48. Характеристика агропромислового комплексу.

АПК, його суть, галузева стр-ра і особливості розвитку в ринкових умовах.

АПК – це сукупність галузей господарства, що виконують функцію забезпечення населення продуктами харчування і предметами народного споживання с/г походження. АПК значною мірою визначає розвиток кр-ни, рівень життя населення, його забезпеченість продуктами харчування, а промисловість с/г сировиною. В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів. Галузі АПК формують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 валового суспільного продукту. АПК – складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і в-в. АПК має надто складну функціональну і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери: 1) с/г вир-во – рослинництво і тваринництво, що створює сировинну базу АПК – це його основна ланка;2)галузі, що створюють матер-техн-ні засоби для галузей АПК. Це с/г машинобуд-ня, вир-во засобів захисту рослин, мінеральних добрив;3)галузі, що забезпечують переробку с/г продукції (харчова, легка). У сучасних умовах для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового в-ва – агропромислові об’єднання, агро комбінати, агрофірми, асоціації. В сучасних умовах розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки і в-ва на основі створення науково-виробничих систем. В Україні успішно функціонує науково-виробнича система „Кукурудза” в Дніпропетровській обл..

Територіальна організація АПК: спеціалізовані і інтегральні АПК, їх суть.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агро-промислової інтеграції, тобто елементів територіальної струк-тури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної с/г продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбі-льш поширеними Серед них виділяють:

• агропромисловий пункт — локальна форма АПК, що об'-єднує в населеному пункті переробку одного виду с/г сиро-вини;

• агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об'-єднує в населеному пункті переробку кількох видів с/г сиро- вини;

• агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що хара-ктеризуються компактним розміщенням на невеликій терито-рії агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зона-ми;

• агропромисловий вузол — складне територіальне агроп-ромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів,центрів і кущів навколо міста, (як правило, обласного чи районного центру).

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відпо-відного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного р-ну. В межах природно-еконо-мічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони, вони представлені інтегра-льними агропромисловими зонами і агропромисловими р-ми та спеціалізованими агропромисловими зонами і р-ми. Інтег-ральна агропромислова зона — це територіальне зосереджен-ня всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї приро-дно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Поліс-ся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропро-мислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізова-ний агропромисловий р-он — територіальне зосередження аг-ропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах від-повідної спеціалізованої зони (коноплепереробне в-во). Інтегральний агропромисловий район — це територіальне зо-середження агропромислових підприємств у межах певної ча-стини природно-економічної зони. Якщо зональні агропроми-слові комплекси формувалися переважно під впливом приро-дних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісо-степу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреа-ційних центрів переважно під впливом економічних факторів формувалися зональні — інтегральні і спеціалізовані примісь-кі АПК. На формування таких агропромислових утворень на-самперед впливає попит населення великих міст на малотран-спортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне м'ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК ха-рактерна відсутність в-ва і переробки більшості зернових і те-хнічних культур та тісний зв'язок в-ва продукції з її реалізаці-єю. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

Зернове госп-во Укр, його значення, структура, динаміка розвитку і зональний х-р розміщення зернових культур.

Зернове госп-во формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно твариннництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт. Вир-во зерна в нашій кр-ні коливається за останні роки від 24 млн до 50 млн. За останні роки значно зменшилось вир-во зерна і становило: в 1991р – 38,6 млн т, в 1995р – 33,9 млн, в 1996 р – 24,6 млн , в 1997р – 35,5 млн. Зернові культури займали останніми роками 42—47 % посівних площ. Основними зонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40 % його загального обсягу. В Украї-ні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов'язано з неоднаковими при-родно-економічними умовами.Основними хлібними зерновими культурами України є озима пшениця і жито, круп'яними — просо, гречка і рис, зернофураж-ними — ячмінь, кукурудза овес і зернобобові.

Озима пшениця — основна продовольча зернова культура, по-сіви якої займають до половини зернового клину. Наивища кон-центрація їх у степовій (понад половина посівів) і лісостеповій зо-нах (понад третина). Значно менше посівних площ під озимою пшеницею на Поліссі. Врожайність 30 – 40 ц/га.

Озиме жито — цінна продовольча культура. Основні його посі-ви зосереджені на Поліссі (понад 60 % усіх його посівів), в районах Карпат і деяких лісостепових районах.Врожайність 20 ц/га.

Фуражні к-ри. Ярий ячмінь— оновна фуражна і частково продовольча зернова к-ра, друга зернова культура за площею посівів після пшениці і валовими зборами зерна. Посіви розміщені переважно в північному Степу і Лісостепу а також в передгірських та гірських районах Карпат. Озимий ячмінь вирощують у південному Степу та у передгірських і гірських районах Криму. Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура,її основні посіви зосереджені у Степу і південній частині Лісостепу. Середня врожайність 30 – 35 ц/га.Овес — допоміжна фуражна культура. Найбільшу част в струк-турі посівних площ овес займає на Поліссі і районах Карпат.

Просо, гречка, рис — цінні круп'яні культури. Просо завдяки його посухостійкості вирощують пе­реважно в степових областях, хоча найбільші врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінниць­кій, Черкаській).

Гречку вирощують у лісостепових і поліських об­ластях, менше – у степових. Посіви порівняно невеликі – 0,3 - 0,4 млн га, врожайність 7 – 10 ц/га

Рис росте на зрошувальних землях Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та Автономній Республіці Крим. Посівна площа – 23 тис га.

Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох. люпин, вика, менше – соя, соче­виця. квасоля, боби. чина та ін. Середня урожай­ність зернових становить 32,1 ц з одного га.

Технічні культури України, іх стр-ра і вплив на формування спеціалізованих АПК

Частка технічних культур – 11,1% посівних площ. Осн. техн культурами в У. є цукрові буряки, соняш­ник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини.

Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 12 % посівних площ техні­чних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено 3/4 посівів цукрових буряків. Найбільшою концен-тра­цією посівів характеризуються Вінницька, Хмельни­цька, Терно-пільська. Черкаська та Чернівецька об­ласті. Решта посівів знах. в північному Степу, пів­денному Поліссі та Передкарпатті. Україна — най­більший бурякосіючий ареал у світі. Валовий збір цукрових буряків у 1995 р. становив 29,6 млн т.

Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в північному і централь­ному Степу.

Льон-довгунець вирощують на Поліссі і в пе­редгір’ях Карпаті Найбільші посівні площі під льо­ном-довгунцем знаходяться в Жи-томирській, Черні­гівській, Київській, Рівненській, Львівській, Во-линсь­кій та Івано-Франківській областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.

Посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатгі та Придністров'ї.

Найбільше хмелю вирощують на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині.

3 ефіроолійних культур вирощують троянду, м'яту, коріандр, лаванду, кмин. 3 лікарських най­більш поширені шавлія, валеріана, звіробій, бела­донна, ромашка та багато інших.

Тваринництво України, його значення, галузева стр-ра

Тваринництво не тільки постачає населенню ви­сокоякісні продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше зна-чення робочого конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є про-відною галуззю і має молочно-м'ясну спеціалізацію. Поголів'я ве-ликої рогатої худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн голів.

Свинарство набуло переважного розвитку в ра­йонах інтенсив-ного землеробства, зокрема картоп­лярства. промислової переро-бки сільськогосподар­ської сировини, фуражного зернового госпо-дарства. Поголів'я свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У гос-подарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу — сальну спеціалізацію.

Птахівництво — одна з найвисокопродуктивні­ших галузей тва-ринництва, що постачає населенню м'ясо і яйця, а легкій проми-словості — пух та пір'я. Це найбільш механізована та автоматизо-вана га­лузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промисло-ву технологію, яка істотно впливає на те­риторіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенден-ція до на­ближення його до споживача будівництвом птахо­фабрик навколо великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило понад 9,4 млрд шт. за рік.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тва­ринництва, що грунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачан­ням концентрованих кормів. В Україні виро-щується майже 4,1 млн голів овець і кіз (у 1995 р.). У степо­вих областях вівчарство має тонкорунну і напівтон­корунну спеціаліза-цію, в лісостепових, поліських та гірських — м'ясо-вовняну.

Не втратила свого значення і така галузь, як ко­нярство. Пого-лів'я коней становить в Україні ме­нше, ніж 1 млн.

інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісос-тепових областях, зокрема в захі­дних.

Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісо­степу і Карпатах.

Ставкове рибництво має найвищу продуктив­ність у лісостепо-вих та карпатських областях.

Певного розвитку набуло шовківництво (розве­дення тутових і дубових шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісосте-пових областях.

На розміщ тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і природні кор­мові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а та­кож транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале-пато­кової промисловості.

Цукробуряковий комплекс України, передумови розвитку, принципи і регіональні особливості розміщення .

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — сві­товий виробник бурякового цукру, який за обсягами його вироб­ництва поступається лише Франції. Саме від реалізації буряково­го цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує бага­то сонячних днів і багато води. У зв'язку з цим її можна вирощу­вати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства, її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800 . Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Ви­рощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, перероб­них підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній час­тині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопіль­ська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомир­ська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Хар­ківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північ­ному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буря­ків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обхо­диться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробуряко­вих плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами ста­новлять елементарні агропромислові утворення.

Сучасні проблеми і перспективи розвитку с/г України.

За останні роки у с/г в-ві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рос-линництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби до-сягло критичної межі при значному зниженні його продук-тивності. Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних по-треб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. По-ряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висо-кокваліфікованими кадрами. У перспективі з метою подолан-ня кризових явищ в агропромисловому комплексі України по-ряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розви-тку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилен-ня державного регулювання щодо фінансового стану підпри-ємств. Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропроми-слового в-ва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання с/г продукції. У найближ-чій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охо-рони земель, запровадження ґрунтозахисних систем землероб-ства. Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх в-ва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. То-му у подальшому він може здійснюватися лише на основі ши-рокомасштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаю-чих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.