Питання для обговорення
Охарактеризуйте основні напрямки фінансового забезпечення регулювання зайнятості.
Які Ви знаєте страхові фонди, їх призначення та використання.
Що складає систему фінансового забезпечення державного регулювання зайнятості.
Основні напрямки фінансування державного регулювання зайнятості.
Фінансове забезпечення державного регулювання зайнятості в Україні.
Фінансування регіональних програм зайнятості (на прикладі вашого регіону).
Література
2, 9, 11, 18, 21, 28, 29
Семінарське заняття № 6
Тема 8. Організаційно-адміністративні методи державного регулювання зайнятості
Мета заняття: засвоїти активну і пасивну політику держави в галузі зайнятості; регіональну програму зайнятості населення.
План заняття
Цілі та напрями реалізації політики зайнятості населення в Україні.
Трудова активність, трудова мотивація, трудова мобільність і трудова міграція.
Методичні рекомендації до семінарського заняття
На етапі економічного зростання набуває особливої значущості здійснення регулюючих заходів, спрямованих на ліквідацію прихованого безробіття, проведення політики забезпечення повної продуктивної зайнятості. Зусилля органів державної влади і, насамперед Уряду, мають концентруватися на запровадженні дієвих стимулів створення нових робочих місць, забезпеченні гарантій зайнятості у процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і самозайнятості населення, розширенні практики громадських робіт, підвищенні гнучкості ринку прані.
Мета державної політики щодо неформального сектору та натурального господарства полягає у поступовому переведенні зайнятого там населення до більш високого рівня організації шляхом сприяння повній, продуктивній, вільно обраній зайнятості й покращання соціального захисту вразливих верств населення.
Пріоритетами державної політики зайнятості на період до 2009 року є сприяння: зайнятості населення шляхом збереження ефективних та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності; самостійній зайнятості населення, розвитку підприємництва; підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам економіки та ринку праці; підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів протягом періоду трудової діяльності з урахуванням потреб ринку праці; посиленню мотивації до легальної продуктивної зайнятості; зайнятості громадян, що потребують соціального захисту і не спроможні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; професійній підготовці та зайнятості осіб з обмеженими фізичними і розумовими можливостями; поверненню зареєстрованих безробітних до продуктивної зайнятості; детінізації відносин у сфері зайнятості населення; легалізації зовнішньої трудової міграції громадян України та посиленню їх соціального захисту.
Першочерговими заходами державної політики зайнятості є: запровадження системи довгострокових прогнозів попиту на робочу силу за професіями і формування за результатами прогнозування державного замовлення на підготовку кваліфікованих кадрів; розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами (роботодавцями) з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації; запровадження системи підготовки кваліфікованих робочих кадрів на підприємствах; гарантування надання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних ступенів акредитації, підготовлених за державним замовленням.
Реалізації організаційних заходів щодо підвищення рівня зайнятості населення і запобігання безробіття значно сприяють високі активність і мобільність населення, трудова мотивація та раціональна трудова міграція. Перелічені категорії є достатньо складними і здійснюють безпосередній або опосередкований вплив на зайнятість.
Трудова активність населення — це прагнення працездатної особи застосувати на практиці наявні знання та досвід і одержати за це винагороду. Особа, яка виявляє таке бажання, є носієм трудової або економічної активності.
Трудова активність може бути потенційною, яка відповідає прагненням особи працювати за винагороду; і реалізованою, коли особа вже є зайнятою. Потенційна трудова активність становить основу формування робочої сили, а реалізована — її зайнятості.
Основним виміром трудової активності є її рівень (t), який розраховується як відношення чисельності трудоактивного населення (LF) до його загальної чисельності (S):
(4.14)
Рис. 4.3 Схема розвитку трудової активності
Трудова мотивація — одна з гостріших проблем реформування всієї економіки і формування нового якісного стану зайнятості. У загальному розумінні мотивація — це сукупність рушійних сил, які спонукають людину до виконання певних дій, а трудова мотивація — це намагання працівника задовольнити потреби (отримати певні блага) через трудову діяльність. До структури мотиву входять: потреба, яку прагне задовольнити працівник; благо, здатне задовольнити цю потребу; трудова дія, необхідна для отримання блага; ціна, тобто затрати матеріального і морального характеру, пов’язані з реалізацією трудової дії. Практичні вимоги до роботи зумовлюють конкретну мотивацію особи. Особливо важливим у даному випадку є той факт, що мотив праці формується лише тоді, коли трудова діяльність є якщо не єдиною, то основною умовою отримання блага. Саме це і визначає прагнення людини до зайнятості і впливає не тільки на кількісні характеристики зайнятості (на трудову активність), а й на якісні, стимулюючи підвищення освіти і професіоналізму, що і дає особі більше благ.
Трудова мобільність — принципова готовність особи до зміни посади, професії, місця роботи, місця проживання і способу життя в цілому. Висока трудова мобільність становить основу забезпечення збалансованості ринку праці і високого рівня конкурентоспроможності робочої сили та кожного її носія. Для оцінки рівня мобільності робочої сили використовується два принципово різні підходи:
за фактичними даними статистичної звітності вимірюється рівень реалізованої мобільності за допомогою аналізу даних про інтенсивність і обсяг міграційного руху та плинності кадрів;
за результатами вибіркових обстежень домогосподарств, по яких з’ясовується рівень потенційної мобільності. З точки зору регулювання ринку праці, пріоритетне значення належить аналізу і прогнозу потенційної мобільності.
Показник інтенсивності мобільності (m) розраховується за формулою:
(4.15)
де Mi –чисельність мобільного контингенту і-ї групи населення (за віком, статтю, професійною або освітньою підготовкою тощо);
Pі — чисельність населення і-ї групи (за віком, статтю, професійною або освітньою підготовкою тощо).
Коефіцієнт мобільності обчислюється за такими формулами:
по прийняттю:
(4.16)
де s — коефіцієнт мобільності по прийняттю;
S — загальна чисельність прийнятих на підприємство протягом певного періоду;
Е — середня чисельність працюючих за період;
по звільненню:
(4.17)
де f — коефіцієнт по звільненню;
F — загальна чисельність звільнених з підприємства протягом певного періоду;
E — середня чисельність працюючих за період;
сукупний:
Основними факторами, від яких залежить трудова мобільність населення, є:
соціально-демографічні:
статево-віковий склад;
сімейний склад;
освітній фактор;
професійний фактор;
соціопсихологічні:
настанови щодо зміни місця роботи;
суспільна оцінка мобільності робочої сили;
поширеність патерналізму в суспільстві;
соціально-економічні:
модель ринку праці;
співвідношення попиту і пропозиції робочої сили;
ступінь сегментації ринку праці;
комунікативні та транспортні зв’язки між окремими територіальними секторами ринку праці;
політичні.
До групи чинників, які сприяють підвищенню рівня трудової мобільності, відносяться:
молодий етнос;
високий освітній та професійний рівень;
традиційні сприятливі настанови на часту зміну місця роботи;
відсутність серед населення сподівань на допомогу держави у випадку втрати роботи чи інших ускладнень на ринку праці;
наявність достатньої кількості вакансій.
Трудова міграція становить частину загальної міграції і водночас складову трудової мобільності. Вона являє собою переміщення через кордон тих або інших територій робочої сили.
Залежно від тривалості розрізняють незворотну (постійну) та зворотну міграцію. Прикладом незворотної міграції є переселення сільських жителів до міст, а зворотної — навчання, робота на іншій території за контрактом тощо.