Питання для самоконтролю

1. В чому полягає сутність безробіття?

2. Які причини викликають безробіття?

3. У чому особливість прихованого і часткового безробіття?

4. Чим загрозливе хронічне безробіття?

5. Які види безробіття притаманні Україні?

6. Що таке нерівність розподілу доходів ?

7. Які аспекти соціального захисту безробітних?

8. Які основні напрями щодо запобігання розширенню безробіття та зростання зайнятості?

9. Що таке “вхід” у безробіття?

10. У чому полягає теорія пошуку роботи?

Бібліографічний список

2, 8, 13, 18, 22, 23, 25, 26, 27, 29, 31

Змістовий модуль 2. Забезпечення та організація державного регулювання зайнятості

Тема 5. Правове забезпечення державного регулювання зайнятості

Мета: засвоїти, закріпити та систематизувати знання щодо правових механізмів державного регулювання зайнятості; законодавчої бази державного регулювання зайнятості.

План вивчення теми

1. Правове забезпечення державного регулювання зайнятості.

2. Чинні законодавчі акти України щодо регулювання зайнятості

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Правове забезпечення є одним з основних напрямів забезпечення державного регулювання зайнятості, а головним державним документом правового забезпечення — Конституція України. У Конституції України викладені права на працю і соціальний захист громадян України та іноземців, які проживають в Україні. Цьому присвячений розділ ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина».

Відповідно до Основного Закону пріоритетним соціальним правом громадян є право на працю. З огляду на важливість цього права і з метою упередження неоднозначного тлумачення його в Конституції дається загальне визначення цього права і передбачається ряд гарантій його здійснення. Зокрема, в Конституції стверджується, що кожний має право на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як визначається в Основному Законі, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, дає рівні можливості у виборі професій та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Основною статтею Конституції в цьому плані є стаття 43. Вона, крім викладеного вище, вміщує право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а також гарантує захист від незаконного звільнення. Право на одержання винагороди за працю захищається законом. Водночас цією статтею забороняється: використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров’я роботах, а також примусова праця. Стаття 24 Основного Закону, яка розглядалась у зв’язку з дискримінацією на ринку праці, встановлює рівність конституційних прав і свобод.

Право користуватися викладеними вище правовими нормами і свободами іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, надає стаття 26 Конституції України.

Право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, міститься у статті 46 Основного Закону. В Конституції України зазначається, що це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом, що засвідчено статтею 42 Конституції України. Цією статтею забезпечується захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Вона важлива для державного регулювання зайнятості тим, що не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію.

Передбачається якісно нове соціальне право, викладене в статті 44. Це — право працюючих на страйк, який проводиться ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення цього права встановлюється законом з урахуванням забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей. Страйк — справа добровільна, а тому ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в ньому.

Статтею 39 гарантується право на мирні збори, демонстрації, мітинги, про проведення яких вчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Закон України «Про зайнятість населення» має головною метою забезпечення правового регулювання зайнятості населення у всіх її аспектах, включаючи і безробіття. Він відбиває жорсткі вимоги ринку, виходячи з головної: товаром на ринку праці є робоча сила.

Закон України «Про зайнятість населення» було прийнято Верховною Радою України 05.07.2012 № 5067-VI.

З поняттям «підходяща робота» ми вже стикалися. Її визначення в чинному Законі України «Про зайнятість населення» (ст. 7) таке: «Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою роботою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць». Разом з тим держава гарантує право на вибір професії та виду діяльності (ст. 4). Закон також передбачає визначення підходящої роботи для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії; для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви понад шість місяців; для громадян, які працювали не за професією.

Відповідно до даного Закону (ст. 26) працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, гарантується:

а) надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів працівнику не було запропоновано підходящої роботи;

б) право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 процентів - протягом 90 календарних днів і 50 процентів - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати;

в) збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи;

Ст. 5 Закону надаються також додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Це стосується працездатних громадян у працездатному віці, котрі не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Для працевлаштування цих громадян місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють робочі місця на підприємствах. Якщо ж підприємець відмовляє у прийомі на роботу цим громадянам у межах броні, то з підприємства стягується штраф за кожну таку відмову у п’ятикратному розмірі неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який спрямовується до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Ст. 8 Закону визначає право громадян на працевлаштування, на вибір роботи шляхом звернення до підприємства чи будь-якої організації (роботодавця) або при безплатному сприянні державної служби зайнятості. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін, одержують право на трудову діяльність лише після дозволу на працевлаштування, який надає державна служба зайнятості.

Розділ ІІІ Закону України «Про зайнятість населення», який складається з 11 статей, цілком присвячено регулюванню та організації зайнятості населення. Ст. 13 цього розділу з метою створення умов для повного здійснення громадянами права на працю передбачає проведення державою заходів інвестиційної та податкової політики, спрямованої на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, організацію нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць. При цьому повинні бути забезпечені права й інтереси працівників на виробництві та вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю.

Законодавчо забезпечується комплексний підхід до проблем регулювання зайнятості. З цією метою має здійснюватись: проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки, прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили, регулювання залучення і використання іноземної робочої сили в Україні шляхом квотування і ліцензування, сприяння створенню додаткових робочих місць. Ст. 14 розділу визначає основним механізмом, за допомогою якого впроваджується комплекс заходів державного сприяння зайнятості, Державну і територіальні програми зайнятості.

З метою забезпечення зайнятості населення і розвитку окремих регіонів України у ІІІ розділі Закону передбачаються сприяння добровільному переселенню громадян з їх сім’ями з виділенням на певний період територій пріоритетного розвитку; створення системи державної служби зайнятості; організація оплачуваних громадських робіт; професійна підготовка і перепідготовка незайнятих громадян.