Запоріжжя, 2008

Тема №17: Хронічні гепатити

Кількість навчальних годин: 5 годин

1. Актуальність теми

Хронічні гепатити( ХГ)- — це дифузне запалення печінки, що триває понад 6 міс без поліпшення.

Вірусні гепатити (ВГ) -група антропонозних захворювань з парентеральним механізмом зараження, що супроводжуються інтоксикацією і переважним ураженням печінки, нерідко жовтяницею. ХГ вірусного генезу розглядають як проміжну ланку між гострим гепатитом і цирозом печінки, а далі — гепатоцелюлярним раком.

Аутоімунні гепатити- гепатити нез’ясованої етіології, у основі розвитку котрого є плазмо клітинна інфільтрація печінкових лобул.

Медікаментозі гепатити- гепатити токсикоз- аллергичного ґенезу

Дисциркуляторні ( застійні) гепатити- у хворих з серцевою недостатностю

Епідеміологія.

При ВГВ джерелом інфекції є хворі з різними клінічними формами гострого, хронічного вірусного гепатиту і цирозу печінки, а також здорові носії інфекції. У крові хворого вірус з'являється за кілька тижнів до перших ознак хвороби, зберігається весь гострий період і зникає в період реконвалесценції. Можливе хронічне носійство віруса. Основний шлях передачі збудника - парентеральний, який найчастіше реалізується при переливанні донорської крові та її препаратів, різноманітних перкутанних маніпуляціях (операції, ін'єкції ліків тощо), користуванні спільно бритвою, манікюрним набором, ножицями, якщо вони забруднені інфікованою кров'ю. Можливе зараження статевим шляхом, а в тропічних країнах - трансмісивно.

Функціональні критерії ВГВ: постійне або періодичне підвищення активності сироваткових амінотрансфераз (у 2-4 рази), диспротеїнемія (помірне збільшення вмісту гамма-глобуліну). Інші функціональні проби печінки не змінені. Часто визначається персистування HbsAg. Перебіг хвороби довготривалий, але без тенденції до прогресування і переходу в цироз печінки.

Сприйнятливість висока. Найчастіше хворіють діти до року і дорослі у віці понад 30 років. До групи ризику належать лікарі хірургічних спеціальностей, лаборанти, медсестри, хворі особи, які часто отримують ін'єкції.

ВГ має поверхневий ( HBs ), ядерний (НВс) і додатковий антиген (НВе), проти яких в організмі виробляються специфічні антитіла: анти - HBs , анти-НВс і анти-НВе.

ВГ С передається парентерально, рідше статевим шляхом, його епідеміологія подібна до епідеміології ВГ Основними факторами передачі є донорська кров та її компоненти.

ВГ D спричинюється дельта-вірусом, який є дефектним. Для формування своєї оболонки він використовує HBsAg , тому уражає людей, які вже інфіковані вірусомВ. Збудник передається переважно з кров'ю, тому найвищу інфікованість виявлено у наркоманів. Імунітет до вирусу В захищає і від інфікування дельта-вірусом.

ВГ Е має фекально-оральний механізм передачі збудника. Характеризується високим рівнем захворюваності та епідемічними спалахами

Клініка.ВГ мають різноманітні варіанти клінічного перебігу. Це добре видно з сучасної класифікації їх проявів і наслідків.

Клінічна класифікація вірусних гепатитів

• Етіологічні види:, В, С, Д, Е.F.G.

• Форми: жовтянична, безжовтянична, субклінічна, інапарантна.

• Циклічність перебігу: гострий, затяжний (підгострий), хронічний.

• Ступінь важкості: легкий, середньої важкості, важкий, дуже важкий.

• Ускладнення: гостра печінкова енцефалопатія (прекома, кома), загострення (клінічне, ферментативне), функціональні та запальні захворювання жовчних шляхів.

• Наслідки: видужання, залишкові явища (астеновегетативний синдром, постгепатитна гепатомегалія), затяжна реконвалесценція, постгепатитна гіпербілірубінемія, безсимптомне вірусоносійство, хронічний персистуючий гепатит, хронічний активний гепатит, цироз печінки, первинний рак печінки.

Вищенаведені дані обумовлюють важливість та актуальність вивчення етіології, ключових ланок патогенезу, типових та атипових клінічних проявів, стандартів діагностики ХГВ з метою оптимізації лікарської тактики налаштованої на раннє виявлення та адекватне лікування хворих на ХГВ.