Тема 3. Використання механізмів регулювання зайнятості в державній політиці
Мета заняття: засвоїти прогнозування на ринку праці; механізм планування потреби в робочій силі; визначити поняття зайнятості населення та обчислення його показників.
План заняття
Вплив ціни і вартості робочої сили на зайнятість.
Вплив доходів населення на зайнятість.
Методичні рекомендації до семінарського заняття
Ціна робочої сили є грошовим виразом фонду життєвих благ, необхідного для відтворення робочої сили. Це — та сума грошей, яку найманий працівник отримує за виконану роботу. На практиці ціна робочої сили відхиляється від її вартості (на 30—60 % нижче). Вартість робочої сили визначає роботодавець, який не тільки сплачує заробітну плату, а й несе значні витрати, пов’язані із законодавчо встановленими нормами виробництва, відрахуваннями до державного бюджету, підвищенням кваліфікації, поліпшенням умов праці та ін.
Ринкова вартість робочої сили має тенденцію до зростання. Це відбувається тому, що потреби людини постійно розширюються. З часом до них все більше включається як товарів традиційного попиту, так і нових — товарів довгострокового користування. Наприклад, нещодавно такі речі, як холодильник, телевізор, відеомагнітофон, комп’ютер та інші відносили до предметів розкоші. Але з часом вони стали необхідними в побуті й мають розглядатись як речі, потрібні для відтворення робочої сили на даному етапі розвитку суспільства. На підвищення вартості робочої сили впливає зростаюча жорсткість стосовно умов праці та її організації, що потребує чималих коштів.
Доходи переважної більшості населення мають прямий зв’язок із зайнятістю. Це випливає із самого визначення: доходи населення є сукупністю грошових і натуральних коштів, отриманих як від трудової діяльності, так і нетрудової (дивіденди, спадщина, виграші тощо) для підтримання фізичного, інтелектуального та морального стану людини на певному рівні. Оскільки у переважної більшості населення розвинутих країн доходи від трудової діяльності становлять 65—85 %, то не важко зробити висновок, що дохід, а отже, і життєвий рівень людини залежать від її зайнятості. Сукупний дохід у вітчизняній статистиці є основним показником матеріального забезпечення населення і може складатися із заробітної плати, трансфертів (пенсій, стипендій, допомоги та інших виплат із соціальних фондів і безплатних послуг); доходів від підприємницької діяльності, доходів від власності (процентів, дивідендів тощо), доходів від продажу продукції особистого підсобного господарства, вартості натуральних надходжень. Викладене підтверджує думку про те, що лише праця, яку виконує зайнята людина, є головним фактором формування її добробуту.
Більш складний спосіб аналізу диференціації доходів — це розрахунок нагромаджених або кумулятивних частот і побудови кумулятивних кривих, які називаються кривими Лоренца. Припустимо, деяка економіка складається з 5 осіб, чиї доходи розподілені, як указано в табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Крива Лоренца показує, яку питому вагу доходу отримують 20, 40, 60, 80 і 100 % найбіднішої частини цієї економіки. Якби всі особи отримували однаковий дохід 200 грн., то крива Лоренца (рис. 4.1) була б прямою, а частота кожного складала б 20%, двох — 40%, трьох — 60% і т.д. Абсолютна рівність виразиться відрізком ОЕ. Однак, у нашому випадку найбідніші отримують лише 5 % сумарного доходу, а бідні — 40 %—20 % доходу (А і В разом).
Рис. 4.1 Крива Лоренца
Чим далі знаходиться крива Лоренца від прямої ОЕ (бісектриса координатного кута), тим більший ступінь диференціації доходів. Цей відхил кривої Лоренца можна виміряти через співвідношення площі SOABCDE до площі всього трикутника SOEY. Цей показник називається коефіцієнтом Джинні (G):
G = SOABCDE / SOET (4.7)
Площу SOABCDE можна знайти як SOEY — SOABCDEJ (складається з прямокутного трикутника і трапеції):
SOABCDEJ = SOAF + SAFBY + SFBCH + SHCDY + SYDEY=
OF (AF + BJ + CH + JD +EY )/ 2 (4.8)
G=5000-3600/5000=0.28
Теоретично коливання Джинні можуть бути від 0 до 1. Чим вище коефіцієнт G, тим більший ступінь розшарування населення за доходами. У табл. 4.2 для порівняння наведені коефіцієнт Джинні різних країн.
Таблиця 4.2
До числа об’єктивних і суб’єктивних причин розподілу в рівні доходів відносять: різницю в здібностях, освіті та навчанні; у розмірах спадщини, допомоги по соціальному забезпеченню, політики в оподаткуванні; різницю в професійних смаках; здатність осіб іти на ризик; у володінні власністю; різні біди; фактори дискримінації; невдалі закони, незадовільний контроль за дотриманням законів тощо.