Іларіон київський

Іларіон Київський – найбільш визначна постать, що виходила далеко за межі своєї доби. Створене ним “Слово про закон і благодать” – це панегірик, похвала київським князям – Володимиру Святославовичу Великому та його сину Ярославу Мудрому.

Слово про Закон і Благодать

Про закон, Мойсеєм даний,

і про благодать та істину, що були Ісусом Христом,

і як закон одійшов,

а благодать і істина всю землю сповнили,

і віра на всі народи поширилась,

і на наш народ руський.

І похва ла кагану нашому Володимиру,

що ним охрещені ми були.

І молитва до Бога од усієї землі нашої.

Господи, благослови, Отче!

<…> Отож про закон, Мойсеєм даний, і про благодать і істину, які з’явилися через Христа, повість ся і про те, чого досяг закон і чого досягла благодать, – спершу закон, а потім благодать; спершу тінь, а потім істина.

<…> І прогнані були іудеї і розсіяні по всіх усюдах. І діти благодаті, християни, наслідниками стали Богу і Отцю. Блякне бо світло місяця перед сяйвом сонячним. Так і закон перед благодаттю. І хо­лод нічний минає, як сонячна теплота землю зігріває. І вже не горбиться в законі людство, а в благодаті випростано ходить. Іудеї бо при свічці законній шукали своє виправдання, християни ж при благодатнім сонці своє спасіння плекають… Іудейство тінню і законом виправдовувалось і не спаслося. Християни ж істиною і благодаттю не виправдовуються, а спасаються.

У іудеїв бо виправдання, у християн же спасіння. Виправдання у всьому світі є, а спасіння — в майбутньому віці. Іудеї бо земному раділи, християни ж радіють майбутньому на небесах.

До того ж виправдання іудейське скупе було, бо зависливе. Не ширилося на інші народи, а тільки в Іудеї самій було. Християнське ж спасіння благе і щедре, бо шириться на всі краї земні.

<…> Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами, того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира… Сей каган наш Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, єдинодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони — ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. І осяг він суєту ідольської облуди і потребу знайти єдиного Бога, який сотворив усю тварь, видиму і невидиму.

<…> Ти був, о чесна голово, для голих одежею, ти був для голодних кормителем, ти був для спраглих утроби охолодою, ти був для удовиць помічником, ти був для мандрівників пристановищем, ти був для незахищених захистом, ти був для скривджених заступни­ком, для вбогих збагаченням. Візьми ж за благі діла свої і за все інше заплату на небесах — блага, що їх приготував бог вам, тим, які любите Його.

Галицько-волинський літопис

Автор літопису невідомий. Увага літописця зосереджена навколо подій у Галицікій і Волинській земліях, куди у ХІІІ ст. зміщуються центри громадського й культурного життя. Літопис поділяється на дві частини – Галицьку й Волинську. У першій частині відображено занепад і відродження династії Романа Мстиславовича., міжусобиці, підступність і зрадливість галицьких бояр, татарські набіги, та підноситься слава князівських міст, де розвивається ремесло, духовне життя, переписуються книги. У другій – зосереджено увагу навколо подій при дворі князя Володимира Васильковича, походи татар на Литву, Польщу, Угорщину.