49.Дипломатичні привілеї та імунітети.

інститут привілеїв та імунітетів існує спеціально для забезпечення виконання дипломатичним представництвом і його персоналом своїх функцій. Цей інститут виник у глибокій давнині й спочатку його норми діяли в якості звичаєвих. В даний час вони зафіксовані в багатьох багатосторонніх і двосторонніх угодах. Під дипломатичними імунітетами розуміють вилучення представництва і його співробітників із юрисдикції і примусових дій із боку держави перебування. До привілеїв та імунітетів дипломатичних представництв належать такі: недоторканність помешкань представництва —вона означає, що власті держави перебування не можутьвступати в це помешкання без згоди глави представництва. фіскальний імунітет означає звільнення дипломатичних представництв від усіх державних, районних і муніципальнихподатків, зборів і мит, крім зборів за конкретні видиобслуговування. недоторканність архівів і документів представництва — ці об'єкти недоторканні у будь-який час і незалежно від "їхнього місцезнаходження. свобода зносин представництва — означає, що дипломатичне представництво має свободу зносин із своїмурядом, іншими представниками і консульствами акредитованої держави, де б вони не знаходилися. право користування прапором і емблемою держави, що акредитує, — це право належить як самому представництву, так і його главі.

До особистих привілеїв та імунітетів належать: недоторканість особи дипломата особа дипломатичного агента недоторканна, він не підлягає арешту або затримці в будь-якій іншій формі. недоторканність житла — приватна резиденціядипломатичного агента користується тією ж недоторканністю і захистом, що і помешкання дипломатичного представництва. імунітет від юрисдикції — дипломатичний агенткористується імунітетом від карної, цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування.

50. Консульське право: поняття та джерела.

Консульське право можна охарактеризувати як сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських установ і членів їхнього персоналу і визначальних їхній статус, функції, права й обов'язки. Джерелами консульського права є міжнародний договір і міжнародний порядок. Хронологічно в цьому ряді першим коштує міжнародний порядок, оскільки в древні часи й у період середньовіччя консульські відносини регулювалися головним чином на основі звичаю.

Міжнародні договори по консульських питаннях укладаються як на двосторонньої, так і на багатобічній основі. До джерел консульського права відносяться також положення деяких міжнародних договорів, що не присвячені винятково консульським питанням. Це насамперед Віденська конвенція про дипломатичні зносина 1961 року, ст. 3 яке передбачає можливість виконання консульських функцій дипломатичними представництвами. Сюди ж можна віднести і міжнародні договори про правову допомогу, про врегулювання випадків подвійного громадянства, договори й угоди з питань торгівлі і мореплавання і ряд інших. Дуже важливе значення мають положення національного законодавства, що визначають статус, функції і структуру консульських органів, а також регулюючі визначені аспекти діяльності іноземних консульських установ.