20.Етика Ніцше

Філософія Ніцше – це насамперед філософія індивідуума, але не індивідуаліста. Прагнення зрозуміти особистість, знайти вихід з кошмарів епохи - епохи подвійної моралі в усьому: у відносинах з людьми, націями, державами, у відношенні до самого себе – такий бачиться мета філософських побудов Ніцше.

Філософські пошуки Ніцше – це ошуки моралі для вільної людини на шляху руйнування традиційних цінностей, орієнтація на який руйнує людяність, особистість, а в остаточному підсумку і самої людини. Філософія Ніцше як філософія життя носить антропоморфний характер, повертаючи людини в природу й у теж самий час олюднюючи природу, наділяючи її антропоморфними рисами, і насамперед волею до влади. Принцип волі до влади основний динамічний принцип філософії Ніцше керує розвитком і людини, і світобудови. Звідси життя є абсолютна реальність, і вона збагненна із себе самої. І людська душа, людський інтелект породжені життям і включені в неї. Тут можна вгледіти визначене біологізаторство, визначену редукцію духовного до біологічного. Але це тільки одна сторона Ніцшеанської філософії життя. Можна помітити й іншу сторону, зв'язану з постійним пошуком людьми своїх зв'язків з світостворенням. І визнання природності душі в житті, їхньої злитості зі світобудовою. І визнання природності душі в житті, їхньої злитості зі світобудовою виглядає цілком логічним у контексті таких пошуків. По Ніцше, воля до влади – це не просте прагнення до панування сильного над слабким, але і прагнення зробити слабкого сильним. Слабість відносна і визначається, з одного боку, положенням людини серед інших людей, а з іншого боку – ступенем самопізнання особистості. Особистість вільна і сильна, якщо вона усвідомлює себе особистістю, що може надходити і надходить відповідно до цього усвідомлення. Але усвідомлення не тільки індивідуальне, воно ще соціально і історично. І тільки при виконанні всіх цих умов ми маємо дійсно вільної і моральної людини. Живучого у вільному і моральному суспільстві.

31.Проблеми походження моралі

Мораль – система поглядів і уявлень, норм та оцінок, які регулюють моральну поведінку людей. Мораль не з’являється раптом одразу ж у “готовому”, сучасному вигляді. Вона пройшла доволі довгий, складний шлях розвитку від найпримітивніших норм та уявлень до найвищих спрямувань сучасних проповідників святості, непорочності. Простежити шлях розвитку моралі є досить важливим для розуміння її сутності.

Тому на цю проблему існують найрізноманітніші погляди. Зупинимося на самих, на наш погляд, типових і найбільш розповсюджених.

Отож, розглянемо релігійне походження моралі.

Християнські богослови традиційно говорять про божественну природу моралі. Індивід отримує її як у вигляді “природного морального закону” (внутрішнього), так і у вигляді богооткровенного (зовнішнього) закону. Будь-яка релігія зводиться до усвідомлення “космічного, надприродного значення вищих цінностей” (С.Л. Франк), до прагнення “зблизити людське життя з надприродним

Тому, говорять богослови, якби людина була творцем своєї моралі, то вона (людина) установила б такі правила, які легко було б виконувати, тоді як насправді доброчесна поведінка потребує значних зусиль, а іноді й самопожертви. Звідси нібито-то сам собою випливає висновок: “Моральний закон за природою своєю є закон Божий, а не людський”.

Релігійне трактування моралі має цілий ряд переваг. Преш за все, вона підкреслює універсальний, загальнолюдський характер моралі. Божественні приписання розповсюджуються на всіх людей без винятку. Перед мораллю, як перед Богом, всі рівні.

(32)Натуралістичний концепції походження моралі тому що воно так або інакше виводить мораль із природи людини і з попередньої еволюції тваринного світу. Це направлення може протистояти релігії, якщо природа береться в якості самостійної субстанції, яка сама розвивається, або ж, якщо природа розглядається в якості Божого творіння, бути по суті такою, що узгоджується по суті (але не в деталях) із релігійним світоглядом.

Таким чином, натуралістичні підходи до моралі мали цілий ряд аргументів. Проте необхідно все ж визнати, що у даному випадку ми маємо справу з явним проявом редукціонізму (лат. reductio – повернення), з опусканням вищого до нижчого. Все ж, вказуючи на слабкі сторони натуралістичного підходу до моралі, ми, тим не менш, не можемо не помітити, що це направлення цілком логічно відзначає біологічні передумови моралі. Очевидно, що процес еволюції людини не розпочався, якби його безпосередні предки не мали б складної, розвиненої поведінки, розвинених дослідницьких, стадних, батьківських рефлексів, якби у них не було здатності до навчання. На перших фазах свого розвитку людина багато чого успадкувала від свого тваринного предка.

Крім того, дане направлення підкреслює роль біологічного фактора у повсякденній поведінці людини. Практично у кожного нормального індивіда “прокидаються “ глибинні біологічні інстинкти, коли він чує зойки людей, що потрапили в біду, плач дитини тощо.

(33)Соціологічний концепції походження моралі вже був відомий мислителям античності. Особливо активно його відстоювали марксисти. Група мислителів, що підтримує такий підхід, є досить неоднорідною. Такий підхід має свої переваги. Перш за все мислителі намагались опиратись на конкретні історичні дані – конкретні історичні події, факти, звичаї, традиції тощо. Вони ж намагались виявити суспільні інтереси, осмислити суспільство як ціле та підкреслювали тісний взаємозв’язок особистості й суспільства при пріоритеті, зазвичай, останнього. Врешті решт, вони підкреслювали людський характер моральних цінностей.

Проте, підкреслюючи роль суспільних відносин у духовному житті суспільства, соціологи в тій чи іншій мірі применшували досвід моральних пошуків окремої людської особистості, її намагання співвіднести себе із суспільством, із Вічністю. В результаті подібних досліджень нерідко відбувається нівелювання окремої людської особистості.

В соціологічних теоріях моралі моральні цінності чи не прямо пов’язувались із поточними інтересами людей та соціальних груп. Соціолог Е. Дюркгейм неодноразово зауважував, що моральні правила можуть відставати від соціальних умов, що змінились, і перетворюватись на пережиток

Соціологічний підхід до моралі не враховує в повній мірі глибинні витоки моралі, найтісніший зв’язок суспільного життя з природою, Космосом. Стосунки між людьми, живими істотами взагалі в певному смислі виводяться з особливостей нашого Всесвіту. Якщо врахувати, що мораль являє собою принципи, які впорядковують поведінку, духовні пошуки людини, то є сенс припустити, спираючись на теорію самоорганізації (виникнення Порядку з Хаосу), що в самій природі відбуваються процеси, образно кажучи, “наведення порядку”. Але потрібно мати на увазі, що ні фізика, ні біологія не розкривають сутності моралі. Втім, не потрібно заперечувати, що людське суспільство, окрема людська особистість включені в фантастичний по масштабам космічний процес, є частинками Всесвіту, який не може не здійснювати вплив на їхнє буття.

Таким чином, існують декілька концепцій, що пояснюють походження моралі. В певній мірі вони доповнюють одна одну, створюють в культурі об’ємне, багатогранне бачення моралі. Так, релігійні та біологічні трактування фактично підкреслюють обмеженості чисто соціологічного аналізу різноманітних явищ моралі. В той же час соціологічні вчення підкреслюють, що здійснення ідей добра, “…розвиток людської моралі можливий для особи тільки в суспільному середовищі через взаємодію з ним” (В. Соловйов).