21.Держави як основні суб’єкти міжнародного права.

Держави є єдиними суверенними суб'єктами міжнародного права, тому щоміжнародна правосуб'єктність властива їм у силу самого факту їх існування. До елементів суверенітету держави належать: а) територіальна цілісність б) територіальне верховенство в) нероздільність державної влади г) незалежність державної влади як усередині країни від будь-яких фізичних і юридичних осіб, так і зовні, на міжнародній арені від інших держав і міжнародних організацій. Проте в сучасному міжнародному праві йдеться про три основні складові держави: територія, населення, публічна влада, під якою розуміється суверенна влада (над нею не може бути ніякої іншої влади

Держави мають право: укладати міжнародні договори, брати участь у діяльності міжнародних організацій; підтримувати дипломатичні, консульські та інші зв’язки; виступати стороною у Міжнародному суді ООН; Обов'язки держав: мирного вирішення міжнародних спорів, утримуватися від втручання у внутрішні і зовнішні справи інших держав; утримуватися від подання допомоги іншій державі, яка не виконує головного обов'язку утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, добросовісно виконувати свої міжнародні зобов'язання; утримуватися від підбурювання міжусобиць на території іншої держави; встановлювати на своїй території такі умови, які б не загрожували міжнародному миру, та ін.

22.Міжнародна правосуб’єктність народу, нації, які борються за створення незалежної держави. Головну роль у процесі розвитку доктрини щодо надання статусу суб'єктів міжнародного права відіграв вплив ООН у 60-70 роках XX ст. під час так званої деколонізації. Основою для цього став проголошений у Декларації про надання незалежності колоніальним країнам та народам 1960 р. та підтверджений згодом Декларацією 1970 р. принцип самовизначення народів. Він передбачав, "...що кожен народ має право на самовизначення і може вільно встановлювати свій політичний статус...". Міжнародною правосуб'єктністю володіють не всі народи та нації, а лише ті, що борються за створення власної держави. При цьому немає значення характер боротьби, вона може бути як військовою, так і мирною. Народи та нації, які створили власну державу, на міжнародній арені представлені нею. Таким чином, статус суб'єкта міжнародного права народу чи нації здійснюється як виняток, на час, поки вони не створили власної держави. Все частіше акцентується, що принцип самовизначення народів і націй є лише одним із принципів міжнародного права і його треба застосовувати в комплексі з іншими принципами міжнародного права, Варто наголосити, що самовизначення народів і націй можливе не тільки через створення незалежної держави, а й різноманітних автономій у складі іншої держави.

23.Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій.

Поряд із державами все більшу роль у міжнародних відносинах відіграють міжнародні організації. Нині є понад 500 міжнародних організацій, тобто їхня чисельність давно перевищила кількість усіх інших суб'єктів міжнародного права. За загальним правилом, суб'єктами міжнародного права визнають виключно міжурядові організації, тобто такі, які створені державами. Питання про визнання суб'єктами міжнародного права міжнародних неурядових організацій і надалі залишається спірним. Уперше питання про правосуб'єктність міжнародних організацій виникло у зв'язку з діяльністю Ліги Націй, але так і не було вирішено до її ліквідації. Після Другої світової війни було створено ООН, що знову актуалізувало питання правосуб'єктності міжнародних організацій. У Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. зазначено, що міжнародна організація володіє такою правоздатністю укладати міжнародні договори, яка необхідна для виконання її функцій і досягнення її цілей.

Міжнародна правосуб'єктність міжнародної організації базується на положеннях, що закріплені в установчих документах - статутах та інших актах, які визначають її обсяг, виходячи із завдань та функцій цієї організації. Однак загальновизнано, що нині всі міжнародні міжурядові організації мають міжнародну правосуб'єктність. Оскільки обсяг прав і обов'язків визначається засновниками в момент створення організації.