28. Макроекономічна рівновага:взаємодія сукупного попиту та сукупної пропозиції

Макроекономічна модель - це модель, яка описує загальну макроекономічну рівновагу, яка утворюється шляхом комбінації моделей рівноваги на товарному і грошовому ринках.

Макроекономічна рівновага означає рівність сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (АS). Це зображено графічно на рисунку 22, де РО — рівень цін; ОQ — реальний обсяг виробництва; АD — крива сукупного попиту; АS — крива сукупної пропозиції.

Перетинання кривих АD і АS визначає загальний для всієї економіки Q1 рівноважний рівень цін Р1 та рівноважний обсяг виробництва продукції.

Національний дохід (НД) дорівнюватиме добуткові обсягу виробництва (Q1) на величину загального рівня цін (Р1).

де АD — сукупний попит; М — кількість грошей в обігу; V — швидкість обігу грошей у русі доходів; Р — рівень цін.

Між АD і рівнем цін (РО), за інших рівних умов, існує зворотна (або заперечна) залежність: чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг національного продукту зможуть купити споживачі. Характер кривої АD аналогічний графіку індивідуального попиту, але чинники, або ефекти, що зумовлюють зміни сукупного попиту й індивідуального попиту, неоднакові.

Сукупний попит (АD) — це сума всіх витрат на кінцеві товари і послуги, вироблені в економіці. Він відображає зв'язок між обсягом сукупного випуску продукції, на який існує попит економічних агентів, та загальним рівнем цін в економіці.Сукупна пропозиція (AS – від англ. аggregate supply – сукупна пропозиція) — загальна кількість товарів і послуг, яка може бути вироблена і запропонована до продажу у відповідності з рівнем цін, що склався. Сукупна пропозиція дорівнює реальному валовому внутрішньому продукту. Вона залежить від рівня цін, виробничих потужностей економіки і рівня витрат.

Отже, головна умова макроекономічної рівноваги — пропорційність та збалансованість між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Це забезпечує рівноважний обсяг національного виробництва.

29.Методи економічної теорії

Питання про методи економічної теорії - це питання про те, як, яким чином вивчаються економічні явища і процеси. Необхідно розрізняти дві групи методів: загальні і локальні.

Локальні методи представляють собою конкретні інструменти, прийоми, засоби з допомогою яких досліджуються ті чи інші сторони і аспекти економічної системи. Серед них необхідно виділити як специфічні методи, які пов'язані з тою чи іншою методологією, так і універсальні методи, які можуть використовуватись при реалізації будь-якої методології. До останніх відносяться: аналіз і синтез, наукова абстракція, індукція і дедукція і т.д.

Метод наукової абстракції (від лат. "abstractio" - відволікання, відхилення) набуває великого значення саме в економічній теорії. Суспільне життя неможливо вивчати в лабораторних умовах. Наукова абстракція є уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища і відхилення від несуттєвих сторін, властивостей, явищ. Абстрактне мислення породжує метод аналізу і синтезу.

Аналіз економічних явищ передбачає розчленування явища на окремі елементи і дослідження кожного елементу як необхідної складової частини цілого. Синтез передбачає, що явище в першу чергу вивчається як таке, яке складається з різних частин, а потім досліджується поєднання елементів в єдине ціле і робиться загальний висновок.

Метод індукції і дедукції. Індукція - це виведення економічних закономірностей і принципів із фактів реального життя на основі сходження від одиничного до загального. Дедукція - це шлях від загального до одиничного.

До особливих прийомів дослідження відноситься емпіричний метод (від гр. "empeiria" - досвід), який ґрунтується на фактах реальної дійсності і власному досвіді дослідника.

В економічній теорії широко використовується принцип поєднання історичного і логічного. Вивчення історії допомагає зрозуміти внутрішню логіку предмету, а знання внутрішніх структур суспільства надає історії наукового характеру. Єдність історичного і логічного - методологічний принцип, який допомагає концентрувати увагу науки на посиленні аргументації, обґрунтованості висновків. Логіку дослідження необхідно постійно контролювати історичним зіставленням, а факти історії - розташовувати в логічній послідовності.

Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.

30. Методи розрахунку ВВП

В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:

1.виробничий метод (метод доданих вартостей);

2. за доходами;

3. за витратами.

1.За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогічним показником інших країн.

Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.

2.Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

– заробітна плата найманих працівників (цей компонент містить заробітну плату);

– рентні платежі (доходи, які отримують власники нерухомості від залучення у виробництво землі, майна, капіталу);

– чисті відсотки (доходи постачальників грошового капіталу, які отримують домогосподарства за вклади, відсотки за облігації підприємств);

– доходи некорпоративного сектору (чистий прибуток підприємств, які перебувають в одноосібній власності);

– прибуток акціонерних підприємств;

Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:

– амортизаційні витрати (обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року);

– чисті непрямі податки;

Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».

ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,

де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; Am – амортизація; IT – непрямі чисті податки.

3.Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб'єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя.

Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:

ВВП за витратами = С + І + G + NE,

де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт.

31. Місце економічної теорії в системі економічних наук.

Економічна теорія тісно пов'язана з багатьма науками, що зачіпають різні сторони життєдіяльності людини. З одного боку, вона виступає як методологічний фундамент комплексу економічних наук, а з іншого - враховує знання, отримані цими науками. Економічне знання про сучасне суспільство дає ціла мережа конкретних економічних дисциплін, таких як бухгалтерський облік, фінанси, маркетинг, менеджмент, економіка природокористування, економіка підприємств. Названі дисципліни підпорядковані рішенню конкретних економічних завдань. Економічна теорія вивчає ті ж проблеми, але не з індивідуальної, а з суспільної точки зору. У колі всіх економічних наук економічна теорія є головною, так як служить основою, фундаментом конкретних економічних дисциплін. Економічна теорія тісно пов'язана з низкою соціальних наук, таких як психологія, політологія, соціологія, оскільки її предмет вивчення частково збігається з предметом перерахованих дисциплін. Соціальні науки вивчають численні аспекти поведінки людини в суспільстві. Економічна теорія покликана розкрити тільки певну частину соціальної життєдіяльності людини - економічну. Сьогодні є очевидним, що при вирішенні будь-яких економічних проблем необхідно враховувати національні, психологічні особливості людей. До відома. Економічна теорія в якості науки про фундаментальні основи поведінки людей у сфері господарських відносин має прямий зв'язок з психологією, яка, в свою чергу, тісно пов'язана з біологією взагалі і з генетикою в особливості. Відкриття в цій області можуть дати відповідь на найважливіше питання суспільного розвитку: якою мірою поведінка людей продиктовано спадковістю, а в якій - умовами існування. Серед інформаційно-аналітичних наук особливої згадки заслуговують статистика і математика. Державні установи та громадські організації публікують значна кількість різної цифрової інформації. Велика частина уявлень вчених-економістів базується на ретельному аналізі зібраної статистичної інформації. В галузі економічної теорії знаходять своє застосування багато математичні методи. Широко використовується економіко-математичне моделювання. Для успішного практичного застосування знань, отриманих економічною теорією, необхідна точна математична оцінка даних. Не випадково багато видних економісти є хорошими математиками і володіють статистичними методами аналізу. Простежується чіткий взаємозв'язок економічної теорії та юридичних наук. Правові норми, що діють в тому чи іншому суспільстві, є своєрідними рамками, в яких розвивається економіка. Наприклад, підприємництво в нашій країні поки недостатньо розвинене. Пояснення в тому, що в Росії та інших колишніх соціалістичних країнах протягом десятиліть не існувало юридичної основи для підприємницької діяльності. Вільне підприємництво було згорнуто, відбулося повне одержавлення економіки. Підприємницькі навички в умовах планової економіки могли розвиватися лише в особистому підсобному господарстві при роботі на колгоспний ринок, в кооперативному секторі і в тіньовій економіці. Економічна теорія тісно взаємодіє з історичними науками, такими як історія економіки, історія економічної думки, загальна історія. Економічна теорія присвячена проблемам матеріального виробництва, розподілу, обміну та споживання, що розглядаються в різні історичні періоди і на тлі різних способів виробництва. Наприклад, для економістів важливий той історичний факт, що середньовічна інквізиція позбавляючи народ від єретиків, до яких часто відносила винахідників і вчених, в результаті загальмувала технічний, а як наслідок, і економічний прогрес суспільства.