Питання для самоконтролю

1. Від чого залежать етапи формування ринку праці та в чому полягає сутність кожного етапу?

2. Чи можуть бути постійними фактори впливу на формування ринку праці?

3. У чому полягають економічні і соціальні функції молоді?

4. Чим визначається роль кожної демографічної групи населення в сфері зайнятості?

5. Які можливі заходи державної політики зайнятості щодо подолання негативних наслідків змін у структурі зайнятості населення?

6. Які наслідки в галузі зайнятості викликала зміна форм власності й господарювання?

7. Чому підвищення якості робочої сили може «погасити» негативні тенденції глобалізації?

8. Чому гостро стоїть проблема якості робочої сили в Україні?

9. Як може вплинути якість робочої сили на зайнятість населення?

10. Яким чином держава може управляти якістю робочої сили?

Бібліографічний список

1, 3, 8, 10, 15, 22, 26, 29, 33, 35, 37

Тема 12. Глобалізація економіки та зайнятість населення

Мета: засвоїти, закріпити та систематизувати знання про значення глобалізації економіки та її вплив на зайнятість населення; сутність і роль глобалізації; діяльність МОП в умовах глобалізації; сутність глобалізації економіки.

План вивчення теми

1. Сутність і роль глобалізації.

2. Вплив глобалізації на зайнятість і соціально-трудові відносини.

3. Роль Міжнародної організації праці в умовах глобалізації.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Глобалізаційні процеси у світі, інтенсивний перерозподіл фінансових і людських ресурсів, злиття компаній навколо оптимізації інтересів капіталу, працівників і країн відбуваються дедалі інтенсивніше. Поряд із цими змаганнями та перетвореннями проходять зміни і у сфері працевлаштування та професійної кваліфікації.

Такий висновок підтверджується, зокрема, аналізом динаміки питомої ваги розділів професій за Міжнародною стандартною класифікацією занять (ISCO-88) в окремих країнах. Загальні тенденції для розвинутих країн світу – скорочення або стабілізація частки керівників, суттєве зростання питомої ваги професіоналів і фахівців (особливо у Великобританії, Іспанії, Швейцарії та Німеччині), незначне скорочення частки технічних службовців, зростання питомої ваги працівників сфери обслуговування і торгівлі, суттєве скорочення частки робітничих професій (особливо в Іспанії, Бельгії, Німеччині та США).

Глобалізація – процес, рухомий новими технологіями в галузі електронної комунікації і транспорту, котрий дає можливість інформації, людям, капіталу і товарам перетинати кордони і швидко досягати будь-яких кутків планети. Глобалізація як категорія відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років минулого століття набуває форм постійного і неухильно зростаючого переплетення національних економік.

Глобалізація вивільнює економічні сили, які поглиблюють нерівність у сфері зайнятості, котра вже існує, а також у галузі продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту стає перепоною в соціально-трудових відносинах.

Глобалізація, підвищуючи рівень продуктивності праці за рахунок новітніх технологій, може призвести до скорочення числа працюючих і, передусім, робітників. У запобіганні цьому необхідно в першу чергу підвищувати рівень освіти, тобто збільшувати інвестування в людський капітал на всіх рівнях.

Деякі розвинуті регіони потребують закордонної робочої сили. При цьому залучаються як висококваліфіковані працівники (науковці й професіонали з України до Сполучених Штатів Америки, Канади, Німеччини, Ізраїлю тощо), так і громадяни з вторинного ринку праці — низькокваліфіковані. При цьому переслідуються такі цілі, як сприяння поліпшенню фінансово-економічного становища за рахунок дешевшої робочої сили і заповнення непрестижних робочих місць, важких та шкідливих виробництв. Особлива мета розвинутих країн — використання науковців, на підготовку яких не потрібно витрачати великі кошти, а віддача — здійснюється відразу.

Вплив процесів глобалізації на стан ринку праці наочно видно на прикладі нашої країни, де реальністю є «вимивання» з національного ринку праці не тільки перспективних науковців, а й робочих місць з високою і середньою «освітньою місткістю». Створення таких робочих місць, які погіршують професійну структуру і перспективи зайнятості в галузях, котрі можуть і повинні стати пріоритетними; призводить до зростання незатребуваності нагромадженого людського капіталу тощо.

Потенційна чи реальна загроза втрати робочих місць під впливом глобалізації створює в суспільстві атмосферу невпевненості та негативно впливає на підтримку балансу сил між найманими працівниками і роботодавцями.

Складовою процесів глобалізації є зростаюча мобільність робочої сили, інтенсифікація міграційних процесів, наслідки якої є суперечливими. Для країн, які не проводять зваженої міграційної політики, серйозним випробуванням для національних ринків праці стає зростаюча конкуренція з боку країн з низьким рівнем заробітної плати, скорочення кількості робочих місць, зайнятих корінним населенням, і зниження середнього рівня заробітної плати особливо некваліфікованої та низькокваліфікованої робочої сили.

Інтенсифікація процесів глобалізації супроводжується масовим намаганням роботодавців знижувати заробітну плату і зменшувати витрати на поліпшення умов праці. Це не може не відбитися негативно на зайнятості.

Вирішення існуючих нагальних проблем соціально-трудової сфери безпосередньо пов’язано з реформуванням політики зайнятості. За сучасного стану ринку праці неприпустимо політику зайнятості формувати і реалізовувати здебільшого у вузькому розумінні, як комплекс заходів, що проводяться на регіональному рівні за участю державної служби зайнятості. Опрацьовуючи власну модель регулювання національного ринку праці, необхідно зважати на сучасні тенденції щодо формування політики зайнятості в країнах з розвинутою ринковою економікою. За новим сучасним баченням правлячих кіл розвинутих країн, вузловим центром усієї соціальної політики повинна стати «соціальна політика, орієнтована на вирішення проблем зайнятості».

З дотеперішньої політики зайнятості розвинутих країн можна зробити такі висновки:

• заходи державної політики на ринку праці, спрямовані переважно на перенавчання безробітних і розвиток громадських робіт, є недостатніми для вирішення проблем зайнятості;

• плекання надії на те, що проблеми зайнятості можна розв’язати лише гнучкістю ринку праці, безпідставне;

• існує необхідність збереження сильних позицій держави у виробленні та реалізації політики зайнятості, забезпечення інтеграції останньої в загальну економічну політику;

• оптимізувати параметри ринку праці можна за умови поєднання важелів державного і договірного регулювання на принципах соціального партнерства;

• найефективнішими слід визнати заходи, що становлять зміст активної політики на ринку праці й спрямовані на попередження значних масштабів безробіття, стимулювання сукупного попиту на робочу силу, якнайшвидше повернення незайнятих до складу функціонуючої робочої сили;

• вирішення проблем зайнятості потребує реформування системи соціального захисту безробітних, яка має спонукати їх до активного пошуку нового робочого місця.

Особливо актуальними і вкрай необхідними для України є висновки стосовно необхідності збереження і посилення позицій держави у виробленні та реалізації політики зайнятості, а також щодо найефективніших заходів активної політики на ринку праці й упередження значних масштабів безробіття, яке може бути досягнуто переважно за рахунок створення нових економічно доцільних робочих місць і раціонального використання діючих.

Негативний вплив глобалізації на соціально-трудові відносини взагалі й на зайнятість населення, зокрема, розвиває стійку тенденцію до використання політики трудового протекціонізму — захисту національних ринків праці. Трудовий протекціонізм — це завжди синтез і наслідок політичного, економічного, фінансового й товарного протекціонізму. До цих методів входять такі регулятори, як квотування і ліцензування імпорту, вибір шляхів технологічного розвитку, цілеспрямована експертиза міжнародних технологічних та економічних проектів, регулювання валютних курсів тощо.

Однак на ринку праці використовуються і свої специфічні методи захисту: адміністративне обмеження емігрантів (робочої сили), регулювання ціни на робочу силу (заробітної плати) на національному ринку праці і т. ін. В цих умовах, як вважають експерти МОП, доцільно проводити фінансову і промислову політику, яка сприятиме конкурентоспроможності внутрішнього виробництва та ефективній перебудові підприємств, тимчасово захищаючи при цьому внутрішній ринок у його найуразливіших для імпорту галузях з низькою доданою вартістю.

Особливо гостро економічна глобалізація відбивається на галузевій структурі зайнятості в Україні. Достатньо навести такий приклад. При великих запасах вугілля в Україні одна за одною закриваються вітчизняні копальні. Видобуток вугілля за останні 10 років скоротився майже в 3 рази. Тому в шахтарських регіонах час від часу виникає соціальна напруга. Водночас через нестачу вугілля для металургійної промисловості воно завозиться з-за кордону. В декілька разів знизилося виробництво в легкій промисловості і машинобудуванні, а з ним і зайнятість у цих галузях. Проте підвищується питома вага продукції в екологічно-шкідливих галузях, таких як металургія. Все це посилює безробіття, потребує значних коштів на перекваліфікацію вивільнених працівників, на велику за обсягом виплату соціальної допомоги, дає поштовх до еміграції переважно висококваліфікованих молодих і середнього віку робітників та спеціалістів з великим практичним досвідом.

У найближчі два роки варто здійснити прорив у реалізації більш виваженої діючої політики доходів і зайнятості, для чого слід значно посилити роль держави в регулюванні економічних процесів, перш за все, в зміні структури економіки, яка визначає подальший розвиток ринку праці, зокрема, кількісні та особливо якісні показники зайнятості.

Міжнародна організація праці не залишається осторонь процесів економічної глобалізації. Для того щоб визначити, яким чином МОП впливає на глобалізацію, слід нагадати про сутність та основні напрями діяльності цієї організації. Україна як рівноправний член міжнародного співтовариства, бере активну участь у роботі МОП, зокрема в роботі Міжнародної конференції праці (МКП) з 1956 р.

Першим і основним напрямом діяльності МОП є узгодження та узагальнення трудових відносин, які склалися на національних ринках праці. Ці узагальнення, які приймалися консенсусом, тобто всіма голосами «за» представників країн, котрі входили до складу МОП, одержали назву Конвенцій і Рекомендацій і стали міжнародними трудовими нормами.

Другий основний напрям роботи МОП — це надання консультацій експертами і технічної допомоги в питаннях, пов’язаних з трудовою і соціальною політикою. Україна під час розробки законів відповідного спрямування та в інших випадках широко використовує його у роботі даної організації (на експертизу до МОП подаються проекти багатьох законів, для вирішення ряду питань органи влади звертаються до МОП, запрошують спеціалістів цієї організації тощо).

Третім основним напрямом діяльності МОП є періодичне планове обговорення питань на спеціальних конференціях і в Комітетах, які мають специфічне значення для окремих регіонів або галузей економіки. Україна як член МОП бере в ньому безпосередню участь.

Всі головні напрями роботи МОП мають забезпечити виконання основних цілей у її діяльності, а саме: сприяння соціально-економічному прогресу, підвищення добробуту населення та поліпшення умов праці, захист прав людини.

У зв’язку з нинішнім посиленням негативного впливу глобалізації на соціально-трудові відносини МОП зосереджує свою увагу, перш за все, на:

• контролі міжнародних трудових норм;

• захисті прав людини;

• рівності можливостей громадян;

• сприянні зайнятості населення;

• структурній перебудові;

• поліпшенні умов життя;

• захисті навколишнього середовища.

Що стосується трипартизму, то він не тільки не застарів, але й надає МОП додаткову силу, залучаючи до сумісного обговорення громадської політики уряду, представників трудящих і підприємців. Таким чином, ця організація знаходиться у прямому контакті з ринком праці. Однак нові реалії в світі повинні знайти відображення і в тристоронніх структурах, котрі необхідно відкрити для нових сил у суспільстві. Важливо зібрати всі громадські сили, які при всій своїй різноманітності прагнуть до соціальної справедливості.

У центрі діяльності МОП у сучасних умовах з новою гостротою постає проблема боротьби з безробіттям, сприяння розвитку продуктивної і вільно обраної зайнятості, прийняття новаторських рішень, які сприяли б поліпшенню соціального захисту умов праці, винайдення нових джерел зайнятості.

Для пом’якшення негативних наслідків глобалізації світової економіки в соціально-трудовій сфері названо чотири базові принципи, яких повинні дотримуватися всі держави—члени МОП, а саме:

• свобода об’єднання і визнання права на ведення колективних переговорів;

• скасування всіх форм примусової або обов’язкової праці;

• заборона дитячої праці;

• неприпустимість дискримінації в сфері праці й зайнятості.

На думку фахівців МОП, ратифікація країнами світу міжнародних трудових норм, якими є конвенції, ухвалені цією організацією, включення даних норм до національного законодавства мають сприяти оптимізації відносин між працею і капіталом, зміні ситуації, коли перевага у формуванні умов трудових договорів все більше слугує інтересам роботодавців.

За сучасних умов принципового значення набуває проблема відкритості економіки України. Спеціалісти МОП, аналізуючи її, дійшли висновку, що в країнах з перехідною економікою, в тому числі і в Україні, економіка стала однією з найбільш відкритих. Водночас досвід більшості розвинутих країн світу незаперечно свідчить, що процеси лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків регулюються в масштабах держави найбільш серйозно і рішуче. Таким чином, саме за активної участі держави в Україні мають бути вирішені найскладніші питання: опрацювання і реалізація найраціональніших протекціоністських методів щодо захисту національного ринку праці, підвищення рівня «закритості» окремих територіально-економічних зон, сегментів соціально-трудової сфери.