4. А) Ембріологія як наука.

Ембріологія – це наука про розвиток зародка. Вона вивчає індивідуальний розвиток тварин, або онтогенез. Термін «онтогенез» у 1866р. запропонував Е.Геккель. Ембріологія вивчає прогенез(період розвитку статевих залоз і клітин), основні етапи ембріогенезу: запліднення, дроблення, гаструляцію, нейруляцію, гісто- і органогенез, розвиток тимчасових органів та постембріональний період.

Ембріологія має багато напрямків. Головними із них є еволюційна(Створення еволюційної ембріології, яка базується на принципах

вчення про клітинну будову організмів, належить О.О. Ковалевському і І.І. Мечнікову, які сформулювали теорію зародкових листків), експериментальна(), біохімічна(вивчення осбл. молекулярного складу), тератологія(розділ, який вивчає вади організму).

Сучасна ембріологія, як наука ХХІ ст., ставить своєю задачею управління розвитком організмів, тобто базується на результатах не

тільки теоретичної чи описової ембріології, а й на результатах експериментальної ембріології, розвиток, історія становлення якої є

предметом наступних досліджень.

б) методи ембріології.

• описовий,

• порівняльно-морфологічний,

• експериментальний:

Існує безліч методів дослідження, серед яких виділяються наступні: спостереження за живими зародками із застосуванням кіно-і відеозйомки. Для цього застосовується спеціальна мікрофотоустановка, що з'єднується з термокамерою, в якій розвивається зародок. При вивченні розвитку курячого ембріона, наприклад, в шкаралупі проробляєте »віконечко, яке закривається прозорою платівкою. Даний метод дозволив простежити і уточнити динаміку зміни форми і розмірів зародків в процесі розвитку.Метод вивчення фіксованих зрізів зародків за допомогою світлової та електронної мікроскопії, гісторадіоавтографіі, гісто-і іммуноцітохіміі. Ці методи дозволяють аналізувати тканинні і внутрішньоклітинні зміни в динаміці розвитку частин зародка. За допомогою гісто-і іммуноцітохіміческіх методів досліджуються біохімічні процеси, що відбуваються в клітинах зародків, - синтез ДНК, РНК, білків, специфічних рецепторних білків і ін З застосуванням цих методів була отримана важлива інформація про клітинної і тканинної диференціювання в розвитку ембріонів і плодів.Метод маркування, запропонований в 1925 р. В. Фогтом (1888-1941), дозволяє вивчати переміщення клітин в розвивається зародку. Для цього застосовуються нетоксичні для зародків маркери (наприклад, нейтральний червоний, частинки деревного вугілля), а також антитіла до певних білків. При застосуванні антитіл використовується їх властивість з'єднуватися з флюоресцирующим барвником і білками зародка. За допомогою флюоресцентної мікроскопії простежується розподіл барвника і досліджується динаміка білкового синтезу в розвиваються тканинах зародка.

5. Етапи розвитку ембріології.

З іменем Гіпократа і Арістотеля пов’язано створення наукових уявлень з ембріології. Згідно з теорією Гіппократа організм утворюється шляхом злиття чоловічого сім’я і жіночої статевої клітини. Він вважав, що всі частини організму виникають одночасно і незалежно одна від одної. Вважалося, що кожен зародок в мініатюрі є цілком сформованим і йому залишається тільки рости. Ці погляди назвали преформізмом. Основоположними були ідеї Гіппократа. Серед них виділялись 2 течії: анімалістична(зародок предсформований у сперматозоїді і вигодовується у яйцеклітині) та овістична. Арістотель заклав положення епігенезу: частини зародка не закладені в малих розмірах, а розвивається і росте в певній послідовності. Гарвей цю тезу доповнив віталістичним поглядом – матеріал материнського зачатка набуває певної форми під впливом нематеріальних сил(ентелехій), які закладені в сім’ї батька.

1759р. – К.Вольф у своїй роботі «Теорія розвитку» обґрунтував концепцію епігенезу: «Яйце – це безформна маса, а причина розвитку – нематеріальна сила». Теорії преформізму і епігенезу домінували у 17-18 ст. Ще Дріш вважав, що розвиток організму забезпечений нематеріальним фактором. На цьому була сформульована віталістична теорія. Кінець 19 ст. – це боротьба преформізму і епігенезу. На основі експериментальної ембріології ці погляди були спростовані. Карл Берр в роботі «Історія розвитку тварин» довів хибність поглядів преформізму та епігенезу. А.Вейзман вважав, що під час дроблення відбувається нерівномірний розподіл спадкової речовини між бластомерами («неопреформізм»). Вейсман сформулював і обґрунтував уявлення про неперервність плазми. У 20ст. з розвитком молекулярної біології і генетики доведено наявність у статевих клітинах біологічних і хімічних структур, які визначають індивідуальні особливості організму. Зясовано, що статеві клітини не мають зародка, але мають генетичну програму розвитку. В даний час процс розвитку розглядається як реалізація можливостей, що закладені в ДНК статевих клітин. Ці особливост незмінно реалізуються шляхом диференціації на основі видоспецифічних закономірностей, які були генетично напрацьовані і закріплені впродовж еволюції. Отже, онтогенез – це послідовний розвиток, реалізація можливостей, які залежать від вн. та зовн. факторів.