3.4. Основні показники економічної діяльності професійних ліг

Проведення аналізу економіки ведучих професійних ліг (НБА, ГБЛ, НФЛ, НХЛ) дозволяє зробити зіставлення деяких показників їхньої економічної діяльності. У 1999 р. сумарний прибуток цих ліг склав близько 10,5 млрд. доларів.

Економічні показники всіх чотирьох ліг динамічно розвиваються. Найбільш високі темпи економічного розвитку в період 1980–1999 р. характерні для НБА. Однак більш високі показники прибутків зберігають поки НФЛ і ГБЛ. Розходження в рівнях прибутків ліг можна пояснити. Вони залежать не тільки від популярності виду спорту, відвідуваності ігор і відношення телебачення, але і від місткості спортивних споруд і проведеної політики маркетингу. Активізація спортивного маркетингу в останні роки дозволила НБА різко збільшити прибутки і по загальному рівню наблизитися до грандів американського професійного спорту НФЛ і ГБЛ. У той же час у ряді клубів однієї і тієї ж ліги також спостерігаються досить істотні розходження в прибутках навіть при однаковій відвідуваності ігор глядачами. Ці розходження пов’язані з різницею цін на квитки, розміром місцевого телеринку і різних умов оренди спортивних споруд. Значні розходження у витратах ліг і команд свідчать про відсутність чітко вираженого максимуму заробітної плати гравців і мінімуму операційних і, насамперед, адміністративних витрат.

Аналіз динаміки росту і величини середньої зарплати гравців названих ліг і представників інших видів професійного спорту свідчить про те, що він перетворився в США в привілейований бізнес.

За 27 років у хокеї зарплата зросла більш ніж у 20 разів, баскетболі і футболі – у 30 разів, бейсболі – у 40 разів і більше. У 1997 р. середня зарплата гравців НБА досягла 22, а в 1998р. – 2,6 млн.

До 80-х років ріст зарплати в лігах стримувався завдяки єдиній політиці і застосовуваній "резерв-системі. З появою в ГБЛ і НБА "вільних агентів", а також у зв’язку з різким зростанням прибутків у лігах, зокрема від телебачення (за винятком НХЛ), можливість контролювати рівень зарплати професіоналів різко скоротилася, що привело до її стрімкого зростання. Середній рівень зарплати професіоналів у цих лігах більш ніж у 70 разів перевищує середній рівень зарплати вчителів, робітників і в десятки разів – юристів, конгресменів, сенаторів і навіть президентів США. Ескалація заробітної плати професіоналів стала граничити з абсурдом.

Більшість фахівців і спортивних оглядачів, вважаючи професійний спорт розважальним бізнесом, відзначають, що рівень зарплати і гонорарів спортсменів повинний визначатися насамперед рівнем одержуваних командами або організаторами змагань прибутків.

Високі прибутки професійних спортсменів визначаються запитами ринку і відбивають сьогодні реальне місце окремих видів професійного спорту в сфері розважального бізнесу.

Найвища зарплата серед спортсменів-професіоналів у 1997 р. була в боксерів. Однак завдяки винятковій популярності М. Джордан заробив на рекламі продукції різних фірм 47,0 млн. доларів і досяг рекордного для спортсменів річного прибутку 78,3 млн. доларів. Фахівці припускають, що він може стати першим у світі спортсменом мільярдером.

Одним з основних показників діяльності й економічної значимості професійного спорту в США є вартість професійних команд.

Наступні 5 років (1996–2000 р.) вартість команд різко збільшилася. Для окремих клубів НБА вона склала: «Нью-Йорк Нікс» – 334 млн. доларів; «Чикаго Буллс» – 307 млн. доларів; «Лос-Анджелес Лейкерс» – 282 млн. доларів; «Портленд Трейл Блейзерс» – 257 млн. доларів; «Фенікс Санс» – 239 млн. доларів; «Філадельфія-76» – 231 млн. доларів; «Детройт Пістонс» – 226 млн. доларів; «Юта Джаз» − 215 млн. доларів; «Вашингтон Візардз» − 209 млн. доларів.

Ряд фахівців виступили за вирівнювання прибутків між багатими і бідними клубами за рахунок розподілу між ними прибутків від місцевого і регіонального телебачення. Однак власники багатих клубів виступають проти ідеї "фінансування» за їхній рахунок більш бідних клубів. Вони вважають, що власники і гравці цих команд не повинні відмовлятися від певної частини вартості їхнього таланта і майстерності на користь вирішення проблем, що постають перед іншими. Однак непорушний закон ведення спортивного бізнесу говорить, що команди в лігах конкурують тільки на полі, а бізнес ведуть спільно, і у випадку появи в лігах серйозних фінансових проблем, вони повинні розподіляти прибутки від місцевих і регіональних телекомпаній між усіма командами, що входять у лігу.

Відомий економіст, професор Стенфордського університету Р. Нолл вважає, що щоб уникнути надалі фінансовій нестабільності доцільно здійснити наступне:

розподілити прибутки від продажу, квитків між командами в новій пропорції – 70-25 %, включити в розподіл між командами прибутки від регіонального і місцевого телебачення;

вносити в загальний фонд ліги 50 % прибутків від ігор плей-офф.

Є підстави думати, що в найближчі роки ГБЛ, а можливо, і власники команд інших ліг приймуть ці пропозиції.

Проведений аналіз економіки ліг і команд дозволяє також відповісти на запитання, чому їхні власники вкладають свої гроші в спортивний бізнес? По-перше, це пояснюється його своєрідністю; по-друге, вкладання засобів у професійні клуби стало не тільки прибутковою справою, але і суспільно застрахованим бізнесом (податкові лазівки, амортизація контрактів гравців, низькі орендні ставки за користування муніципальними спортивними спорудами і т. д.). І, нарешті, задоволення особистих амбіцій власників, можливість постійно бути на очах, спілкуватися з "сильними світу цього".

Деякі американські вчені виділяють професійний спорт в особливу сферу, яка нібито не підкоряється загальним економічним законам розвитку приватного підприємництва. Як мотивування вони приводять дані росту його прибутків за останні десятиліття, незважаючи на ріст інфляції, кризи і спади в економіці країни. Однак це не так, оскільки спортивний бізнес при всій його своєрідності підкоряється дії цих законів.

Реальна вартість, ринок, податки, страйк та інше, мають до нього пряме відношення, знаходячись під впливом загальних законів розвитку приватного підприємництва., він має свої внутрішні закономірності розвитку. Це саморегульована монополія, що на відміну від інших сфер бізнесу не тільки сама вирішує багато питань, але і здійснює ряд обмежувальних мір, пов’язаних з набором і переходом спортсменів, з кількістю команд у лігах і їх розміщенні, із продажем телеправ. Ці обмеження, власне кажучи, антиконституційні. Однак вони продовжують існувати і сприяють веденню прибуткового бізнесу.

І, нарешті, професійний спорт створює ринок збуту для супутніх товарів і послуг, завдяки чому багато фірм, компанії і навіть галузь, що виробляє ці товари і послуги, одержують чималі прибутки.

Таким чином, індустрія професійного спорту в США переживає сьогодні смугу підйому. Вона пожинає "плоди", у вирощуванні яких протягом останніх 30 років, без перебільшення можна сказати, брало участь все американське суспільство.