- •1.Методи історії психології
- •2.У своєму розвитку психологія пройшла кілька етапів.
- •3.Психологія в період античності і Середньовіччя » Провідні теорії античності » Концепція Аристотеля
- •4.Перші філософські системи
- •5. Погляди Піфагора
- •6.Основні психологічні ідеї Демокріта.
- •7.Зміст психологічного вчення Сократа про душу як джерело моральності людини.
- •8.Дуалістична психологія Платона
- •9.Сутність теорії пізнання Арістотеля.
- •10.Зміст вчення Епікура та його послідовників.
- •11.Внутрішня незалежність та автономія людини в психологічній концепції стоїцизму.
- •12.Загальна характеристика психології в епоху Середньовіччя.
- •13. Проблема достовірності пізнання в учінні Августина Блаженного.
- •14. Зміст наукових поглядів п’єра Абеляра.
- •15. Дослід як джерело пізнання в працях р. Бекона.
- •16. Розквіт арабської психологічної думки: Ібн аль-Хайсам, Ібн-Сіна, Ібн-Рушд.
- •17. Зміст філософсько-психологічних ідей ф. Аквінського.
- •20. Дослідження здібностей та їх природи в науковій спадщині х. Уарте.
- •23. Ф. Бекон та проблема емпіричного пізнання психіки.
- •24. Метод універсального сумніву р. Декарта і його шлях до поняття свідомості
- •25 Б. Спіноза і його психологічне вчення про людину як цілісну істоту.
- •26. Раціоналістичні погляди в доктрині г.-в. Лейбніца.
- •27. Емпіризм у концепції Дж. Локка.
- •28. Внесок т. Гоббса в розвиток психологічного пізнання.
- •Загальна характеристика психології в період Просвітництва.
- •30. Психологічна спадщина д. Дідро.
- •32. Внесок к.-а. Гельвеція в розвиток психологічного знання.
- •31. Вивчення людської психіки в концепції ж.-о. Леметрі.
- •33. Сенсуалістична концепція е. Кондільяка: основні ідеї та вплив на психологію.
- •35.Розвиток німецької психології в працях х. Вольфа,і.Канта
- •36. Дж. Берклі та його спроба пояснення зорового сприйняття простору
- •38.Асоціативна концепція д. Гартлі.
- •39. «Ментальна механіка» або ментальна хімія Джеймса Мілля і його система виховання.
- •37.Асоціація як переважаючий зв’язокідей у конціепції д. Юма.
- •42. Зміст психологічних поглядів г. Спенсера.
- •43. Роль в. Вундта в становленні експериментальної психології.
- •44. Г. Гельмгольц як родоначальник психофізіології.
- •45. Г. Т. Фехнер та його внесок у розвиток психофізики.
- •46. Експериментальні дослідження пам’яті г. Еббінгаузом.
- •47. Структуралізм е. Тітченера як варіант інтроспективної психології.
- •48. Ідеї функціоналізму в наукових поглядах в. Джемса, д. Дьюї та ін.
- •50. «Систематична інтроспекція» у Вюрцбурзькій школі та дослідження процесів мислення.
- •51. Сутність описової психології в. Дільтея і е. Шпрангера.
- •52. Розвиток французької психологічної школи на межі XIX-XX століть.
- •49. Зміст психологічних поглядів ф. Брентано, к. Штумпфа як представників європейського функціоналізму.
26. Раціоналістичні погляди в доктрині г.-в. Лейбніца.
Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716) уособлює завершений тип раціоналістичної філософії. В його вченні знайшла своє місце як раціоналістична, так і проблематика сенсуалістичного та емпіристичного напрямів.
Ядром філософської концепції Лейбніца є вчення про "монади" — монадологія. Монада розглядається як проста неподільна духовна субстанція буття. Спираючись на відомі з античної філософії докази, Лейбніц заперечує можливість існування єдиної субстанції, про яку вчив Спіноза. Лейбніц стверджує, що поняття єдиної субстанції заперечує можливість існування руху, мінливості буття. Тому він звертається до нескінченної множини субстанцій — монад.
Монада — самодостатня одиниця буття, здатна до активності, саморуху, діяльності. Монада — це проста субстанція. Складна субстанція завжди залежна від простих, а тому складне утворення взагалі не можна визнати субстанцією. Тому монади не змінюються під впливом інших монад, кожна з них є самодостатньою, а отже становить собою самодостатній світ, непорушну гармонію, яка є найсильнішою у світі. Як найдовершеніші гармонійні утворення, монади і між собою мають єдине відношення — "гармонію". У випадку, коли в світі існує дві однакових монади, слід визнати, що вони будуть тотожними. Таким чином, монади різняться за своїми якостями.
Монади мають три головні різновиди за ступенем свого розвитку. Нижча форма характеризується "перцепцією" (духовно пасивною здатністю сприйняття). Вищі монади здатні мати чуття та чіткі уявлення. Їх Лейбніц називає "монадами-душами". Монади найвищого ступеня здатні до "аперцепції" (свідомості) і їх називають "монадами-духами". Монади не мають просторових (фізичних) властивостей, тому вони чуттєво не дані. Їх дано лише розумові. Чуттєво дані тіла є комбінаціями монад, які вирізняються тим, з яких монад вони складаються. Людина уособлює собою таку сукупність монад, у якій провідну роль відіграють монади, що здатні усвідомлювати. Об'єднання монад є невипадковим, воно визначене "завбаченою гармонією", яка виявляє себе у самозміні монад узгоджено з іншими монадами. Причини зміни монад можуть бути зовнішніми та внутрішніми. Кожна з монад утримує в собі як минуле, так і майбутнє. Завбачена гармонія дає змогу стати наявними усім якостям, які маються в кожній з монад у невиявленій формі.
Процес пізнання, таким чином, Лейбніц розглядає як розвиток здатності до створення та усвідомлення ідей. Він заперечує існування вроджених ідей, людина з народження має лише деякі вроджені принципи (інстинкти). Чуттєве пізнання ним розглядається як нижча ступінь раціонального пізнання. Відомий вираз "Немає нічого в розумі, що не пройшло раніше через чуття" Лейбніц доповнює положенням — "крім витворів самого розуму". Розум відкриває суттєве, необхідне, а чуття — випадкове, емпіричне. Тому і істини бувають різними: емпіричні — істини факту; розумові — істини теорії. До істин розуму Лейбніц відносить головні положення математики та логіки.
Математику і логіку Лейбніц розглядає як головні науки розуму, які повідомляють людині про світ, не даний чуттєво. Це науки про "усі можливі світи" (на відміну від філософії, яка визначається ним як наука про цей дійсний світ).