, оформлення їх результатів, прийняття відповідних рішень за результатами.