17. Структура і зміст в церковно-монастирських школах Західної Європи Середньовіччя

Усі існуючі в ті часи школи знаходилися на утриманні церкви. Церква ж і визначала програми навчання і обирала склад учнів. Школи: монастирські, які відкривалися при монастирях для хлопчиків, що готувалися до релігійної діяльності (внутрішні школи), та для синів світських феодалів (зовнішні школи, єпископські чи кафедральні, що відкривалися при єпископських резиденціях

монастирські і єпископські школи відвідували хлопчики віком від 7 до 15 років, де їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував особисте певне завдання. Точно встановленого строку навчання і навчальних програм не існувало. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчилися читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику додавання, віднімання, множення , Книжки були рукописні і перші з них навіть без великих літер і розділових знаків. Тому доводилося навчатися не тільки складати літери в слова, а й роз-^рковувати, яка літера до якого слова відноситься. Навчання

проводилось к способом запитань і відповідей. Учні заучували відповіді на запитання, що ставив учитель, не розуміючи їхнього змісту.

Нерозуміння вихователями особливостей дитячої психіки, відсутність елементарних методичних знань у вчителів призводили до того, що навчальний матеріал вони втовкмачували в голови учнів за допомогою різок та інших форм покарань.

Дещо ширшим був зміст навчання у внутрішніх школах. Від своїх служителів церква вимагала не так вже й багато: знати молитви, вміти читати латиною Євангеліє навіть і не розуміючи змісту прочитаного, знати процес проходження церковних ритуалів.

У своїх школах церква не могла обійтися без деяких елементів світської освіти, яку феодальне суспільство успадкувало від Давнього Світу. Пристосувавши їх до своїх потреб, церква стала мимовільною Їхньою хранителькою. Античні дисципліни, що викладалися в церковних школах, називались сім вільних мистецтв. Під ними розумілися: граматика, риторика, діалектика так званий тривіум — три шляхи знань, чи перша ступінь навчання та арифметика, геометрія, астрономія, музика так званий квадривіум — чотири шляхи знань, чи друга ступінь навчання. Але вільні мистецтва Середньовіччя були лише віддаленою подобою того, що викладалося в античних школах,

18. Виникнення та розвиток середньовічних університетів. Цехові, гільдійські та міські школи.

На межі ХІ-ХП ст. церковні школи перестали задовольняти потреби суспільства в освічених людях. У цей період відбувається швидкий ріст та розвиток середньовічних міст. З часом міста почали відчувати велику потребу в освічених людях, які вміли б укладати будь-які торгівельні домовленості, працювати в органах місцевого самоврядування, складати різні ділові папери.

Ця потреба викликала до життя нові типи шкіл, головною особливістю яких було те, що вони створювалися приватними особами, тобто не утримувалися за рахунок церкви. Міські купці і ремісники були невдоволені як монополією церкви на школу, так і релігійним навчанням і вихованням дітей. Тому вони вимагали відкриття своїх шкіл, в яких навчання дітей проводилось би їх рідною мовою і допомагало б їм надалі у торгівель-них справах та розвитку різних ремесел. Для задоволення потреб в освіті міського населення виникли два типи шкіл: ремісники відкривали свої цехові школи, а купці свої гільдійські школи.

Поступово такі школи були перетворені на міські початкові, які утримувались коштом міського самоврядування магістрату – магістратські школи. У цих школах учні вчили читати, писати, лічити та знайомилися з основами релігійних чнань. Викладачів цих шкіл називали магістрами. Існували вони коштами, які вносилися учнями у вигляді платні за навчання. З цього часу освіченість перестала бути привілеєм вузького кола представників церкви. У цих школах вперше почали навчати дiтей рідною мовою та звертати увагу на повідомлення корисних знань. У системі міського виховання загально-освiтня підготовка поєднувалась з професiйно-прикладною.

Університети. У XII ст. виникають нові освітні заклади – університети. У перекладі з латинської ця назва означає корпорація. Так називали об’єднання викладачів між собою та викладачів зі студентами. Ініціаторами заснування університетів виступали, як правило, вчені, які були незадоволені тим, що церковні школи ігнорували нові знання, оскільки вони не відповідали догматам віри.

Серед перших були засновані університети в Болоньї 1158 р., Італія, Оксфорді 1168 р., Англія, Кембриджі 1209 р., Англiя, Парижі 1253 р., Франція, Празі 1348 р., Чехія, Кракові 1364 р., Польща та iн. На 1500-й р. у Європі нараховувалося уже 65 університетів.

Середньовічні університети мали звичайно 4 факультети: артистичний або факультет мистецтв, богословський, юридичний та медичний.

Артистичний факультет термін навчання на ньому – 6-7 років був підготовчим i виконував роль середньої школи. Тут вивчали традиційні “сім вільних мистецтв“. Хто закінчував цей факультет, отримував ступінь “магістра мистецтв“, а також право вступати на інші три головні факультети.

Термін навчання на основних факультетах тривав 5-6 років. Особи, які закінчували повний курс навчання 11-13 років, здобували вище звання “доктора наук“

Навчання в середньовічному університеті велося латинською мовою.Основними видами занять в університетах були лекції, коли професор читав по книзі текст i коментував його, та диспути. Вони організовувались на основі тез, які наперед повідомлялись учням і потім обговорювались. Крім цього всього учні виконували ще й письмові вправи – писали трактати.

Слід відзначити, що в середньовічних університетах навчання було схоластичним. Вчені-богослови прагнули примирити науку i релігію. Диспути, що тут організовувались, часто являли собою набір словесних суперечок i хитросплетінь схоластичної вченості, були відірваними від життєвих потреб.