22. Основні етапи розвитку української етичної думки

З глибин віків український народ прагнув дошукатися правди, знайти відповіді на питання, як жити, для чого жити, в чому полягає суть добра і зла, справедливості й несправедливості, що є джерелами їх, якими мають бути стосунки людей у сім´ї і відносини їх у суспільстві.

На різних історичних етапах національного буття ця проблематика по-різному осмислювалася. Однак український фольклор, філософська думка, мистецька творчість, масова свідомість завжди виявляли неабияку зацікавленість питаннями моралі, які утворюють проблемне поле етики як науки.

Тривалий час притаманна нашим далеким пращурам мораль залишалася загалом поза їх увагою. Проте конфлікти, які епізодично виникали у стосунках між членами сімей, мешканцями населених пунктів, соціальними групами князівств, а пізніше — і конфлікти між князівствами пробудили в них потребу і здатність піддавати осмисленню свою буденну свідомість, зокрема й моральну, і реальні стосунки між людьми. Роль такої рефлексії на перших порах відігравала міфологія. Саме міф був першою формою самоусвідомлення людини у світі, коли вона ще не виокремлювала себе з природи і соціуму, а ототожнювалася з навколишнім світом. Українські міфи, початкові вірування були найтісніше пов´язані з життям — з природою довкілля, бо це вимагалося всім господарським побутом. Тогочасна людина прагнула бути зі своєю природою в найкращих стосунках. Набуття саме природними (а не надприродними) силами у свідомості наших пращурів сакрального характеру, відсутність чіткого протиставлення душі і тіла обумовили характер їх моралі. В українських народних казках, переказах, піснях фігурують різні демонічні сили, часто з людською подобою. Одні з них постають як носії добра, інші — зла. Міфи втілювали в собі перші загальні і разом з тим наглядні уявлення про добро, зло, справедливість, добру і лиху долю тощо. Наприкінці X—XI ст. міфологічна картина світу стала предметом аналізу мислення. Поступово міф «руйнується», виникає філософське мислення, яке все більше тяжіє до створення понятійної картини світу

23. Етичні погляди мислителів київської русі

Об´єднання східних слов´ян у державних кордонах Київської Русі зумовило формування з розрізнених племен єдиної української народності. Істотне значення для розвитку тогочасної культури мало запровадження на Русі християнства, що сприяло встановленню зв´язків з багатьма державами, поширенню писемності, ознайомленню з надбаннями світової, передусім європейської, культури, в тому числі й філософської думки. Факти свідчать і про те, що запровадження на Русі християнства спричинило втрату народом деяких істотних рис його ментальності. Під впливом християнства принципово змінилися традиційні моральні цінності русичів. Зазнало змін і розуміння цих цінностей під впливом християнства та етичних концепцій античної Греції, Візантії тощо.

Тогочасна етична думка сконцентрована в пам´ятках писемності, які містять відомості про мораль та її тлумачення. Це, насамперед, «Повість минулих літ», «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, «Ізборники Святослава», «Повчання Володимира Мономаха» тощо. Проблема людини, а відповідно, і питання етики, розв´язуються загалом на основі Біблії з урахуванням міркувань отців церкви, патристики. Простежуються щодо цього й оригінальні думки. Так, в «Ізборнику Святослава 1073 року» домінує твердження про внутрішню суперечливість людської природи. Суть його зводиться до того, що людина як жива, розумна, словесна істота створена за образом і подобою Божою, має високе призначення. Розуміння людини як «храму», в якому присутній Бог, живить уявлення, що основним її призначенням є служіння Богу, яке є платою за подароване життя і єдиною можливістю досягти безсмертя. У цьому служінні людина реалізується як посередник між Богом і світом: наявність мислення пов´язує її з Богом, а наявність тіла — з матерією.

Складніше давалося осмислення проблеми зла. Одну з причин зла вбачали в тому, що Бог посилає біди з метою виправлення норовів людей. Тому зло, з яким зіштовхується людина, — послано з неба. У зв´язку з цим покарання необхідно сприймати з радістю, дякувати за них Богу, вважаючи їх благодаттю.

У писемних пам´ятках Київської Русі порушуються різноманітні моральні проблеми: сімейно-шлюбні, особистісні стосунки (дружба); ставлення до батьків; питання праці, багатства та справедливості тощо. В «Ізборниках», наприклад, кілька статей присвячено зміцненню моральних почуттів між близькими та рідними. Містяться також висловлювання про значущість жінки в сімейних стосунках: у доброї дружини чоловік завжди веселий, і життя його проходить в благополуччі; мудра жінка, добра — це частина блага.

Значне місце посідає тема дружби, яка розцінюється як соціально-моральна доброчесність, форма міжособистісних стосунків («Ізборник Святослава 1076 року»). На відміну від любові вона завжди взаємна, ґрунтується на спільності інтересів і взаємній прив´язаності, передбачає рівність, демократизм, вірність.

Усе це наводить на висновки, що мораль як система норм бажаної поведінки ніколи не тотожна моральності, реальній поведінці людей.