56. Зміни в системі народної освіти в Україні в період 1920- 1930 рр

В Україні, починаючи з 1920 р., створюється більш складна система освіти. 1920 року Наркомос України видає Декларацію про соціальне виховання дітей, в якій, на підставі твердження про розпад сім`ї в соціалістичній державі, робиться висновок про необхідність перенесення центру ваги в справі шкільництва з єдиної трудової школи на дитячий будинок. Тож повне підпорядкування дитячої особистості виховним впливам новоутвореної держави ставало лейтмотивом діяльності закладів соцвиху. Декларація висунула ідею так званого захисту дитинства, завданням якого було: взяти на облік всіх дітей до 15 років, як тих, які вже ввійшли в систему соціального виховання, так і тих, що не відвідують жодної освітньо — виховної установи; використати всі засоби для забезпечення кожній дитині усіх її прав на матеріальне утримання, виховання, освіту, охорону здоровя

Планом Наркомосу УРСР передбачалося розгортання цілої низки відповідних установ, таких як:

• майданчики різних типів, які мали функціонувати в основному в літній період і вилучати дітей з вулиці, організовуючи їхній побут

• дитячий садок, школа — клуб неповного дня

• денний дитячий будинок, дитячий садок або школа повного дня

• дитячі будинки, які мали забезпечувати повне влаштування дітей, їх харчування і навчання

• дитячі містечка обєднані дитячі будинки

• заклади та установи охорони дитинства колектори, розподільники, приймальники тощо

• заклади для дефективних дітей.

На початку 20-х рр, у містах утворилися два різновиди професійно-технічних навчальних закладів:

фабричо-заводські учнівства або школи робітничої молоді

індустріальні профшколи.

Дещо інакше виглядала освітня мережа в сільській місцевості: масовим явищем тут була початкова 4-річна школа, до якої планувалося додати 3-річну школу селянської молоді. В останній передбачалося значно розширити обсяг сільськогосподарських дисциплін і в такий спосіб сприяти підготовці підлітків до професійної освіти в так званих школах батрацької молоді або технікумах. У середині 20-х років, як завдання на перспективу, було висунуто гасло обовязкової семирічної освіти, однак цього не вдалося досягти, так само як і загального початкового навчання.

Наркомос –Народний Комісаріат Освіти

Впроваджувалася комплексна система навчання — принцип побудови змісту освіти, організації процесу навчання, сконцентрованого навколо стрижневої теми наприклад, дитячих інтересів та нахилів, ознайомлення з певним колом життєвих явищ, вивчення рідного краю, виконання практичних завдань тощо.

Комплексні програми, що розроблялись на Україні, були спрямовані передусім на класове виховання, якого від школи вимагали партія і уряд. Це вступало в гострі суперечності з положенням самих програм. Важко було пристосувати до комплексів політичні питання, повязати їх з дитячим комуністичним рухом, політкомплексом , комплексом охорони здоровя.

Система шкільної освіти України до 1930 року.

У травні 1921 р. уряд Радянської України видав декрет про ліквідацію неписьменності. До цієї справи було залучено багато вчителів, грамотних людей інших професій, швидкими темпами створювалася мережа пунктів і шкіл ліквідації неписьменності лікнепів. Вся робота Наркомосу здійснювалася під безпосереднім керівництвом більшовицької партії.

Протягом перших тридцяти років радянської влади основним державним документом про народну освіту в Україні служив Кодекс законів про народну освіту в УРСР, прийнятий 2 листопада 1922 р.

Кодекс визначав наступну систему шкільної освіти, яка існувала до 1930 р.:

Професійна школа 15-17 р.

Трудова семирічна школа 8-15 р.: I концерн 4 роки; II концерн 3 роки

Дитячий будинок 4-17 р.

Дитячий садок 4-8 р.

У Кодексі вказувалося на необхідність відкриття виховних закладів для малолітніх правопорушників: дитячих будинків, трудових колоній і комун, дитячих прийомників і розподільників. Вказувалося і на необхідність створення закладів соціального виховання: дослідно-педологічних станцій, лікарсько-педологічних кабінетів і ін.

1921 року вперше в Україні з’являються робітфаки – нові навчальні заклади, у яких навчалися делеговані профспілками, партійними організаціями та армією робітники. Робітфаки існували здебільшого при вищих учбових закладах, але іноді і самостійно. Вони були індустріально-технічними та сільськогосподарськими. Термін навчання 2-4 роки.

З 1930-1931 н.р. комплексну систему навчання замінили на комплекси-проекти метод проектів. Нова система включала дві частини: постійну зміст основного матеріалу, який треба вивчити і динамічну ланцюг завдань проектів, через виконання яких засвоюється основний зміст освіти. Динамічна частина розробляється щорічно залежно від конкретних умов, контингенту учнів тощо. Метод проектів реалізовувався у формі цільових завдань учням наприклад, зробити електропроводку в будинку, які вони виконували після відповідних інструкцій і під наглядом учителя. Часто назви проектів являли собою своєрідні політичні лозунги За…, Включимось…, Допоможемо… і т. д. Включимось в електрифікацію села. Основними недоліками методу проектів були: безсистемність і поверховість знань, шматкоподібний виклад матеріалу, знання і уміння учнів підпорядковувалися проектам.

В кінці 20-х років в українській школі мав місце бригадно-лабораторний метод навчання, коли та чи інша тема пророблялася самостійно групою бригадою учнів у кількості 5-10 чоловік. Цей метод мав ряд недоліків: усувалась керівна роль учителя, облік роботи здійснювався для бригади в цілому, а не для окремих учнів, не проводилася індивідуальна робота з учнями; не було матеріальної забезпеченості шкіл для самостійної роботи учнів; не враховувався вік і підготовленість дітей при комплектуванні бригад; часто матеріал був просто незрозумілий для окремих учнів і навчання перетворювалося у просте зубріння.