1.2. Професіоналізація олімпійського спорту

Однією з основних тенденцій, що визначають на сучасному етапі розвиток спорту вищих досягнень, є його професіоналізація. У спорті відбуваються ті ж процеси, що й в інших сферах громадського життя – у науці, релігії, юриспруденції, мистецтві, в яких вони почалися значно раніше і до дійсного часу в основному завершилися.

В останні 20–30 років заняття спортом чекають від спортсменів такого рівня самовіддачі, витрат часу, фізичних і психічних навантажень, що неможливі без належного матеріального стимулювання і забезпечення різноманітними послугами. У спорті сформувалася велика кількість вузьких фахівців – тренерів, спортивних лікарів, масажистів, для яких спорт став сферою професійної діяльності.

Професіоналізація поступово охопила і чисто спортивну діяльність: підготовка кваліфікованих спортсменів і їхня участь у змаганнях фінансуються в найрізноманітніших формах – стипендії, зарплати, компенсації, виплати за рекламу й участь у стартах, премії і т. д.

Більшість олімпійських видів спорту сьогодні досить інтенсивно просуваються по шляху, який пройшов професійний спорт. І якщо в олімпійському спорті зараз відбувається процес формування професій, то в професійному, і насамперед, у таких його видах, як автогонки, бейсбол, гольф, футбол, велоспорт, американський футбол, баскетбол, хокей, теніс, бокс і інших, формування професій в основному давно завершилося, і мова йде вже про подальше удосконалювання системи професійного спорту.

Незважаючи на те, що нинішнє керівництво Міжнародного олімпійського комітету в переважній більшості прихильно відноситься до процесу комерціалізації і професіоналізації спорту, не вбачаючи в цьому серйозної погрози олімпійському руху, і розглядає цей процес як важливий фактор зміцнення престижу олімпійського руху, розширення його фінансової бази і на цій основі сфер, форм і обсягу діяльності, правомірність професіоналізації олімпійського руху стала однією з ключових проблем сучасного спорту вищих досягнень, навколо якої розгорнулися гострі дискусії.

Процес професіоналізації олімпійського спорту протікає складно і суперечливо. Це пов’язано, насамперед, із прагненням зберегти основні принципи класичного олімпізму. Відношення до професіоналізації спорту дуже неоднозначне як серед лідерів міжнародного спортивного руху, так і в представників національних спортивних організацій, учених, спортсменів.

У проблемі професіоналізації спорту каменем спотикання довго був допуск професіоналів на Олімпійські ігри. Однак у 1986 р. МОК на прохання МСФ дозволив допуск професійних футболістів і хокеїстів, а потім тенісистів і баскетболістів, у цьому випадку олімпійські футбольні турніри стануть конкурентами чемпіонатам світу, що неминуче приведе до зниження прибутків міжнародної федерації, і тому категорично відмовляє в знятті обмежень, обґрунтовуючи це рішення тим, що й у нинішньому варіанті футбольний турнір Олімпійських ігор залучає найбільше число глядачів і по касовим зборам займає перше місце.

Значні реформи проведені у велосипедному спорті. Розформовано Міжнародну федерацію велосипедистів-професіоналів і аналогічну федерацію велосипедистів-аматорів. Єдиним органом, що здійснює керівництво велоспортом, став Міжнародний союз велосипедистів. Відповідно до цього переглянута вся система змагань, світові рекорди стали загальними для професіоналів і аматорів, а в Іграх Олімпіад можуть брати участь усі найсильніші велосипедисти.

Надалі допуск спортсменів-професіоналів на Ігри буде визначатися наступними факторами.

По-перше, позиції федерацій: одні – за допуск усіх найсильніших спортсменів на Ігри, інші ведуть вичікувальну політику, треті вважають за доцільне зберегти існуюче положення. В усіх випадках, коли виникає проблема участі професіоналів в Олімпійських іграх, представники міжнародних спортивних федерацій розглядають її насамперед з позицій дотримання інтересів своїх організацій. Аналогічним образом чинить і МОК. Наприклад, X.А. Самаранч, наполягаючи на знятті вікових обмежень для футболістів, одночасно заявляє, що він не хотів би бачити на Олімпійських іграх професійних фігуристів, які, на його думку, слабкіше спортсменів-олімпійців.

По-друге, багато чого залежить від фірми, з яким професійні спортсмени уклали контракт. Наприклад, фірми, що уклали контракти з усіма ведучими тенісистами світу, не завжди зацікавлені в тому, щоб відпускати їх для участі в Олімпійських іграх.

По-третє, часто самі спортсмени, особливо у видах спорту, чреватих серйозними травмами, сумніваються в доцільності участі в Олімпійських іграх, що не приносить великих матеріальних вигод і проблематично з погляду підвищення авторитету, тому що не виключена імовірність програшу, у тому числі і маловідомому спортсмену. До того ж напружений олімпійський турнір може стати причиною одержання серйозної травми.

Однак незалежно від того, як федерації будуть вирішувати питання допуску професійних спортсменів на Ігри, і як будуть відноситися до цього менеджери, спонсори і самі спортсмени, епоха зближення професійного й олімпійського спорту почалася, і Олімпійські ігри вже ніколи не будуть такими, як були.

У цілому багаторічна боротьба багатьох діячів спортивного руху за збереження класичних ідеалів олімпізму і "чистоти" олімпійського руху, боротьба проти професіоналізму в спорті в останні роки носила ідеалістичний характер. І хоча заохочення процесу професіоналізації олімпійського спорту веде до зміни його традиційної сутності, вносить у спорт дух діляцтва і наживи, приводить до порушення сталих представлень про олімпійські принципи, необхідно визнати, що цей процес став реальністю. Подальші перспективи розвитку спорту будуть усе тісніше пов’язані з професіоналізмом, і зберегти свою сутність олімпійський спорт зможе, якщо буде реально оцінювати положення справ і оперативно реагувати на конкретні ситуації з урахуванням інтересів олімпійського руху. Прагнення зберегти явно не відповідні реальності представлення про "чисте" аматорство здатне тільки ускладнити розвиток спорту в країнах, у яких буде проводитися така політика. Збереження принципу аматорства не перешкодило посиленню тенденції до професіоналізацію спорту, а навпаки, направило цей процес у русло махінаторства (нелегальні виплати, фіктивні посади і т. д.). У результаті міркування про аматорство в спорті стали сприймати як фарс.

Професійний і олімпійський спорт 20-го сторіччя розвивалися самостійно, даючи кожний свою складну систему, організації і методики підготовки спортсменів, виховуючи видатних спортсменів, що вражають віртуозною майстерністю і великими досягненнями. Їхнє зближення – один з найважливіших факторів найважливішого прогресу, спорту, росту його авторитету як одного з найбільш яскравих явищ сучасності.