57

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

“Бердичівський коледж промисловості, економіки та права”

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

"Вступ в спеціальність"

для студентів спеціальності 5.05040201 "Ливарне виробництво чорних і кольорових металів і сплавів"

Автор С.В. Шенгелая

2012

Розділ 1. Пф.С.01.Пр.0.01.01. Литво – основний спосіб отримання фасонних виробів

ТЕМА: Вступ.

МЕТА:

- дидактична ознайомитись з історією та перспективами розвитку ливарного виробництва

- виховна розвивати інтерес до майбутньої професії.

План

1. Історія розвитку ливарного виробництва.

2. Сучасний стан та зав­дання, які стоять перед ливарним виробництвом на даному етапі розвитку України.

3. Роль вчених у роз­витку науки про литво металів та сплавів.

Література:

1. Корицький Г.Г, Маняк М.О., Пасічник С.Ю. Технологія ливарного виробництва. Навчальний посібник – Донецьк: ДонНТУ, 2008 – 176 с.

2. Емельянова А. П. Технология литейной формы. - М.: Машиностроение, 1986. с.

3. Титов Н. Д., Степанов Ю. А. Технология литейного производства. - М: Машиностроение. 1985. с.

1. Історія розвитку ливарного виробництва

Ливарне виробництво, одна з галузей промисловості, продукцією якої є відливання, отримувані в ливарних формах при заповненні їх рідким сплавом. Річний обсяг виробництва відливань в світі перевищує 80 млн. т, з яких близько 25% доводиться на СРСР (1972). Методами литва виготовляється в середньому близько 40% (по масі) заготовок деталей машин, а в деяких галузях машинобудування, наприклад у верстатобудуванні, доля литих виробів складає 80%. Зі всіх вироблюваних литих заготовок

машинобудування споживає приблизно 70%,

металургійна промисловість — 20%,

виробництво санітарно-технічного устаткування — 10%.

Литі деталі використовують в металообробних верстатах, двигунах внутрішнього згорання, компресорах, насосах, електродвигунах, парових і гідравлічних турбінах, прокатних станах, з.-х.(сільськогосподарський) машинах автомобілях, тракторах, локомотивах, вагонах. Значний об'єм литих виробів, особливо з кольорових сплавів, споживають авіація, оборонна промисловість, приладобудування. Ливарне виробництво поставляє також водопровідні і каналізаційні труби, ванни, радіатори, опалювальні казани, пічну арматуру і ін. Широке вживання відливань пояснюється тим, що їх форму легко наблизити до конфігурації готових виробів, чим форму заготовок, вироблюваних ін. способами, наприклад ковкою. Литвом можна отримати заготовки різної складності з невеликими припусками, що зменшує витрату металу, скорочує витрати на механічну обробку і, кінець кінцем, знижує собівартість виробів. Литвом можуть бути виготовлені вироби практично будь-якої маси — від декількох г до сотень т, із стінками завтовшки від десятих доль мм до декількох м.

Основні сплави, з яких виготовляють відливання:

сірий, ковкий і легований чавун (до 75% всіх відливок по масі),

вуглецеві і леговані сталі (понад 20%)

і кольорові сплави (мідні, алюмінієві, цинкові і магнієві).

Сфера застосування литих деталей безперервно розширюється.

Ливарне виробництво є одним із самих древніх видів обробки металів. Археологічні дослідження показують, що вже за 5000 і більш років до нашої ери в древніх центрах людської культури (Єгипет, Греція, Етруррія) ливарне ремесло і мистецтво досягли високого рівня, про що свідчать знайдені при розкопках древніх міст античні вази-амфори, статуї і предмети домашнього побуту. Установлено, що першим ливарним матеріалом була бронза.

Найвищого розквіту ливарна справа на Русі досягла наприкінці ХІІ - початку XIII сторіччя, коли стали застосовувати двосторонні форми з твердих порід каменю, з розгалуженими ливниковими системами; формування виконували в глині, а плавку металів — у тиглях; для контролю рідкотекучості застосовували спеціальні технологічні проби. У XIV і XV столітті Русь прославилася литтям дзвонів, а потім і гармат.

Паралельно з розвитком технології ливарного виробництва відбувалося освоєння нових ливарних матеріалів (сплавів), чавуна (у XIV, XV ст.), сталі (друга половина XIX ст.), ковкого чавуна (кінець XIX ст.), алюмінієвих, магнієвих і інших кольорових сплавів, а також сплавів на основі рідких металів – титанових і ін. (XXст.).

Мистецтво російських майстрів-ливарів не знало суперників. У Росії відливалися найбільші у світі гармати і дзвони, а також казани, церковні прикраси й інші вироби, які відрізнялися високою якістю. Свідченням майстерності російських ливарів минулого є унікальні (рідкі) зразки ливарного мистецтва: Цар-пушка і Цар-дзвін, які знаходяться в Московському Кремлеві, пам'ятник Мініну і Пожарському на Червоній площі в Москві, пам'ятник Петрові Першому, який установлений на площі Декабристів у Ленінграді, і багато інш. Цар-пушка, масою 38,4 т, була відлита в 1586 р. знаменитим російським ливарем Андрієм Чоховим. Цар-дзвін, масою 193 т, відлитий Іваном Моториним і його сином Михайлом, а пам'ятник Мініну і Пожарському, масою 19,2 т, у 1816 р. знаменитим майстром-ливарем В. П. Єкимов.

Незважаючи на високе мистецтво і завзяту працю російських майстрів, інженерів і вчених, ливарне виробництво в царській Росії розвивалося повільними темпами. Царський уряд не прагнув до створення і розвитку вітчизняного машинобудування, вважаючи, що простіше машини й устаткування купувати за кордоном. Тільки після Великої Жовтневої соціалістичної революції почався справжній розквіт усіх галузей машинобудування і ливарного виробництва.