80. Практична педагогічна діяльність і педагогічні погляди лубенця

У центрі його практичної та науково-педагогічної діяльності є проблеми організації, теорії та методики початкового навчання. Праці Т.Г. Лубенця "Педагогічні бесіди" (1908–1913 рр.), "Про наочне викладання" (1911 р.). "Граматика", "Читанка" (1883 р.), "Зернинка" (в 4 частинах для читання, письма та практичних вправ у початкових класах), "Керівництво до "Зернинки" – методичний посібник для вчителів, "Рідна нива", "Буквар" і "Читанка" (20-ті роки XX ст.), "Завдання для самостійних письмових вправ", "Збірник арифметичних задач та методичне керівництво до нього", "Письмові самостійні роботи у початковій школі" є золотим фондом вітчизняної теорії та методики початкової освіти.

На превеликий жаль, багато навчальних книг Т.Г. Лубенця не використовувались у школі. Така доля спіткала "Граматику (український буквар)" та "Читанку", створені педагогом у 1883 р. їх заборонило Міністерство освіти з тієї причини, що навчання грамоти українською мовою не допускалося в школі. Засуджуючи таку освітню політику царизму, Т.Г. Лубенець все своє життя боровся проти насильницької русифікації української молоді, боронив право свого народу навчати дітей рідною мовою. Це дало підставу попечителю Київського навчального округу в поданні міністрові освіти назвати Т.Г. Лубенця "шкідливим для державної служби службовцем". Наслідки не примусили себе чекати – 26 червня 1913 р. Т. Лубенця звільнено з посади директора народних училищ.

Написані ним інші навчальні книги та методичні посібники багаторазово перевидавалися і довготривало використовувались у школі. Так, "Зернинка" та "Керівництво до Зернинки" перевидавалися більше 10 разів, а "Збірник арифметичних задач та методичне керівництво до нього" мали 17 перевидань.

З властивою йому принциповістю Т.Г. Лубенець виступав проти тілесних покарань учнів. У 1913 р. він виступив на І Всеросійському з'їзді з питань народної освіти з доповіддю "Витяг про покарання", в якій засудив деспотизм російської школи, обстоював гуманістичну педагогіку.

81. Освітня і виховна роль творів грабовського і їх роль у розвитку педагогічної думки на україні

П. Грабовський — поет переважно малих форм, майстер короткого, стислого, але повного глибокого почуття і думки ліричного вірша. Лірика його щира, натхненна. Все, про що пише поет, він сам пережив, переболів. У поезії Грабовського нема вишуканих, прикрашених образів, розрахованих на ефект.

Грабовський бачив у житті, у суспільстві класові суперечності, класову боротьбу, відображав її у своїй поезії, боровся своїм поетичним словом за реалістичне зображення дійсності.

Грабовський оспівав революційну героїку боротьби з російськім самодержавством у другій половині XIX століття У його поезії відбились думи і настрої революціонерів 80-90-х pp., які, приречені гинути в тюрмах та в засланні, не зрікались боротьби, крізь темряву реакції бачили світле майбутнє, кликали боротись за нього.

У поезії Грабовського звучать не тільки скарги і плач над нещасною долею народу, але й палкий заклик до боротьби за краще майбутнє. Його вірш «Уперед» став бойовою революційною піснею, що поруч із бойовим гімном «Вічний революціонер» наслідує великий заповіт «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте...».

Павло Грабовський — вірний продовжувач революційних традицій Шевченка в українській літературі. Поруч з Іваном Франком, Лесею Українкою він своєю соціальною лірикою представляє в українській поезії ту кращу революційну демократію, яка своїм поетичним словом боролась проти царського деспотизму, сваволі, соціального і національного гноблення.

Грабовський зумів викохати таку велику любов до рідного краю й народу, до якої навіть у нашому письменстві не одразу добереш аналогію. Його як поета, публіциста, критика і як людину завжди вирізняла характерна риса борця, відданого ідеалам вільного життя людини і нації.