Тема 11. Особливості і проблеми зайнятості та безробіття в Україні

Мета: засвоїти, закріпити та систематизувати знання про проблеми зайнятості і безробіття в Україні; проблемами якості робочої сили в Україні; соціальний захист безробітних в Україні; сутність і проблеми зайнятості та безробіття в Україні.

План вивчення теми

1. Особливості і етапи формування ринку праці в Україні.

2. Роль окремих соціально-демографічних груп у сфері зайнятості.

3. Проблеми якості робочої сили в Україні.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Особливості та етапи формування ринку праці в Україні і стан зайнятості й безробіття населення є наслідком історичних, соціальних та економічних умов у державі, які складалися не лише в останнє десятиліття, а й значно раніше. Становлення ринку праці відображає діалектику системи управління економікою в останні вісім—десять років. Специфіка соціального розвитку суспільства та вплив процесів світової економіки значно зумовили характер сучасного національного ринку праці: недостатню розвинутість важливих структурних компонентів, відсутність тривалий час адекватного механізму його регулювання, існувавший патерналізм держави в галузі зайнятості та багато іншого являли собою значну невідповідність ринковій економіці.

Недостатньо розвинутими були економічні, правові та адміністративні регулятори, котрі повинні забезпечити єдині норми у формуванні робочої сили, здійсненні її сучасної мобільності й не тільки на національному рівні. Все це гальмувало або викривляло об’єктивні процеси розвитку ринкових відносин взагалі. Стан інфраструктури ринку праці й, передусім, системи державної служби зайнятості тривалий час не відповідав у матеріально-технічному, інформаційному і кадровому аспектах зростаючим вимогам щодо її ефективного функціонування.

Слід звернути увагу на головну особливість тих умов, в яких формувався ринок праці України — це глибока соціально-економічна криза.

По-перше, сталося безпрецедентне некероване скорочення виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, будівництва і послуг. Це зменшило зайнятість населення та призвело до великих масштабів безробіття, особливо прихованого. Вимушена неповна зайнятість стала майже нормою, що дало поштовх до значного розвитку нерегламентованої зайнятості.

По-друге, внаслідок руйнації єдиного економічного простору СРСР відбулася розбалансованість економіки, що не тільки спричинило зниження виробництва, а й зруйнувало усталену структуру зайнятості населення, зробило «зайвими» деякі галузі економіки (оборонну, нафтохімічну, деякі види машинобудування тощо), професії та спеціальності (викладачів окремих предметів, деякі професії робітників оборонних підприємств); сталося «вимивання» високотехнологічних робочих місць.

По-третє, фактично були втрачені багато соціальних гарантій, що викликало потребу працювати значної частини пенсіонерів та підлітків, а нерозвинутий соціальний захист ще не відповідав ринковим вимогам. Через це та через низьку мобільність населення посилилася жорсткість національного ринку праці.

Проте соціально-економічна криза — чинник хоч і головний, але не єдиний, котрий впливає на процеси формування ринку праці, тим більше що в останні роки намітилася стабілізація і певне піднесення економіки.

Другий, достатньо впливовий фактор — це значна різниця у розвитку сфери докладання праці по регіонах України. Вона виникла внаслідок недостатнього врахування регіональних особливостей під час розміщення новобудов народного господарства за часи їх централізованого планування Держпланом СРСР.

Наступним чинником впливу на формування ринку праці України є наявність, переважно в Донбасі й Придніпров’ї, міст з вузькоспеціалізованою структурою зайнятості. Широко відома соціальна напруга серед шахтарів Донбасу, яка час від часу виникає не тільки з причин несвоєчасної виплати заробітної плати, а й через закриття копалень у селищах, де немає інших робочих місць, крім інфраструктури. Така ситуація потребує значних коштів на створення нових робочих місць і масової перекваліфікації вивільнених працівників.

Ще одна особливість формування національного ринку праці — це його здійснення паралельно з наопрацюванням і введенням у дію нових ринкових законів, які в багатьох випадках діяли поруч із законами, прийнятими для планової централізованої економіки. Тому в закони й інші нормотворчі акти часто вносилися зміни і доповнення. Все це створювало інституціональну нестабільність, котра негативно відбивалася на становленні ринку праці.

Саме інституціональна нестабільність і визначила, перш за все, етапи формування ринку праці. Про це свідчить реформування заробітної плати як головного елемента ринку праці, від якого залежать попит і пропозиція робочої сили, а в підсумку — зайнятість населення. Реформування заробітної плати проходило в чотири етапи. Його наслідки чітко відбивалися на формуванні, функціонуванні й стану ринку праці, визначаючи стан зайнятості й безробіття.

Аналіз сучасної демографічної ситуації в Україні, здійснений Е. М. Лібановою, дозволяє визначити коло існуючих у цій сфері проблем, а саме:

• стрімке зниження народжуваності;

• кризу української сім’ї;

• високу смертність населення, особливо чоловіків працездатного віку;

• негативні міграційні тенденції, які посилюють процес старіння населення;

• високий рівень старіння і практично повне вичерпання потенціалу демографічного росту;

• депопуляцію.

Такий демографічний стан, по-перше, може стати сприятливим підґрунтям для розвитку в Україні негативних тенденцій глобалізації; по-друге, вимагає з максимальною раціональністю використовувати кожну статево-вікову групу населення з метою одержання найбільшого ефекту в економічному зростанні. Це, в свою чергу, дасть можливість підвищувати рівень життя, а з ним і можливості усунення та запобігання кризових демографічних явищ.

Соціально-економічна політика держави, яка проводиться в сфері ринку праці, повинна постійно враховувати і фактично враховує вплив та соціально-економічну роль окремих демографічних груп населення. Розглянемо, чому це вкрай важливо.

У вирішенні проблем зайнятості молоді слід виходити з того, що з підвищенням рівня освіти зростає конкурентоспроможність молодої людини на ринку праці і в цілому робочої сили України.

В Україні приймаються необхідні заходи, спрямовані на підтримку професійного навчання молоді і які з огляду на необхідність підвищення її конкурентоспроможності та якості як робочої сили слід робити тривалішими. Від максимального залучення молодих людей з високоякісними професійними знаннями, досвідчених, фізично і розумово здатних витримувати високу інтенсивність праці, передусім, у сфері матеріального виробництва, значною мірою залежить економічне зростання країни і добробут її населення. Ця категорія робочої сили — молодь — є основою майбутнього трудового потенціалу країни.

Найчисленніша група в робочій силі — це особи середнього віку 29—49 років. Саме вони мають основне трудове навантаження. Така група населення складає в різні періоди від 45 до 48 %, або майже половину трудових ресурсів України. Її особливістю є вже достатньо нагромаджений професійний досвід і навички, висока працездатність та достатня трудова мобільність. Проте у зв’язку зі структурними змінами в економіці такий контингент робочої сили потребує переорієнтації на нові види діяльності і масштабної перекваліфікації. В даному випадку слід виходити з того, що громадяни цієї групи — особи середнього віку — становлять основу сучасного трудового потенціалу країни.

Наступна соціально-демографічна група населення, яка входить до складу трудових ресурсів, — це працездатні особи старше 50 років і передпенсійного віку. В даній соціально-демографічній групі рівень зайнятості скорочується переважно через стан здоров’я. Особливості цієї категорії робочої сили полягають у високому рівні професійних знань, навичок та освіти, наявності великого практичного досвіду і водночас деякого зниження рівня фізичних можливостей, що обмежує інтенсивність праці. Найефективніше використовувати потенціал таких працівників на посадах нижчої та середньої ланки керівників — звільнених бригадирів, майстрів, начальників ділянок і цехів тощо.

Працездатних осіб старше 50 років і передпенсійного віку можна вважати «живим банком» практичного досвіду і навичок робочої сили країни. Однак ця категорія робочої сили має найменшу трудову мобільність. Вона в своїй масі не змінюватиме місце проживання і професію. Структурна перебудова економіки найнегативнішим чином впливатиме саме на цю демографічну групу. Проте її потенціал суспільство має використати, передусім, для передачі молоді великого виробничого досвіду, який мають дані працівники.

Одним з головних факторів, який може значною мірою «погасити» негативні тенденції глобалізації в структурі зайнятості населення і зробити значно гнучкішим національний ринок праці, є підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили.

Від якості робочої сили, безумовно, залежить її конкурентоспроможність. Але ці категорії, будучи пов’язані між собою, не є тотожними. Конкурентоспроможність робочої сили — проблема в економіці надзвичайно впливова та, разом з тим, мало досліджена і в економічній літературі фактично не розглядається. Доцільне визначення їй дає професор Д. П. Богиня. На його думку, конкурентоспроможність робочої сили — це сукупність якісних і вартісних характеристик специфічного товару «робоча сила», яка забезпечує задоволення конкретних потреб роботодавців, у тому числі державних підприємств у працівниках певної кваліфікації (професії). В аспекті якості вона характеризує певні ознаки, зумовлені сукупністю споживчої придатності робочої сили та її здатності до ефективної праці (фах, стаж, вікові дані тощо). В аспекті кількісних характеристик конкурентоспроможність працівника може визначатися продуктивністю та ефективністю праці, витратами робочого часу на виконання певних операцій, якістю виробленої продукції, витратами сировини, палива тощо. Конкурентоспроможність робочої сили є індикатором управління працею.

Проблеми якості робочої сили в Україні, якій потрібно мати конкурентоспроможну і соціально спрямовану національну економіку, повинні займати ключове місце як у поточних рішеннях, так і в програмах, розрахованих на довгострокову перспективу, на всіх рівнях владних структур. Впровадження новітніх технологій та розвиток наукоємких виробництв без наявності високоосвіченої і висококваліфікованої робочої сили, а також постійного всебічного поліпшення її якісних характеристик буде неможливе.

Підтримання на належному рівні якості робочої сили, а тим більше її постійний розвиток потребують значних витрат. Але навряд чи це є головним фактором, тому що проблема стоїть так: збереження якості існуючої робочої сили і подальше прискорене поліпшення її з урахуванням здійснених і майбутніх структурних змін в економіці — необхідна і невідкладна умова економічної незалежності України, активного виходу нашої держави на світовий ринок товарів і послуг достойним конкурентом. Це стає одним з головних пріоритетів державної соціально-економічної політики. Інтеграція у світову економіку рівноправним партнером з існуючим трудовим потенціалом є надто проблематичною. Жодне серйозне завдання щодо подальшого зростання економіки, впровадження високоефективних заходів зміни і поліпшення її структури без надійного та своєчасного забезпечення висококваліфікованими, фізично й психічно здоровими робітниками і спеціалістами не може бути виконано.

Україна завжди мала якісну робочу силу з високою загальною і професійною освітою та задовільними фізичними, фізіологічними і психофізіологічними характеристиками. Однак в останні роки робоча сила нашої країни втрачає ті складові, які забезпечують її високу якість. Системна криза вкрай негативно відбилася на всіх аспектах життєдіяльності суспільства, але чи не найбільш відчутної шкоди вона завдала робочій силі через певну обмеженість у підвищенні кваліфікації, незбалансованість у харчуванні та недостатнє медичне обслуговування.

Невипадково динамічно зростає потреба підприємств у професіоналах, фахівцях, технічних службовцях, кваліфікованих робітниках з інструментом, в операторах та складальниках устаткування і машин, незважаючи на значно зменшену загальну потребу економіки в працівниках. Втрата навичок і практичного досвіду тривалий час незайнятими своєю справою працівниками (безробітними, зайнятими нерегламентованою і нелегальною діяльністю та ін.) неадекватно компенсується, як ми це бачили, системою підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів. Програми навчання нерідко застарілі, матеріально-технічна база училищ не завжди відповідає потребам підготовки висококваліфікованих робітників для сучасних технологій. Багато підприємств і організацій припинили або значно скоротили внутрішньовиробничу підготовку кадрів або через брак коштів, або через недооцінку перспектив мати висококваліфікований персонал.

В Україні професійне навчання персоналу нині ще не перетворилося на один із найважливіших чинників підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції та послуг, інтеграції держави у світове економічне співтовариство.

Підприємства та організації України не мають законодавчих зобов’язань щодо підготовки, перепідготовки і навчання кадрів. Саме тому для нас відіграє велику роль позитивний досвід у цьому розвинутих країн, наприклад, Німеччини і Франції, де здійснюються заходи підготовки кадрів за участю і під проводом держави. Ці заходи економічно стимулюються урядом.

Аналіз діяльності вітчизняних підприємств стосовно підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів свідчить про недооцінку ними значення високої якості робочої сили як чинника економічного прогресу і чинника соціального захисту працівника через підвищення його конкурентоспроможності.

Довготривалий негативний вплив на відтворення та якість робочої сили мають низькі середньодушові доходи більшості населення. Основою грошового доходу, як відомо, має бути заробітна плата як ціна робочої сили. Однак значно нижча питома вага в доходах українців заробітної плати іншими розвинутими країнами не єдина причина того, що спостерігаються суттєві недоліки в галузевій диференціації заробітної плати. Промисловість, будівництво і особливо сільське господарство — майже вся реальна економіка та її фундамент — наука поступаються у заробітній платі галузям, які по суті є інфраструктурою реальної економіки. Випередивши в оплаті праці гірників, металургів, науку, на перше місце вийшли банківські службовці.

Таке становище робить непрестижною працю в традиційних для України галузях, особливо для молоді, і спричиняє значні втрати в економіці.

Низька заробітна плата і сумнівна її диференціація — один із суттєвих чинників, який негативно впливає на якість робочої сили. Змінити таке становище можливо, посиливши регулюючу роль держави в цих процесах через законотворчу діяльність і суворе дотримання законів суб’єктами господарської діяльності.

До якісних характеристик робочої сили належить і працездатність особи. Працездатність — це максимальна ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, який не викликає перенапруження організму. В свою чергу, функціональний стан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, що забезпечують ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму. Цей показник залежить не тільки від об’єктивних характеристик осіб, таких як вік, стать, фізичні і фізіологічні дані, а й від суб’єктивних чинників: раціонального харчування залежно від професії (спеціальності), умов праці, достатнього медичного обслуговування. Все це залежить від рівня заробітної плати і доходів у цілому.