37.Поняття зайнятості населення, її види.

Зайнятість населення – це категорія, яка характеризує розподіл населення на основі суспільного поділу праці за різними сферами суспільно корисної діяльності.

З економічної точки зору зайнятість населення – це діяльність, яка пов’язана з задоволенням особистих та загальних потреб і яка, приносить дохід у вигляді заробітної плати.

З соціальної точки зору, до зайнятого населення в Україні відносять громадян, які проживають на її території на законних підставах.

Існують такі види зайнятості, які характеризують розподіл економічно активного населення за сферами і галузями народного господарства, професіями, спеціальностями,

1. За характером діяльності: робота на підприємствах; виконання державних і громадських обов’язків; служба в армії; ІТД; навчання в денних навчальних закладах; виховання дітей і т. ін.

2. За соціальною належністю: робітники; службовці; фермери; підприємці.

3. За галузевою незалежністю зайнятості в:

• матеріальному виробництві;

• невиробничій сфері;

• окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво і т. ін.);

• підгалузях (машинобудування, швейна промисловість тощо).

4. За територіальною ознакою: зайняті в окремих регіонах та економічних районах.

5. За рівнем урбанізації: зайняті в міській та сільській місцевості.

6. За професійно-кваліфікованою ознакою: працівники у розрізі професій і рівнів кваліфікації.

7. За статево-віковою ознакою:

• працюючі чоловіки й жінки;

• працююча молодь, особи середнього й похилого віку;

• зайняті на початку трудової діяльності, в періоди створення сім’ї, набуття професії, в період активної трудової діяльності, підготовки до пенсії.

8. За формами власності: зайняті на підприємствах державної, приватної і змішаної власності.

38.Форми зайнятості населення.

Розрізняють такі форми зайнятості населення:

Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід

Неповна зайнятість – це зайнятість певної особи або протягом певного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю. Виділяють видиму і невидиму форми неповної зайнятості.

Видима неповна зайнятість – це переважно статистичне поняття, яке можна безпосередньо виміряти за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований час або шляхом спеціальних досліджень.

Невидима (прихована) неповна зайнятість – відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Характерними ознаками невидимої (прихованої) неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, низька продуктивність праці персоналу.

Часткова - це добровільна неповна зайнятість, вона обумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров’я, вихованням дітей та ін..

первинна зайнятість, тобто основна зайнятість за місцем роботи або навчання;

вторинна зайнятість, пов’язана з сумісництвом та діяльністю осіб, які старші або молодші працездатного віку та інше.

За формами правового регулювання використання робочої сили розрізняють:

• регламентовану (легальну) зайнятість;

• нерегламентовану (нелегальну) зайнятість – це діяльність громадян, яка здійснюється без укладення трудового договору і сплати податків.

За стабільністю трудової діяльності розрізняють:

• постійну зайнятість (відносно стабільну);

• тимчасову зайнятість (періодичну або сезонну).