94. Міжнародне право та збройні конфлікти

Сучасне міжнародне право забороняє агресивні війни і заперечує війну як засіб вирішення міжнародних конфліктів. Однак практика міжнародних відносин свідчить про те, що держави порівняно часто використовують свої збройні сили для досягнення політичних, економічних та інших цілей, що призводить до різних воєнних сутичок (Корея, В'єтнам, Афганістан, Близький Схід, Югославія та ін.). Досягнення максимальної гуманізація застосування воєнних засобів і способів правовими засобами здійснюється шляхом: - обмеження воюючих у виборі способів і засобів ведення воєнних дій; - максимального захисту прав мирного населення й охорони цивільних об'єктів; - гуманізації правового положення воюючих (режим військовополонених, поділ на комбатантів і некомбатантів та ін.); - регламентації прав і обов'язків нейтральних держав у стосунках з воюючими. Учасниками воєнних дій є військовослужбовці держав, що беруть участь у збройному конфлікті, яких поділяють на комбатантів (безпосередньо воюючих) і некомбатантів (обслуговуючий персонал: інтенданти, медперсонал, духівництво та ін.). До найбільш важливих міжнародно-правових документів у сфері регламентації воєнних дій варто віднести:- Паризьку декларацію 1856 р. "Про принципи морського міжнародною права"; - Петербурзьку декларацію про скасування застосування вибухових та запалювальних куль 1868 p.; - Гаазькі конвенті 1899 і 1907 pp. про закони і звичаї війни;

95. Початок війни та його правові наслідки

У відповідності з Гаазькою конвенцією про початок воєнних дій 1907 року (Україна бере участь) держави визнають, що воєнні дії між ними не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, що буде мати або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Таким чином, міжнародне право вимагає оголошення війни. Воно може здійснюватися в різноманітних формах: — шляхом звернення до власного народу; — шляхом звернення до народу або уряду держави-супротивника; — шляхом звернення до світового співтовариства. Особливий спосіб оголошення війни — ультиматум — категорична вимога, яка не допускає ніяких подальших спорів і заперечень, уряду однієї держави, котрий пред'являє її уряду іншої держави під загрозою, що у разі невиконання цієї вимоги до певного терміну уряд, що пред'явив ультиматум, вживе певних заходів. Мова, таким чином, йде про загрозу війни. Наслідки: — між державами припиняються дипломатичні і консульські відносини. — перестають застосовуватися багато норм міжнародного права, несумісні з воєнним часом.

— починають діяти міжнародні норми, прийняті спеціально для періоду збройного конфлікту — припиняються і забороняються економічні, торгові, фінансові угоди й інші відносини з юридичними і фізичними особами воюючої сторони; — майно, що є власністю ворожої держави (крім майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації;

— торгові судна воюючих, що знаходяться до початку війни у ворожих портах, повинні залишити порт противника; — до громадян ворожої держави може бути застосований спеціальний режим (обмеження пересування, примусове поселення у відведених владою місцях, інтернування та ін.); — власні громадяни діляться на мирне населення і збройні сили.