Завдання №16
1. Проаналізувати особливості державного обліку і реєстрації радіотехнічних об’єктів (РТО).
Державний облік і реєстрацію РТО, які є джерелами електромагнітних випромінювань, здійснюють санітарно-епідеміологічні станції.
Обліку і реєстрації підлягають всі РТО, які випромінюють електромагнітну енергію в навколишнє середовище.
Розділ проекту РТО "Заходи по охороні навколишнього середовища" повинен містити результати розрахунку меж санітарно-захисної зони, зони обмеження забудови, а також вихідні дані. використані при виконанні цих розрахунків.
Розрахунок рівнів ЕМП слід проводити в межах, які охоплюють висоти існуючої і проектованої забудови з урахуванням рельєфу місцевості.
При наявності кількох джерел випромінювання, в тому числі тих. що працюють в різних радіочастотних діапазонах, рівень ЕМП, що створюються всіма джерелами на межі санітарно-захисної зони, повинен відповідати такій вимозі:
де: Еп - напруженість ЕМП. створюваного 1-м, 2-м. .... n-м джерелом;
Егдр - гранично допустимі рівні напруженості ЕМП для 1-го, 2-го .... n-го джерела;
ГПЕгдр - гранично допустимі рівні густини потоку енергії для 1-го 2-го.…. n-го джерела.
На території, призначеній для забудови, значення повинні бут меншими, а в межах санітарно-захисної зони - більшими за одиницю.
При проектуванні житлової забудови або окремих житлових будинків у місцях розташування РТО контроль за дотриманням нормативних величин на території проектованого будівництва здійснюється з допомогою розрахункового та інструментального методів визначення рівнів ЕМП. за методиками, затвердженими МОЗ України.
2. Охарактеризувати мету та визначити порядок проведення процедури експертизи електроустановок.
Експертиза електроустановок — офіційне підтвердження фактичних значень параметрів безпеки, їх відповідності вимогам нормативної документації та визначення можливості безпечної експлуатації електроустановок.
Метою експертизи електроустановок є визначення:
стану відповідності параметрів електрообладнання нормативним значенням;
місць та причин псування електрообладнання;
можливого додаткового ресурсу експлуатації електроустановок до виведення в ремонт чи списання;
• електрообладнання, що не відповідає сучасним вимогам безпеки.
Процедура проведення експертизи діючих стаціонарних електроустановок напругою до 220 кВ включно, що вичерпали свій ресурс, у тому числі i генерувальних електроустановок, які перебувають на балансі споживача, визначаються ДНАОП 0.00-8.20-99 «Порядок проведення експертизи електроустановок споживачів». Вимоги ДНАОП 0.00-8.20-99 є обов'язковими для організацій, які проводять експертизу електроустановок за винятком електричних i теплових мереж Міненерго.
Експертиза електроустановок здійснюється експертно-технічними центрами.
Фахівці, які проводять експертизу електроустановок, повинні пройти навчання i перевірку знань відповідно до вимог ДНАОП 0.00-8.20-99.
Експертні організації за заявками власників проводять експертизу електроустановок, яка включає:
ознайомлення з проектного, будівельно-монтажною та експлуатаційною документацією;
зовнішній огляд стану електроустановки;
фіксування режиму роботи електроустановки;
технічне діагностування електроустановки;
оформлення результата експертизи.
За результатами експертизи приймаються рішення про відповідність установки нормам безпеки та про терміни чергової експертизи (але не раніше ніж через три роки), оформлюються протоколи вимірювань i випробувань, проведені, у разі потреби, розрахунки, експертний висновок за встановленою формою.
3. Визначити основні вимоги щодо організації евакуації людей при пожежі на виробництві.
Захист людей у разі пожежі є найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту. Вирішення цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.
Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією. Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.
Евакуаційний вихід - це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними якщо вони ведуть із приміщень:
- першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор, сходову клітку;
- будь-якого поверху, крім першого у коридор, що веде на внутрішню сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибуль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками із дверима;
- у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.
Із приміщень, розташованих на другому та більш високих поверхах (висотою не більше 30 м) допускається передбачати евакуаційний (запасний) вихід на зовнішні сталеві сходи. Кількість евакуаційних виходів із приміщень та з кожного поверху будівель потрібно приймати за ДБН В.1.1-7-2002 (СНиП 2.09.02-85), але не менше двох. Евакуаційні виходи повинні розташовуватись розосереджено. Мінімальну відстань між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення можна визначати за формулою:
,
де П- периметр приміщення.
Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу із приміщення безпосередньо назовні або на сходову клітку не повинна перевищувати значень, наведених у СНиП 2.09.02-85.
Шляхи евакуації людей на випадок пожеж мають забезпечити евакуацію в терміни, що не перевищують значень, приведених у нормативних документах.
Виконання нормативних вимог до шляхів евакуації ще не гарантує повного успіху евакуації людей у разі пожежі. Для забезпечення організованого руху під час евакуації та попередження паніки технічні рішення повинні бути доповнені організаційними заходами, до яких, передусім, відносяться інструктаж та навчання персоналу. З цією ж метою розробляють плани евакуації з будівель та місць з масовим перебуванням людей.
План евакуації складається з двох частин: графічної і текстової. Графічна частина являє собою план поверху або приміщення, на який нанесено пронумеровані евакуаційні шляхи і виходи з маршрутами руху. Маршрути руху до основних евакуаційних виходів зображуються суцільними лініями зі стрілками зеленого кольору, маршрути до запасних виходів – пунктирними зеленими лініями зі стрілками. Окрім маршруту руху на плані позначаються місця розташування засобів оповіщення та пожежогасіння.
Текстова частина плану евакуації, яка являє собою таблицю з переліком та послідовністю дій у разі пожежі для конкретних посадових осіб і працівників, затверджується керівником об’єкту. План евакуації вивішується на видному місці, а його положення повинні систематично відпрацьовуватись на практиці.
Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний захист приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимний захист забезпечується обмеженням розповсюдження продуктів горіння по будівлях та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, примусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються за допомогою об’ємно-планувальних та конструктивних рішень при проектуванні об’єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва, завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних систем, які призначені для видалення диму, зниження температури і конденсації продуктів горіння.