36. Суб’єктами права спільної власності можуть бути:

а) громадяни та юридичні особи;

б) районні та обласні ради;

в) державні органи.

37. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок та при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами

б) при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами, при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами, за рішенням суду;

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами та за рішенням суду.

38. Cуб’єктами спільної сумісної власності на земельну ділянку можуть бути:

а) члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними, співвласники жилого будинку;

б) подружжя і співвласники жилого будинку;

в) подружжя, члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними, співвласники жилого будинку.

39. Право постійного користування земельною ділянкою це:

а) право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку;

б) право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у власності фізичної або юридичної особи із встановленням строку;

в) право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, із встановленням строку .

40. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) громадяни та юридичні особи;

б) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації;

в) органи державної влади та місцевого самоврядування.

41. Право оренди земельної ділянки це:

а) засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності;

б) засноване на договорі безстрокове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності;

в) засноване на договорі строкове платне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності державні органи.

42. Оренда земельної ділянки може бути:

а) лише короткостроковою терміном не менше 3 років та не більше 5 років;

б) короткостроковою – не більше 3 років та довгостроковою – не більше 25 років.;

в) короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років.

43. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду:

а) лише громадянам та юридичним особам України;

б) громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам;

в) лише іноземним громадянам та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам;

44. Підставою припинення права власності на земельну ділянку може бути:

а) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

б) передачі її в оренду;

в) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

45. Право землекористування припиняється:

а) у разі систематичної несплати земельного податку та орендної плати;

б) у разі смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) у разі невикористання земельної ділянки взагалі.

46. Підставою припинення права державної власності є:

а) у разі конфіскації її або за рішенням суду;

б) передача земельної ділянки державної власності у комунальну власність;

в) у разі використання земельної ділянки способами, що суперечать екологічним вимогам.

47. Встановлення земельного сервітуту:

а) не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею;

б) веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею;

в) веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав користування та розпорядження нею.

48. Право земельного сервітуту виникає:

а) після його державної реєстрації;

б) за проектами землеустрою;

в) за усною домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок.

49. Земельні сервітути можуть бути:

а) лише тимчасовими;

б) постійними і строковими;

в) постійними і тимчасовими .

50. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

а) невикористання земельного сервітуту протягом одного року;

б) невикористання земельного сервітуту протягом п’яти років;

в) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років.

51. Емфітевзис це:

а) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для власних потреб із використанням наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин;

б) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;

в) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для забудови;