24.Особливості козацької моралі

Феномен, який називають козацькою етикою, фактично є козацькою мораллю, оскільки саме вона формується стихійно й існує у неписаних нормах, правилах, приписах поведінки. Козацьке військо вийшло із суспільних низів, було народним військом, що зумовлювало особливості козацької моралі. Усвідомлюючи й високо цінуючи свої зв´язки з народом, козаки виробляли і відповідні уявлення про моральні чесноти, головними з яких вважали патріотизм, вірність своєму народу, сміливість, завзяття, стійкість, непоступливість. Для козака робити добро — це зі зброєю в руках захищати рідну землю. Морального статусу набували майстерне володіння зброєю, верхова їзда, фізичний розвиток.

Над усе козаки цінували свободу, яку називали волею. На козацьку мораль позитивно впливав демократичний устрій на Січі, особливо в мирний час. Важливі справи вирішувала військова рада, в якій брало участь усе козацтво. Рада обирала старшин, судила за провини, укладала угоди з державами, затверджувала плани воєнних походів (в час війни старшини, гетьман мали необмежену владу над козаками, а після походу в усьому відповідали перед радою). Усі козаки на Січі вважалися рівними, їх рід, походження не бралися до уваги. Всі були товаришами, навіть знатні козаки. На раді старшина складала низький поклін черні на знак того, що вона вийшла з рядового козацтва і тільки завдяки перебуванню в його лавах набула відповідного статусу. Кожний козак завдяки своїм зусиллям і здібностям міг стати старшиною («Терпи, козаче, отаманом будеш»). Належність до Запорозького Війська вважалася за велику честь. Козаки титулувалися запорозькими лицарями і дуже дорожили цим.

Суворе козацьке життя не робило їх черствими у побуті. Запорожці славилися своєю гостинністю, почуттям гумору, веселістю. Вміли вони цінувати й чужий гумор та дотепність. Особливо любили вигадувати прізвища товаришам, враховуючи їх нерозважні вчинки, риси характеру (Палій, Черепаха, Гнида, Рябошапка, Нетудихата, Кривохижа, Панібудьласка тощо). Атмосфера гумору вносила у їх стосунки тепле, особистісне начало. Безперечно, висока організованість козацького війська була результатом запровадження певних норм життєдіяльності козацтва, які впливали не тільки на успіхи в боях, а й на мораль козаків. Обстоюючи ці норми, гетьмани орієнтувалися і на певні моральні цінності та принципи етики, що є свідченням обґрунтованості тверджень про існування козацької етики.

25. Етичні погляди києво – могилянської академії

Як наука етика заявила про себе в Україні завдяки старанням учених Києво-Могилянської академії, котрі розглядали її як один із видів філософії (моральна філософія), теоретично обґрунтували категорії етики, робили спроби системного викладу етичних проблем, намагалися з´ясувати її предмет. Наприклад, Григорій Кониський (1717—1795) розрізняв три види філософії — раціональну, моральну і натуральну. Моральна філософія, на його думку, встановлює дії волі, тобто звичаї.

Георгій Щербацький (1725—?) поділяв філософію на філософію натуральну, раціональну і моральну, стверджуючи, що до моральної філософії, тієї, що «виправляє звичаї, належить юриспруденція, або вчення про закони».

Просвітницьку справу, що здійснювали діячі Києво-Могилянської академії, продовжував один з найталановитіших її вихованців Григорій Сковорода (1722—1794), який, розмірковуючи над зв´язком філософії з життям, прийшов до етичної проблематики. У своїх філософських роздумах він зосереджувався на пошуку істинного шляху до щастя і блаженства, вважав найважливішим у людині її емоційно-вольове начало — «серце». Саме із серця, за його переконаннями, випливають думка, прагнення, почуття. Мораль людини він також пов´язував із серцем. Увесь світ, на його думку, складається з видимої (твар) і невидимої (Бог) натур. Дійсність Г. Сковорода поділяв на три гармонійно взаємопов´язані світи: макрокосм (природа), мікрокосм (людина) і символічний світ (Біблія). Мікрокосм теж складається з видимої і невидимої натур. Етика Г. Сковороди є наукою про людину, її щастя і шлях самовдосконалення, про благо, добро і зло, смисл життя.

Іван Франко (1856—1916). На його думку, науки умовно можна поділити на фізичні, або природні (науки про зовнішній світ), і антропологічні (науки про людину), які становлять, по суті, єдиний нерозривний ланцюг, одну цілість, бо людина також є витвором природи, а все, що вона зробила і що може зробити, мусить бути зроблене не тільки на підставі вроджених сил. Властивості людини, які є предметом вивчення антропологічних наук, І. Франко поділяв на тілесні і духовні. Етика вчить людину жити по-людськи, вона керує завжди і всюди її кроками, вона змінює тваринну природу людини і облагороджує, і в такий спосіб робить її здатною до сприйняття щастя як внутрішнього самозадоволення, так і суспільного, що ґрунтується на узгодженій праці всіх людей і на братській взаємній любові»

М. Драгоманов підкреслював «етичну зорієнтованість своєї філософії. Вищою цінністю, з його огляду, є людина, а вищим критерієм, згідно з яким мають поціновуватися міжлюдські та міжнаціональні взаємини, є ідея справедливості, яку може досягти вільна особистість». Необхідною умовою досягнення цієї мети він вважав поширення освіти, що має забезпечити усвідомлення людиною себе вільною особистістю, розуміння нею того, що служіння справедливості є її земним покликанням.