5. Виховання, школа і зародження педагогічної думки в рабовласницькому суспільстві.

ВИХОВАННЯ, ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ.

Стародавня Греція – країна, що складалась з ряду не великих рабовласницьких держав (полісів). Найбільш впливовими з них були Лаконія з головним містом Спартою та Аттіка з головним містом Афінами. В кожній з цих держав склались окремі системи виховання: спартанська і афінська.

Різниця в цих двох системах зумовлена різним характером економічного і політичного розвитку.

Хоч обидві ці держави були рабовласницькими і вся система виховання обслужувала дітей рабовласників. А раби в усій Греції розглядались як “говоряще знаряддя”. Вони були позбавлені усіх людських прав.

Спартанське виховання – система виховання в Спарті (Старод. Греції) в VIII – Ivст. До н. е. Спартанська держава розташувалась в Лаконії, в наслідок підкорення дорійцями місцевого населення. Це і визначало їх соціальну структуру: малочислений привілейований – 9 тис. сімей рабовласників (спартанців) тримали в покорі 250 тис. рабів, жили за рахунок експлуатації більшості безправного землеробського населення. У Спарті були сприятливі умови для ведення землеробства.

Важка експлуатація приводила до частих повстань ілотів, безперервні чвари Спарти і Афін примусили Спарту до утворення особливої системи виховання. І так, порівнюючи невелика частина рабовласників Спарти тримала в покорі велику кількість рабів, експлуатувала й інші верстви населення. Щоб тримати в покорі велику кількість рабів і примушувати працювати й інші верстви населення потрібне було сильне військо.

Тому головною метою спартанського виховання було виховання рабовласника, підготувати воїна, який би повністю підтримував спартанську державу.

Освіта в Спарті була привілеєм спартіатів – рабовласників. Вільні періеки одержували лише трудові навички необхідні для заняття ремеслом, торгівлею. Ілоти – землеробне населення, яке вважалось власністю держави і були безправні – не одержували ніякого навчання.

Контроль держави над вихованням спартіатів-рабовласників розпочинався з перших днів в житті дитини. Народжене немовля оглядали члени державної комісії, яка називалася герусією.

Якщо дитина виявлялась кволою, її однімали від матері і знищували, кидаючи немовля у провалля з гори Тайгет.

До 7 років хлопчики виховувались в сім’ї. З семи років їх віддавали на виховання в державні школи інтернатного типу (агели). Від 7 до 18 років діти жили в агелах і харчувались разом, привчались гратися і проводити час один з одним. Проте виховання було суворим. Все виховання переслідувало одну мету: виробити у дітей безвідмовну покору, витривалість, уміння перемагати, тобто, виростити вмілого воїна.

Хлопчики одного віку об’єднувались у загони – агели або іли з військовим розпорядком життя.

Керувати усією справою виховання призначали відому владі людину – педонома (пайс – дитя, номос – управляю). Він призначався старійшинами з числа знатних аристократів. Педоном вів спостереження за моральною поведінкою і військово-фізичними вправами вихованців, карав їх за порушення правил поведінки тощо.

Особливу увагу звертали на фізичне виховання підлітків: їх загартовували силами природи, привчали зносити холод, голод і спрагу, витримувати біль. Багато уваги приділялось військово-гімнастичним вправам. Юних спартатів учили бігати, стрибати, метати диск і спис, боротись, користуватись прийомами рукопашного бою, співати войовничих пісень. Організовувались і спеціальні ігри, що мали войовничий характер. Фізичне виховання підсилювалось музикою, співами танцями та релігійними обрядами.

Музика і співи підбадьорювали, тому дітей вчили гімнів і військових пісень. Для розвитку спритності хлопчикам дозволялась крадіжка з приватних городів або в час громадських трапез. Проте ті, хто попадався з краденим жорстоко карався.

“Що ж до читання та письма то діти вчились тільки найбільш потрібного, а щодо іншого їх виховання, то мета його була одна: беззастережний послух, витривалість і наука перемагати”.

Особливим завданням було виховання в молоді презирства, жорстокості до рабів. Для цього організовувались нічні облави, набіги на поселення рабів – криптії, під час яких вбивали рабів.

Моральне виховання і політичне виховання давалось під час спеціальних бесід державних керівників з молоддю, в якій вони розповідали про стійкість і мужність предків у боротьбі з ворогами, про героїв. Дітей привчали до чіткості і лаконічності відповідей.

Юнаків у 18-20 років переводили в особливу групу – ефебів, які відбували військову службу. Молоді юнаки 20-30 років одержували право заводитись сім’ями, одружуватись, проте громадянське повноліття здійснювалось в 30 років.

Велику увагу приділяли також у Спарті вихованню дівчаток. Дівчатка повинні були для зміцнення тіла бігати, боротися, метати спис, диск, щоб їх майбутні діти народжувалися міцні тілом. Діючі статути забороняли дівчатам сидіти дома і вести розпещений спосіб життя. Пояснюється це ще й тим, що під час походів і воєн чоловіків, жінки повинні вміти придушити непокірних рабів. В цих умовах охорона лягала на плечі жінок-спартіаток.

Афінське виховання

Економічне життя в Афінах не було таким замкнутим, як у Спарті. В Афінах були більш сприятливі умови для розвитку мореплавства, торгівлі, а також землеробства. На базі розвинутого ремесла, торгівлі, мореплавства в Афінах утвердивсь найбільш прогресивний для того часу державний лад – античної рабовласницької аристократії. Це обумовило розквіт Афінської культури і відповідальний характер афінського виховання.

Мета Афінського виховання – виховати гармонійно розвинену людину, рабовласника.

Воно було різностороннім, включало розумове і естетичне (так зване мусічне – духовне виховання). Мусічне виховання здійснювалось в процесі навчання читання, письму, рахунку, співах, музики, при вивченні ораторського мистецтва, політики, філософії.

Фізичне виховання було направлене на підтримання здоров’я і розвитку сили, сприятливості і краси людського тіла. Це досягалось шляхом вправ, бігу, боротьби, стрибків, метання диску і списа (п’ятибор’я). Моральне виховання ставило завдання і мету – формування дисциплінованості, мужності, почуття власної гідності, скромності, гарних манер.

В Афінах було висунуто ідеал виховання людини в дусі калакагатії (тобто прекрасного у фізичному і моральному розумінні). Для реалізації калакагатії вимагалось поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного виховання. Але цей ідеал стосувався тільки соціальної верхівки рабовласників.

Фізична праця вважалася обов’язком рабів.

Афінське виховання на відміну від спартанського не було повністю державним, тут були школи і приватного типу і державні…

І так до 7 років дітей виховували в сім’ї. Вчили дітей гарним нормам поведінки розповідали казки і міфи про героїв. Велику увагу приділяли іграм.

Дівчатка одержували лише сімейне виховання, що відповідало становищу жінки в рабовласницькому суспільстві. Їх вчили домоводству, шиттю, рукоділлю, грати на музичних інструментах, гарних манер, читати і писати. Взагалі життя жінки було замкнене в частині будинку, так званій генікеї.

Спершу хлопчики 7 – до 13-14 років навчались в школах граматиста і кіфариста (або одночасно, або послідовно – спочатку у школі граматиста, а потім кіфариста). Ці школи були приватними і платними і тому значна частина дітей вільнонароджених, але бідних громадян (так званого демосу) не могла здобути освіту. Заняття в школах вели вчителі – дидаскали (“дидаско” – я вчу, пізніше – дидактика – теорія навчання). В школі граматиста навчали читати, письму, рахунку. Для навчання письму використовували навощені таблички, на яких паличкою (стилем) писали букви. Лічити вчили за допомогою пальців, камінців і лічильної дошки (нагадує рахіфвницю). У школі кіфариста давали елементарне виховання: він вчився музики, співів,. З 13-14 – до 16 років хлопчики навчались у палестрі, де під керівництвом педотриба (гр. пейс – дитина, трибус – вправлятися), керівник з фізвиховання в гімнастичних щколах, протягом двох-трьох років діти займалися гімнастикою, системою фізичних вправ (п’ятибор’я), що включала в себе: біг стрибки, боротьбу, метання списа та диска, учились плаванню. Навчання в палестрі було безплатним і на цьому для значної частини молоді закінчувалось.

з 16 до 18 років вступала до гімнасії, де вивчала філософію, політику, літературу, для того, щоб підготуватись для участі в управлінні державою і продовжувати займатись гімнастикою.

З 18-20 років юнаки переходили до ефебії, де навчались до 20 років і готувались до військової служби і продовжували свою політичну підготовку. Афінське виховання носило рабовласницький характер, було класовим. Розшарування в середині рабовласницького суспільства в афінській державі позначилось в галузі виховання в тому, що послідовна підготовка стала доступна лише дітям рабовласників. Діти основної маси населення (демосу) не могли вчитися в школах. Батьки навчали своїх дітей ремесла, деякі навчались грамоти у батьків. Це було закріплене законом, за яким малоімущі батьки зобов’язані були навчати дітей того чи іншого ремесла, інакше діти звільнялись в майбутньому від матеріальних турбот про старих батьків.