1.3. Допуск професіоналів до участі в Олімпійських іграх.

Члени Міжнародного олімпійського комітету в цьому питанні одностайні. Їхню позицію досить точно виразив віце-президент МОК канадець Р. Паунд. Він вважає, що на Олімпійських іграх один з одним повинні" змагатися кращі спортсмени світу, незалежно від того професіонали вони або аматори..

Практично це питання МОК вирішив, надавши Міжнародним спортивним федераціям право допуску спортсменів на Олімпійські ігри, що було чітко сформульоване головою комісії МОК по допуску В. Дауме. На його думку, права допуску зжили себе, в 1981 р. поняття "аматор" було виключено з Олімпійської хартії. На основі ретельного вивчення фактів комісія МОК по допуску прийшла до висновку, що допуск як на Олімпійські ігри, так і на чемпіонати світу повинний санкціонуватися федераціями.

Однак від згоди МОК на надання Міжнародним спортивним федераціям права вирішувати питання допуску до Олімпійських ігор до відкритих Олімпійських ігор, у яких будуть брати участь усі найсильніші спортсмени, – величезна дистанція. Повна "відкритість" Ігор привела б до безконтрольної залежності олімпійських видів спорту, МОК і національних олімпійських комітетів від бізнесу. Крім того, не кожен професіонал зможе одержати "право брати участь в Іграх і далеко не кожен професіонал, що одержав це право, виразить бажання брати в них участь.

Насамперед – це позиції різних міжнародних спортивних федерацій. Наприклад, у правилах Міжнародної федерації аматорського боксу сказано, що жоден боксер, який прийняв участь у двобоях, у яких більш шести раундів, не може бути допущений до змагань, організованим федерацією. Керівництво федерації не схильне змінювати це правило, вважаючи, що аматорський бокс принципово відрізняється від професійного як по тривалості боїв, техніці і тактиці, так і по системі організації, фінансування і відношенню багатьох спортсменів до цього питання.

У баскетболі, навпаки, ФІБА вирішила, позитивно питання допуску ведучих професіоналів із НБА і СБА (професійні союзи баскетболістів) до чемпіонатів світу й Олімпійських ігор. Однак до цього рішення віднеслися насторожено багато фахівців у США, які вважають, що в даному випадку баскетбол буде монополізований професіоналами і це приведе до зниження інтересу до нього в американських університетах, оскільки студенти-баскетболісти не зможуть потрапити в олімпійську збірну США. Існує і серйозне побоювання, пов’язане з тим, що глядачі, засоби масової інформації, представники комерційних структур втратять інтерес до олімпійського турніру з баскетболу в зв’язку з явною нерівністю сил найсильніших професіоналів і їхніх суперників.

У відношенні бейсболу існує обґрунтоване побоювання, що ліги професійного бейсболу не підуть на допуск професіоналів до Ігор, тому що в цей час у професійному бейсболі спортивний сезон у розпалі. Розмова може, очевидно, йти лише про участь в Іграх окремих молодих бейсболістів або спортсменів, які завершують свою спортивну кар’єру. У бейсболі повторюється ситуація, характерна для хокею, коли Всесвітня ліга хокею на льоду відкрила доступ професіоналам на Олімпійські ігри, зробивши хокей найбільш "відкритим" із всіх олімпійських видів спорту. Однак керівництво НХЛ не дозволяє своїм найсильнішим гравцям-професіоналам відлучатися для підготовки до Ігор.

Особливо складна ситуація в цьому питанні у футболі. ФІФА наполягає на проведенні олімпійського турніру тільки за участю футболістів у віці до 23 років. МОК домагається скасування цього рішення як дискримінаційного і вимагає допуску до участі в олімпійських змаганнях з футболу всіх найсильніших спортсменів. Однак ФІФА не без основ вважає, що в підготовці атлетів, багато чого зробили для ускладнення цього питання й уповільнення його рішення в реальних, а не абстрактних інтересах олімпійського руху. Навіть коли ця проблема представляється досить ясною і практично вирішеною, ми часто зіштовхуємося з мрячними міркуваннями про проблему "справедливої гри" у зв’язку з аматорством і професіоналізмом у спорті, хоча набагато корисніше було б сконцентрувати увагу на підвищенні видовищності змагань в інтересах глядачів, удосконалюванні правил і умов проведення змагань – в інтересах спортсменів, підвищення об’єктивності суддівства – в інтересах і одних, і інших. Не менш істотні з позицій справедливості питання соціальних гарантій спортсменам у відношенні освіти, охорони здоров’я, працевлаштування, пенсійного забезпечення.