8.Дуалістична психологія Платона

Психологічні питання порушуються Платоном в ряді творів. У «Менон» викладена теорія спогади. У роботі «Федр» дано релігійне опис душі, «Теетет» присвячений критиці вчення Геракліта про душу. У трактаті «Федон» представлено вчення про безсмертя душі. У творі «Держава» міститься вчення Платона про будову душі, поділі її на частини.

Основне положення Платона полягає у визнанні в якості істинного буття світу ідей. Згідно з Платоном, нас оточує безліч одиничних конкретних речей. Кожна з них з часом втрачає свою красу і на зміну їм приходять інші прекрасні речі та явища. Загальним для всього видимого, яка є джерелом краси і зразком для всіх проявів матеріального світу, названо було Платоном ідеєю, що представляє собою общезначимую ідеальну форму.

Все суще складається, за Платоном, з трьох сторін: буття, чуттєвого світу й небуття. Буття становить світ ідей. Небуття - це матеріальний світ, створений Богом з чотирьох стихій - води, землі, повітря та вогню. Світ чуттєвих речей являє собою результат проникнення буття в небуття.

Ідея прекрасного представляє лише одну з вищих ідей. Самою найвищою ідеєю є ідея Блага. Вища ідея Блага становить світову душу. Оскільки ж все в світі протилежно, то Платоном вводиться друга світова душа Зла. Ці дві верховні душі і дають початок всьому. Крім них існують, по Платону, душі зірок, планет, людей, тварин і т. д. Світова душа надає рух і активність Космосу. Аналогічну роль виконують душі окремих тіл, живих істот, включаючи і людини. Платон приписував душам активну функцію. Чуттєво осягається є об'єднання тілесного зі своїм еталоном, яким є ідеї.

У людини Платон виділяв два рівні душі - вищий і нижчий. Вищий рівень представлений розумною частиною душі. Вона безсмертна, безтілесна і несе керуючу функцію по відношенню до нижчої душі і до всього тіла. Тимчасовим притулком розумної душі є головний мозок.

Нижча душа представлена ​​двома частинами: нижча благородна частина душі і нижча вожделеющая душа.

Люди розрізнялися Платоном за ознакою переважання у них тієї чи іншої частини душі. Переважання розумної душі властиво, на думку Платона, грекам; домінування благородної душі - народам півночі, а жадає душі - єгиптянам та іншим народам Сходу

9.Сутність теорії пізнання Арістотеля.

Аристотель (384-324 рр.. До н. Е..) - Один з найбільших філософів давнини. За Арістотелем, ідейне багатство світу приховано в чуттєво сприймаються земних речах і розкривається в їх спирається на досвід дослідженні. Аристотель був першим, хто написав спеціальний трактат «Про душу».

Світ і його розвиток розумілися Аристотелем як результат постійного взаємопроникнення двох начал - пасивного (матерії) і активного начала (форми).Матерія - це все те, що оточує людину, і сама людина. Усі конкретні матеріальні речі виникають завдяки формі, що надає їм внаслідок своєї організуючою функції якісну визначеність.

Душа, на думку Аристотеля, є активне, діяльне начало в матеріальному тілі, його формою, але не сама речовина або тіло. Вона виконує організуючу діяльну функцію і не може існувати без тіла, так само як і організм не може існувати без душі.

Мислення за Арістотелем, неможливо без чуттєвого досвіду. Воно завжди звернено до нього і виникає на його основі. У той же самий час мислення проникає в недоступну органам почуттів сутність речей. Мислення - це форма чуттєвих форм або просто форма форм, в якій зникає все чуттєве і наочне і залишається узагальнене і загальнозначуще.

Нероздільними з пізнавальними здібностями душі є інші її специфічні властивості - прагнення і афективні переживання. Виникнення емоцій і прагнень викликається потребами організму і необхідністю їх задоволення.

Загальну рухову активність людини Аристотель пов'язував з кров'ю. Кров розглядалася Аристотелем як матеріальний носій всіх душевних функцій. Серце виступало в якості центрального органу душі, головний мозок - як резервуар для охолодження крові.

Новизна в поглядах Аристотеля на будову душі полягає, по-перше, в тому, що в них знайшов вираження цілісний підхід, при якому душа мислилася як щось єдине і неподільне. По-друге, аристотелівська схема будови душі проникнута ідеєю розвитку. З одного боку, окремі здібності душі виступають як послідовні етапи її еволюції, а з іншого - йде розвиток індивідуальної людської душі як повторення цих стадій еволюції. З вчення про три основних здібностей душі витікали завдання, які зводилися Аристотелем до розвитку цих трьох здібностей. Розвиток рослинних здібностей формує у людини спритність, силу й здоров'я; відчувають здібностей - мужність, волю, емоційність; розвиток розумних - веде до формування інтелекту.