69. Освітня діяльність і педагогічні погляди ломоносова

Розвиткові педагогічної думки в Росії у XVIII ст. передусім сприяли освітня діяльність і педагогічні погляди Михайла Ломоносова (1711-1765), який виступав за демократизацію освіти, за народну школу. Він вважав, що система освіти повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої (гімназії) та вищої (університету). Головне завдання школи - виховувати в дітей любов до праці, навчити їх "правил і прийомів поведінки", дати освіту. Мета виховання - формування щасливих, духовно і фізично розвинених громадян. Обстоюючи принцип народності у вихованні, наголошував на необхідності виховувати у дітей любов до вітчизни, гуманність, вірність громадянському обов'язку, прагнення до знань, працьовитість, силу волі, відвагу, скромність, тобто притаманні народові риси.

М. Ломоносов створив навчальні плани і програми для навчальних закладів різних типів, визначив основні принципи та методи навчання, запровадив класно-урочну систему. Провідними методами навчання він вважав бесіду, розповідь, лекцію, які необхідно доповнювати вправами. Навчання повинно мати виховний характер, забезпечувати свідоме, міцне, систематичне засвоєння матеріалу, який слід викладати стисло, підкріплюючи теоретичні положення фактами, наочністю, враховуючи вікові та психологічні особливості, природні нахили учнів та ін.

У моральному вихованні М. Ломоносов обстоював метод прикладу, переконання. Могутнім засобом виховання він вважав працю, виступав проти фізичних покарань. Цінні його думки про сімейне виховання, взаємозв'язок школи і сім'ї, про допомогу батьків учителям. Написані ним підручники ("Риторика", "Російська граматика", "Стародавня російська історія" та ін.) упродовж півстоліття були кращими в російській загальноосвітній школі. "Російська граматика" витримала 14 видань, її було перекладено багатьма іноземними мовами, покладено в основу всіх наступних граматик, що розроблялися в Росії.

За ініціативи й активної участі М. Ломоносова в 1755 р. було відкрито Московський університет. Він виступав за те, що викладачі й студенти університету повинні паралельно з навчанням займатися науковою роботою.

70. Педагогічні погляди Шевченка

Вихована людина – високоморальна людина, яка любить батьківщину, добре усвідомлює обов’язки перед суспільством, ненавидить брехню, лицемірство, підлабузництво. Освіта, за Шевченком, повинна збагачувати, а не обкрадати серце людини. Він прагнув розширити зміст освіти. Вважав, що початкове навчання не може обмежуватися тільки навичками читання, письма та лічби, а повинно містити знання з історії, географії, етнографії. Цінним доробком Т.Шевченка у розвиток педагогічної думки є створення ним передового на той час підручника для недільних шкіл – “Букварь Южнорусский” (1860), який був доступний кожній простій дитині. Невеликий за обсягом (24 сторінки), містив великі і малі букви алфавіту і цифри і створювався за комбінованим принципом: учні спершу вивчали звуки і літери в алфавітному порядку, згодом переходили до читання цілих слів; для полегшення процесу опанування грамоти слова спочатку поділялися на склади, а відтак наводився текст без такого поділу. У “Букварі” Шевченко вмістив дві великі народні думи – “Про Олексія Поповича” та “Марія Богуславка”, багато народних приказок та прислів’їв, наводячи зразки народної творчості, надавав навчанню народного характеру, прагнув, щоб у школі діти спілкувалися рідною мовою. Великого значення Шевченко надавав народній школі, яка повинна бути доступною для всіх дітей. В ній діти мають отримувати міцні й глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа повинна задовільняти потреби свого народу і діяти на засадах народності. Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, який має бути доброю, високоморальною людиною, носієм духовності свого народу. Поета турбував стан жіночої освіти. Т.Г.Шевченко, як гуманіст, обстоював рівність хлопців і дівчат у навчанні, стояв за надання жінці повноцінної освіти. Великого значення надавав сімейному вихованню, важливою умовою якого є теплі, сердечні стосунки між батьками. Особлива роль у вихованні належить матері, яка правильно розуміє свої материнські обов’язки. На думку Шевченка, родинне виховання слід доповнювати суспільним вихованням, яке покликана давати світська загальноосвітня школа. Він вірив у велику силу виховання. У повісті "Близнецы" показав, яка може бути різниця між двома хлопчиками завдяки вихованню. Він змалював образи двох братів-близнюків, один з яких навчався в гімназії та університеті і зробився корисною людиною, а інший виховувався в кадетському корпусі, де з нього витруїли все людське.

З творів Шевченка можна отримати чітке уявлення про його виховний ідеал. Таким ідеалом для нього була людина з багатогранними знаннями і ви­сокими моральними якостями, яка здатна застосовувати свої знання в житті, уміє цінувати мистецтво, любить працю. Виховному ідеалові Шев­ченка властива така риса, як працьовитість. Праця повинна займати, на його думку, головне місце в житті людини. У повісті "Капітанша" він писав: "Заздрю і завжди заздритиму тобі, щасливий благородний трудівнику".

Шевченко піддав гострій критиці станову систему освіти в царській Росії. Він вказував на недостатню кількість навчальних закладів на Україні, а з тих закладів, що існували, виходили духовно скалічені молоді люди. У повісті "Княжна" він описав недоліки початкового навчання. Учителями були малограмотні дячки, які вчили за церковними книжками. Навчання зводилось до того, щоб навчити дітей читати релігійні книжки і виховати їх в дусі покори. Таке навчання Шевченко охарактеризував словами "безглузде "тму-мну". У творах Тараса Григоровича звучить також критика навчально-виховної практики станових закладів: кадетських корпусів, пансіонів та інститутів шляхетних дівчат.

Шевченко мріяв про справжню народну школу, побудову якої пов’язував, передусім, з революційною перебудовою суспільства. Народну школу уявляв як школу, де панує рідна мова. Ставив також питання про необхідність освіти для жінок нарівні з чоловіками.

Шевченко гаряче вболівав за відкриття недільних шкіл, підтримував їх ма­теріально. Його велика заслуга полягає в написанні підручника українсь­кою мовою, призначеного для недільних шкіл