9.Гетьманщина як –ма автономної укр. Державності у складі російської імперії

Наприкінці ХУІІ ст. Лівобережжя стає центром політичного і культурного життя в Україні. Гетьманщина - адміністративно-територіальна одиниця Лівобережної України, на чолі якої стояли гетьмани, вона знаходилась у складі Російської імперії як автономія і зберігала всі державні права, була центром політичного і культурного життя в Україні. Територія Гетьманщини була визначена в результаті переговорів між Польщею і Росією. Система управління гетьманщиною мало відрізнялась від

часів Хмельницького. Новий цар Петро І (1689- 1725) з самого початку свого правління розгорнув боротьбу за підпорядкування гетьманської влади московському урядові. В цей час гетьманом Лівобережної України був Мазепа (1687-1709). Невдоволення, що врешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя, було пов'язане з питанням захисту України. Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від поляків та шведів і український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати васальну вірність цареві. Влітку 1709 р. об'єднані війська Карла XII та Мазепи зіткнулися з армією Петра І у битві під Полтавою. Об'єктивно дії І.Мазепи були спрямовані на пошуки оптимальної формули збереження української автономії в умовах кризової ситуації.Політична акція І. Мазепи відображала настрої тієї частини українського суспільства, яка хотіла бачити Україну незалежною державою. Вона помітно вплинула на розвиток суспільно-політичного та національно-визвольного руху в Україні в наступних століттях. Після смерті Г. Мазепи навесні 1710 р. рештки козацького війська у вигнанні обрали своїм гетьманом П.ОРЛИКА (1672-1742). П.Орлик, підтриманий Карлом 12, вступив у антимосковський альянс з татарами та Портою і в січні 1711р. вирушив в Україну. Але цей наступ не мав успіху. П.Орлик повернувся в еміграцію. Помер у 1742 р. в Яссах

110. Політичне становище укр. Земель у сскладі

Під владою Австрії.Внаслідок першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. Східна Галичина перейшла під владу Австрії. Віденський уряд створив Королівство Галичини і Лодомерії (Володимерії) з центром у Львові, що поділялось на 12 округів. У 1774 р. Австрія також захопила Буковину, а Закарпаття ще раніше було включене до Угорського королівства.Наприкінці XVIII ст. в Австрійській імперії здійснювалися модернізаційні реформи Марії Терези та Йосифа ІІ, внаслідок яких було скасовано особисту залежність селян від поміщиків. Після смерті Йосифа ІІ модернізація припинилася, а соціально-економічне становище населення, особливо селян, було дуже важким. Сільське господарство залишалося основою економіки. Криза феодально-кріпосницької системи, суперечливі риси розвитку капіталізму загострювали соціальні конфлікти. У першій половині XIX ст. набув нового розмаху опришківський рух у Прикарпатті. Розвиток капіталістичних відносин активізувався після революції 1848 р. Тоді було скасоване кріпацтво, прискореного розвитку набули фабрично-заводська, нафтодобувна промисловість,будівництво залізниць.Під владою Росії.Наприкінці ХVІІІ ст. до Російської імперії відійшли землі Правобережної України (Київщина, Волинь, Поділля, згодом Холмщина). Разом із раніше приєднаними Лівобережною й Південною Україною, у складі Росії знаходилося близько 4/5 усіх українських етнічних земель, на які поширювався загальноросійський адміністративний устрій із поділом на генерал-губернаторства, губернії та повіти.Було створено 9 губерній, по три у кожній частині українських земель. Після Віденського конгресу 1815 р. до Російської імперії перейшли разом із Царством Польським споконвічні землі українців – Холмщина, Підляшшя, Посяння. У 1830–1840 рр. розпочався промисловий переворот, що завершився у 60–80-х рр.

111.Соціально-економічний розвиток та процес реформ в складі Австрійської та Російської імперії..:

У 60–70-х роках XIX ст. царизм змушений був піти на проведення буржуазних реформ. У 1861 р. було ліквідоване кріпосне право, у 1864 р. проведено земську, судову та освітянську реформи. З 1870 р. у містах вводилось самоврядування. Здійснено реформи в галузі збройних сил та ін. Аграрна реформа, започаткована у 1906 р. указами міністра внутрішніх справ П.Столипіна, сприяла подальшому зміцненню капіталістичних відносин. Основними напрямками реформування були визначені вихід селян із общини та переселення. . Вийшовши з общини, селяни запроваджували своє господарство на окремих землях (відрубах, або хуторах) і ставали приватними землевласниками. Крім того, значна частина селян переїздила на незаселені землі Російської імперії – у Сибір, Казахстан, на Далекий Схід та ін.